Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О. В. - 3. Істотні умови кредитного договору

Термін кредитування слід розглядати в контексті реалізації банком підприємницької діяльності шляхом вчинення певних дій щодо надання відплатної кредитної послуги (послуги з надання кредиту). Зміст правових дій, що співвідноситься з терміном кредитування, має своє наповнення залежно від специфіки послуги та особливостей правового оформлення відносин між кредитодавцем та позичальником.

Залежно від мети, яку для себе ставить послугоодержувач (позичальник), учасники кредитування обирають форму договірної конструкції. Досягнення поставленої мети шляхом виконання умов відповідного правочину реалізується за допомогою такого банківського інструментарію, яким є кредитні операції.

Як кредитні операції закон розглядає операції щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик; організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів; здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг); надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг); лізинг.

Проте не всі зазначені банківські операції регулюються кредитним договором, окремі з них оформлюються відповідними цивільними правочинами (наприклад, договорами андеррайтингу, факторингу, лізингу, таким одностороннім правочином, як гарантія тощо). Спрощений підхід законодавця до ототожнення кредитних операцій з правочинами спрямований на уніфікацію та популяризацію термінологічних значень, що, у свою чергу, є не завжди доцільним з огляду на розуміння суті відповідних категорій. Про розмежування банківської операції та правочину більш детально розглядалось у першому розділі.

Положеннями Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачені ряд заборон і обмежень, що стосуються умов здійснення окремих кредитних операцій. Так, банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів можливе лише з дозволу Національного банку України. Банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватися основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватися встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків. Банк не може надавати кредит під відсотки, ставка якого є нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним за депозитами. Виняток можливий лише у випадку, коли при здійсненні такої операції банк не матиме збитків. Банк має право видавати бланкові (без забезпечення) кредити за умов додержання економічних нормативів.

3. Істотні умови кредитного договору

Концепція самостійності кредитного договору зумовлена як, власне, правовою природою кредитного договору, так і цілим рядом обставин, які вказують на складність кредитних відносин і специфіку їх правового регулювання.

За загальним правилом, складовими структури кредитного договору є об'єкт, суб'єкти і зміст кредитного зобов'язання.

На відміну від договору позики, матеріальними об'єктами якого визнаються речі, визначені родовими ознаками, об'єктом договору банківського кредиту є виключно грошові кошти як в національній, так і в іноземній валюті. Гроші, як речі замінні, також характеризуються родовими ознаками, однак, якщо у позиці поряд з фіш ми об'єктами договору можуть бути і інші речі, то для договору банківського кредиту тільки гроші визнаються правомірним об'єктом. Гроші як об'єкт цивільних правовідносин характеризуються особливим статусом і відмінною від інших речей, визначених родовими ознаками, економічною та відповідно правовою природою. Так, від того, в якій формі здійснюється обіг грошових коштів (у готівковій чи безготівковій формі) залежить порядок розрахунків та умови виконання кредитного зобов'язання. Саме особливий характер даного об'єкта породжує наукову дискусію навколо питання передачі грошових коштів кредитодавцем позичальнику та їх повернення.

Лише банки в силу специфіки здійснюваної ними підприємницької діяльності вправі встановлювати відсотки як плату за наданий кредит. Якщо для договору позики умова про відсотки є альтернативною, то для кредитного договору така умова є істотною, необхідною для закріплення.

Також для кредитного договору істотною визнається умова про строк повернення кредиту, а для договору позики така умова не є обов'язковою і за її відсутності сторони керуватимуться загальними положеннями про строк виконання зобов'язання.

Основними ознаками кредиту є строковість, платність і зворотність. Надання безвідсоткових кредитів допускається як виняток у випадках, прямо передбачених законом. Враховуючи ці ознаки, істотними умовами кредитного договору, що визначені законом, є предмет, сума кредиту, строк повернення, розмір відсотків.

Відсотки за користування кредитними коштами нараховуються з моменту зарахування кредитних коштів на рахунок позичальника, а не з моменту укладення договору або дати, з якої кредитодавець зобов'язаний був надати грошові кошти. Це правило обумовлене тим, що відсотки на суму кредиту сплачуються за час реального користування грошовою сумою.

За згодою кредитодавця та позичальника в договорі можуть бути передбачені умови щодо цільового характеру кредитування, договірного списання, права банка видавати наказ про примусову оплату боргового зобов'язання у разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за його користування.

При наданні послуги з кредитування важливим аспектом у діяльності банка є намагання мінімізувати ризики неповернення суми кредиту за допомогою певних правових способів.

У своїй діяльності банки, як правило, застосовують традиційні способи забезпечення кредитного зобов'язання. У ЦК України запроваджується норма, положення якої передбачають відповідно до закону або договору можливість встановлення інших видів забезпечення виконання зобов'язання1.

На рівні адміністративних заходів Н БУ зобов'язує банки додержуватися вимог щодо концентрації ризиків. Законом України "Про банки і банківську діяльність" встановлена імперативна норма, за якою банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів. Проте цією нормою не встановлено, що забезпеченість кредиту є істотною умовою кредитного договору. Якщо сторони, наприклад, досягли згоди щодо забезпечення кредиту заставою, банк, відповідно до зазначеної норми, зобов'язаний перевірити наявність предмета застави. Забезпеченість виконання кредитного зобов'язання, так само як і цільовий характер використання кредитних коштів, може розглядатися істотними умовами договору, якщо сторони дійшли згоди про це.

Порядок відмови від надання або одержання кредиту встановлений ст. 1056 ЦК України. Кредитодавець може відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі в окремих випадках. Одним з таких випадків є порушення процедури визнання позичальника банкрутом. Відповідно до ст. 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" процедура визнання позичальника банкрутом розпочинається з моменту винесення суддею ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство, в якій зазначається про прийняття заяви до розгляду, введення процедури розпорядження майном боржника, призначення розпорядника майна, дату проведення підготовчого засідання суду та інші елементи процедури.

До інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений, можна віднести, наприклад, ненадання документальної звітності за договором, незадовільну структуру балансу позичальника тощо.

На відміну від кредитодавця, позичальник вправі відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі незалежно від будь-яких умов, але це право може бути реалізоване лише до отримання суми кредиту. Сума кредиту вважається отриманою з моменту зарахування коштів у безготівковій формі на рахунок, що належить позичальникові, або з моменту отримання позичальником готівки у касі кредитодавця. Прийнявши рішення про відмову від одержання кредиту, позичальник зобов'язаний повідомити про це кредитодавця до передбаченого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

Невиконання позичальником передбачених договором обов'язків щодо цільового використання кредиту передбачає виникнення у кредитодавця права відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором. Відмову у наданні кредиту слід розглядати як підставу для розірвання договору у повному обсязі або частково відповідно до ч. 3 ст. 651 ЦК України.

Встановлення відповідальності банку за несвоєчасне надання кредиту, так само як і встановлення відповідальності позичальника за відмову в отриманні кредиту, не обмежується жодною нормою права, тому сторони вправі встановлювати те, що не заборонено.

Умова про відповідальність є виправданою з практичних міркувань, оскільки позичальник, уклавши кредитний договір, покладається на те, що необхідні для реалізації певного бізнес-проекту грошові кошти будуть отримані ним від банку вчасно, він укладає контракти і не шукає додаткових джерел фінансування. Відмова ж банку від надання кредиту у визначений в договорі термін у встановленому розмірі, може потягнути за собою матеріально невигідні наслідки для такого позичальника, який, фактично не будучи винним, змушений буде відшкодувати збитки, сплачувати неустойку своїм контрагентам. Так само і банк, резервуючи кошти для позичальника, вправі поставити питання про відшкодування збитків, заподіяних відмовою позичальника від їх прийняття, оскільки зазначені кошти могли бути надані іншій особі і банк отримав би за них певні відсотки.

Кредитний договір має укладатися у письмовій формі, незалежно від суми кредиту. Якщо кредитний договір містить умову про заставу нерухомого майна, а також в інших випадках, встановлених законом, такий договір підлягає нотаріальному посвідченню та реєстрації в порядку, передбаченому законом.

Недотримання сторонами письмової форми тягне за собою недійсність кредитного договору. Такий договір вважається нікчемним. У цьому разі визнання правочину недійсним судом не вимагається. Правові наслідки недійсності такого договору передбачені ст. 216 ЦК України. Крім того, у подальшому, при укладенні додаткових умов до кредитного договору, треба зважати на те, що вони мають відповідати формі кредитного договору, оскільки для них настають ті самі правові наслідки, що стосуються недодержання письмової форми кредитного договору.

За своєю юридичною природою кредитний договір - це самостійне зобов'язання, оскільки регулюється відокремленим масивом правових норм, потребує участі особливого суб'єкта права - банківської установи, стосується мобілізації та розміщення виключно грошових коштів1.

Взаємні права та обов'язки сторін кредитного договору виникають з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами і сторона, що не виконала чи неналежним чином виконала взяті на себе обов'язки, зобов'язана відшкодувати заподіяні збитки. З огляду на це, на особливу увагу у кредитному договорі заслуговує питання відповідальності позичальника за несвоєчасне повернення кредитних коштів.

Банківський кредитний договір - це договір з надання фінансової послуги банківською установою, який є самостійним, консенсуальним, двостороннім, відплатним і строковим договором.

Схожі статті




Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О. В. - 3. Істотні умови кредитного договору

Предыдущая | Следующая