Банківські системи зарубіжних країн - Мельник П. В. - 20.1. Історія створення Банку міжнародних розрахунків

20.1. Історія створення Банку міжнародних розрахунків

Важливу роль у світовій банківській системі відіграє система групових І регіональних міжнародних фінансово-кредитних установ. Особливе місце серед таких установ займає Банк міжнародних розрахунків - БМР (Bank for International Settlement - BIS) як міждержавна банківська організація.

Банк міжнародних розрахунків є однією з перших кредитних установ регіонального типу. Його було засновано під час реалізації плану Юнга після Першої світової війни 20 січня 1930 р. відповідно до міжурядових угод. Основна мета його створення полягала у врегулюванні проблем платежів Німеччини. Засновниками БМР стали група із шести центральних банків (Бельгії, Великобританії, Німеччини, Італії, Франції та Японії) і група банків США, яку очолив Банківський дім Моргана. За згодою сторін банк був розташований у Швейцарії, яка хоч і надала йому Установчу хартію, але його діяльність регулюється міжнародним правом.

Нова міжнародна організація повинна була сприяти співробітництву центральних банків країн-учасниць і надавати додаткові можливості щодо здійснення міжнародних банківських операцій (стаття 3 першого Статуту). БМР розпочав свою діяльність 17 травня 1930 р. у Базелї. До 1932 р. його учасниками стали ще 19 країн Європи.

Первинний капітал складався з 200 тис. акцій, розподілених порівно між центральними банками держав-спонсорів (Бельгія, Франція, Німеччина, Італія, Японія, Великобританія й США), які вони могли викупити самостійно або продати іншим. Частка США становила 9,9 %, але, оскільки американський уряд не міг дозволити своєму представникові офіційно брати участь в одержанні репарації з Німеччини, то група приватних банків представила спільні гарантії по капіталу первинним передплатникам. Уся частка американських акцій була продана на ринку, при цьому більша частина з них повернулася назад до європейських власників.

Японська частка була також передана банківській групі та придбана центральними банками країн-засновників БМР. Федеральний резервний банк Нью-Йорку виступає у ролі американського банку-кореспондента БМР.

Банк отримав 300 млн амер. дол. прибутку від першої серії кредитів за планом Юнга в травні 1930 р. і розподілив їх між Німеччиною й урядами-кредиторами. Перший місячний фінансовий звіт було опубліковано ЗО червня 1930 р. Крім виконання свого основного завдання з інкасування й передачі німецьких репарацій за призначенням, БМР також виконував інші функції, передбачені статутом: захист валют (участь у колективній валютній інтервенції), депозитні операції й перекази з доручення центральних банків, а також звичайні агентські відносини з ними.

Під час Другої світової війни, в силу своєї основної функції, а також того факту, що більшу частину його активів становили німецькі репарації, БМР змушений був дуже пильно стежити за фінансовою ситуацією у Німеччині.

У резолюції Бреттон-Вудської конференції 1944 р. містилася рекомендація ліквідувати БМР, оскільки були організовані МВФ і Міжнародний банк реконструкції й розвитку. Однак ліквідації вдалося уникнути, і згодом БМР став виконувати роль технічного агента у межах угоди про багатосторонні взаємні розрахунки відповідно до повоєнної внутрішньоєвропеЙської угоди, укладеної 18 листопада 1947 p., якою згодом керувалися усі країни, що беруть участь у програмі європейського відновлення. Діяльність БМР полягала в технічному здійсненні компенсаційних угод, включаючи дебетування й кредитування рахунків компенсаційних платежів за угодами для взаємних розрахунків, збір і аналіз статистики за угодами з виплат.

Пізніше, у 1948 р., на прохання організації європейського економічного співробітництва (Organization for European Economic Cooperation - OEEC), розташованої в Парижі, організації європейських країн, що беруть участь у програмі європейського відновлення, БМР погодився продовжувати функції технічного агента у межах наступної угоди про внутрішньоювропейські платежі й взаємні заліки.

Ця угода була підписана 16 жовтня 1948 р. у Парижі урядами 16 країн, що брали участь у програмі європейського відновлення, а також представниками американської й французької зони Німеччини й вільної зони м. Трієста. Ця угода діяла у формі щомісячних взаємних заліків за рахунками, призначеними для внутрішньоєвропейських платежів, а також для використання прав запозичень, і була згодом продовжена при внесенні певних змін до червня 1950 р.

Оскільки Банк міжнародних розрахунків (БМР) був створений на основі міжурядової угоди шести держав (Бельгії, Великобританії, Німеччини, Італії, Франції, Японії) і Конвенції цих держав зі Швейцарією, на території якої функціонує банк, то він є першою міжнародною організацією у галузі міжнародної валютно-фінансової співпраці.

З одного боку, юридично БМР має структуру акціонерної компанії, а з іншого - він створений як міжнародна організація, діяльність якої регулюється міжнародним правом і користується привілеями та імунітетом, необхідними для виконання своїх функцій. Банк не є суб'єктом ні швейцарського федерального кредитного законодавства, ні положень швейцарського законодавства про компанії.

Цілі Банку міжнародних розрахунків:

- сприяння співпраці між центральними банками;

- забезпечення сприятливих умов для міжнародних фінансових операцій;

- виконання ролі довіреної особи або агента з проведення міжнародних розрахунків своїх членів.

Діяльність БМР з виконання щомісячних операцій практично була продовженням його технічної функції за угодою 1948 року. У міру збільшення його капіталу БМР за час свою існування значно розширив свою різноманітну діяльність.

Схожі статті




Банківські системи зарубіжних країн - Мельник П. В. - 20.1. Історія створення Банку міжнародних розрахунків

Предыдущая | Следующая