Зовнішня політика України - Чекаленко Л. Д. - ГЛАВА 6. УКРАЇНА В СТРУКТУРАХ ПОСТРАДЯНСЬКОГО ПРОСТОРУ

6.1 Формування і розвиток Співдружності Незалежних Держав

6.2 Проекти СНД: ЄврАзЕС, ЄЕП, ОЧЕС, ОДКБ, ШОС, "Кавказька четвірка"

6.3 Українські ініціативи. ГУАМ

6.1. Формування і розвиток Співдружності Незалежних Держав

Система міжнародних відносин є нині врівноваженою і стабільною. Двополюсний світ припинив своє існування. Після розпаду СРСР на пострадянському просторі виник союз наново заявлених держав, які об'єднались у Співдружність Незалежних Держав (СНД). Новоутворена структура започаткувала формування різнопланових об'єднань як політичного, так і економічного спрямування. СНД мала забезпечити поступовий перехід країн, що об'єдналися, до нової форми існування. Це, як передбачалося, дало б змогу провести політичні та економічні реформи, докорінно перебудувати економічні засади державного розвитку. Одним із принципів СНД є гарантування країнам безпекового існування, хоча не всі вони як окремі держави увійшли під ядерну парасольку Російської Федерації. Але рівень міждержавних домовленостей має убезпечити від будь-яких загроз ззовні, гарантувати внутрішньодержавну стабільність, протистояння внутрішнім викликам і сепаратистським тенденціям. СНД як механізм безпеки на пострадянському просторі покликана також сприяти погашенню міжнаціональних конфліктів, розв'язанню суперечностей мирним шляхом. Коспонсорами мирного врегулювання конфліктів на пострадянському просторі є Росія і Україна. Перша - як найпотужніша ядерна держава простору, а друга - як стабільний чинник регіону. Через систему безпеки для всіх країн, яка спирається на двосторонні відносини, Україна забезпечує і власну безпеку.

документи снд

Співдружність Незалежних Держав об'єднує 12 держав колишнього єдиного геополітичного простору, які взяли на себе зобов'язання розвивати рівноправне взаємовигідне співробітництво у формуванні і розвитку спільного економічного простору, загальноєвропейського і євразійського ринків, у галузі митної політики, захисту навколишнього середовища, гуманітарній та інших сферах. Країни СНД мають могутній природний, виробничий і науково-технічний потенціал, протягом 1990-х років спостерігалося поступове зростання ВВП, хоча на початку цього періоду більшість держав СНД пережила глибоку економічну кризу. Серед гальмівних причин розвитку країн Співдружності можна виокремити:

- складний процес переходу на ринкові засади;

- програш одноосібних дій порівняно з колективними зусиллями;

- поступова переорієнтація зовнішньоекономічних зв'язків на західні країни;

- відсутність концепції політичного та економічного розвитку структури СНД;

- боротьба за лідерство в регіоні;

- явна й завуальована конкуренція, яка гальмує розвиток окремих країн та нівелює заходи щодо просування на світовий ринок;

- небажання розвивати спільні інтеграційні проекти, зокрема зони вільної торгівлі;

- перевага двостороннього співробітництва, розрахованого на коротку й середню перспективу;

- відсутність стрижневої країни або країн, навколо яких могли б об'єднатися учасники, що спричинює політичну та економічну нерівновагу простору СНД.

- Водночас поряд із негативами в розвитку Співдружності привертають увагу здобутки об'єднання. Серед них:

- збереження цілісності держав, націй і народів;

- відсутність міждержавних воєн, значних збройних зіткнень;

- створення системи колективної безпеки, військ для захисту кордонів, системи протистояння міжнародному тероризму.

Стабільності в регіоні сприяє й проведення політичних та економічних реформ у країнах - членах Співдружності, намагання зберегти СНД як структуру, що забезпечує усталеність і рівновагу.

У СНД сформувалися різні угруповання, серед яких - ЄврАзЕС, ГУУАМ, ОДКБ, "Кавказька четвірка", частково за участі країн Співдружності - Центральноазійське співробітництво, ОЧЕС, ШОС. Водночас певних обрисів набуває проект Єдиного економічного простору (ЄЕП) та ін. Аналізуючи процеси, що відбуваються на просторі СНД, можна дійти висновку, що всі ці утворення виявилися неповноцінними структурами. Одним не вистачає правової основи для розвитку всеосяжної діяльності та утвердження у світовій системі міжнародних відносин, іншим - економічної і політичної могутності, що б вивело об'єднання на міжнародний простір інтеграційного спілкування на паритетних засадах.

Процес утвердження України в СНД був тривалим і характеризувався особливою позицією держави у ставленні до наддержавних структур, утворених у її рамках. 1 грудня 1991 р. в країні відбувся Всеукраїнський референдум, у результаті якого Україна була проголошена незалежною державою. 8 грудня 1991 р. керівники трьох держав - Росії, Білорусі й України - на саміті під Мінськом у с. Віскулі підготували і підписали Біловезькі домовленості: Заяву глав держав і Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав. Документи підписали Голова Верховної Ради Республіки Білорусь С. Шушкевич, Президент РРФСР Б. Єльцин і Президент України Л. Кравчук. В Угоді, яка складається з 14 статей, констатувалося припинення існування СРСР, поява на його теренах нових незалежних держав і утворення нового формування - Співдружності Незалежних Держав. У документах йшлося також про те, що формування є відкритим міждержавним утворенням і до нього може приєднатися будь-яка країна.

Верховна Рада України 10 грудня 1991 р. ухвалила спеціальний документ "Про ратифікацію Угоди про створення СНД" із застереженнями. Серед них були питання про єдиний контроль над ядерною зброєю, її повної ліквідації; проведення узгодженої політики соціального захисту і пенсійного забезпечення військовослужбовців та їхніх сімей; створення на паритетній основі координаційних інститутів у рамках СНД; вирішення спорів шляхом переговорів на основі міжнародного права; визнання територіальної цілісності та недоторканності кордонів країн-учасниць СНД та ін. Таким чином, застереження свідчили, що Україна, спираючись на норми міжнародного права, намагалася всіляко протидіяти перетворенню СНД у наддержавну структуру.

13 грудня 1991 р. президенти азіатських республік колишнього СРСР заявили, що вони також бажають стати членами СНД. 21 грудня 1991 р. в Алма-Аті склад СНД було значно розширено: Казахстан, Киргизстан, Узбекистан, Таджикистан, Туркменістан, а також Вірменія, Молдова, Азербайджан разом з іншими учасниками СНД підписали Декларацію, яка стала називатися Алматинською. Окрім Декларації про приєднання до СНД, було прийнято Угоду про координаційні інститути СНД. В Алма-Аті обговорювалися також важливі питання про правонаступництво: рішенням глав держав місце СРСР у різних міжнародних організаціях передавалося Російській Федерації. Було підписано також Угоду про спільні зусилля з питання ядерної зброї. У підписаному Протоколі наради глав незалежних держав усі учасники погодилися з тим, що тактичну ядерну зброю буде вивезено з території ядерних держав (України, Білорусі і Казахстану) до Росії до 1 липня 1992 р.

На третьому саміті СНД, що відбувся в Мінську ЗО грудня 1991 p., були ухвалені Угода між державами-учасницями СНД щодо стратегічних сил, Угода глав держав СНД щодо власності колишнього СРСР за кордоном, кілька протоколів. В Угоді йшлося про рішення учасників СНД розподілити власність колишнього СРСР за кордоном відповідно до внеску кожної республіки. У такому разі частка України становила б 16,34 %. Серед протоколів привертають увагу такі: про допомогу в ліквідації наслідків землетрусу у Вірменії (Спітак), про небезпечний екологічний стан Аралу, ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження рибних ресурсів Каспійського моря. Окрім того, було підписано Угоду про спільну діяльність у дослідженні та використанні космічного простору (яку Україна підписала з деякими застереженнями), Угоду про збройні сили і прикордонні війська, тимчасові угоди про Раду глав держав і Раду глав урядів.

В Угоді про збройні сили та прикордонні війська зафіксовано визнання з боку СНД з січня 1992 р. права України на власні збройні сили і захист її кордонів своїми прикордонними військами та відмову від командування ними головнокомандувача спільних збройних сил. Усього на засіданні в Мінську було розглянуто 9 міждержавних та 6 міжурядових угод.

Четверте і п'яте засідання глав держав СНД (16 січня 1992 p., Москва і 14 лютого 1992 p., Мінськ) мали військове спрямування. Розглядався проект Договору про колективну безпеку (прийнятий 15 травня 1992 p.), було прийнято Заяву глав держав-учасниць СНД з військових питань, підписано Угоду про військову присягу у стратегічних силах (Україна не підписала), Угоду про статус стратегічних сил (Президент України Л. Кравчук підписав цей документ із застереженням про те, шо Україна може вийти з угоди наприкінці 1994 р.), про принципи забезпечення збройних сил держав-учасниць СНД, Декларацію про дотримання принципів співробітництва в рамках СНД, Угоду про правові гарантії військовослужбовців, звільнених з військової служби, Угоду про Сили спільного призначення (Україна не підписала), Угоду про повернення культурних та історичних цінностей державам їхнього походження, рішення про Раду міністрів оборони СНД (Україна не підписала), Протокол про реформування і статут збройних сил колишнього СРСР (у документі не йшлося про Чорноморський флот), а також Протокол про військово-морську символіку (Україна не підписала).

Обережну позицію щодо набуття членства в СНД зайняли Україна і Грузія. Перша, будучи засновницею Співдружності, не приєдналася до Статуту СНД та інших глобальних угод в рамках об'єднання, а Грузія, що приєдналася до СНД у 1993 р., не підписала більшості спільних документів.

Таким чином, рішення, прийняті країнами на перших самітах СНД, створили фундамент для функціонування об'єднання й відіграли визначальну роль у подальшому розвиткові самого формування і його учасників. Фактично на перших самітах країн СНД було вироблено принципи мирного політичного та економічного розмежування новоутворених країн на просторі СРСР, закладено засади розвитку цього регіонального союзу та окреслено параметри майбутніх субрегіональних об'єднань у рамках Співдружності.

Схожі статті




Зовнішня політика України - Чекаленко Л. Д. - ГЛАВА 6. УКРАЇНА В СТРУКТУРАХ ПОСТРАДЯНСЬКОГО ПРОСТОРУ

Предыдущая | Следующая