Загальна психологія - Скрипченко О. В. - 7.6. Мислення як діяльність. Процес розв'язання задач. Цілемотиваційний бік мислення

Нагадаємо, що мислення завжди передбачає зміну змісту для того, щоб зробити його зрозумілим, доступним для повного і глибокого сприйняття суб'єктом. Ці зміни відбуваються за допомогою мисленнєвих операцій. Коли ж розглядати мислення в аспекті мисленнєвих операцій, динаміки їхнього розгортання, то мислення виступає як процес.

Мисленнєвий процес завжди формується в діяльності, у взаємодії суб'єкта з навколишнім світом. Мислення актуалізується під впливом мети, в умовах виникнення проблеми. Мета формує мислення як діяльність. Розгортаючись у часі, будучи безперервним, воно виявляє себе як процес, оскільки мислить не саме мислення, а суб'єкт, потреби, інтереси, почуття якого виконують спонукальну роль. Це означає, що мислення має особистісний аспект. О. В. Брушлінський наголошує, що суб'єктом мислення є особистість, і саме це визначає зміст терміна "діяльність".

Отже, усі три компоненти мислення (змістовий, функціонально-операційний та цілемотиваційний) виявляються в мисленнєвій діяльності особистості. Ця діяльність виникає і формується як процес за умов проблемної ситуації і задачі.

Проблемна ситуація - це положення, завдання, яке містить суперечність між обставинами та умовами, між тим, якими знаннями володіє на сьогодні суб'єкт, і тим, до чого він прагне, яких знань він потребує. У суб'єкта при сприйнятті цієї ситуації виникає мало усвідомлений процес невизначеності: Що не так? Що не таке? тощо. Усвідомлення проблемної ситуації становить уже перший етап у її розв'язанні. На другому етапі відбувається вирізнення відомого і невідомого. Внаслідок цього проблемна ситуація перетворюється на Задачу. У структурі задачі вирізняють умову та вимоги. Для характеристики умови використовують такі ознаки, як звичність-незвичність ситуації, а також характер поставленої умови (словесний опис, зображення, реальна ситуація) і ступінь вираженості в ситуації суттєвого відношення між відомими і невідомими величинами, що є ключовим у розв'язанні задачі. Задачі мають задум (ідею, зміст). Важливою характеристикою вимог є рівень чіткості їхнього формулювання. Задачу характеризує також співвідношення між умовами і вимогами. В умові можуть бути всі елементи, необхідні для розв'язання задачі, міститися зайві тощо.

Існують різні класифікації типів задач. Деякі вчені говорять про необхідність створення особливої науки про задачі - проблемології.

На основі Аналізу умов задачі Та чітко сформульованого Питання Відбуваються вироблення та перевірка правильності Гіпотез. У пошуку ймовірних шляхів розв'язання задачі суб'єкт робить ставку на одну з властивостей задачі, вирізненні в ній певних відношень, бере їх за основу своєї гіпотези. Вироблення гіпотез дає змогу передбачити шляхи розв'язання і можливі результати. Процес утворення припущень складний. Він залежить від характеру задачі. Що більше ознак її компонентів і характеристик цих ознак, то більше можна висунути правдоподібних гіпотез. Для конкретності припустимо, що нам потрібно знайти корелят між віком і рівнем доходів впливової особи (перелік цих ознак можна продовжити). Названі ознаки можуть мати по три значення: вік - у відтинках до 35 років, від 35 до 50 років і понад 50 років; рівень доходів - високий, середній, низький.

Коли ж кількість альтернативних припущень щодо факту може бути великою, суб'єкт шукає спосіб швидкого виявлення й усунення невідповідних серед них. Часто умови навчальних задач ставлять так, що потрібно сформулювати основну, загальну, вихідну гіпотезу, а також конкретну. Всі видозміни гіпотез відбуваються залежно не тільки від характеру задачі, а й від досвіду суб'єкта. Що більший досвід суб'єкта, то швидше спрацьовує відчуття правдоподібності припущень. На цій основі здійснюється випереджальний контроль і усувається необхідність вдаватися до математичних маніпуляцій з числами, шукаючи підтвердження гіпотези шляхом спроб і помилок.

Наступним етапом є Розв'язування задачі. Інколи постає потреба на підставі припущень зробити деякі уточнення умов та вимог задачі. Повна визначеність у виборі шляху розв'язання задачі зумовлює подальші кроки суб'єкта. Він може скористатися алгоритмом як системою вказівок, або застосувати прийом порівняння, або перетворити зміст задачі, вдатися до побудови схем, моделей тощо.

Оригінальність стратегії суб'єкта свідчить про творчий підхід до розв'язання задачі. У процесі розв'язання усвідомлені й неусвідомлені елементи поєднуються між собою. Інколи, особливо в досвідчених суб'єктів, розв'язання приходить раптово, наче осяяння, інсайт-рішення. У такому разі йдеться про інтуїтивне мислення.

Останнім етапом є Перевірка розв'язування задачі. На цьому етапі увага суб'єкта спрямована на причинно-наслідкові зв'язки між елементами задачі, підтверджені гіпотезою та результатами. У цей час може відбутись переосмислення задачі, нове її бачення, виявлення в ній інших проблем і стратегій.

Отже, до схеми розв'язування задач входять основні етапи (усвідомлення і розуміння задачі, складання та здійснення плану, рефлексія - погляд назад, аналіз пошукового процесу), які вказують на послідовність дій, необхідних для правильного розв'язку задачі. Вибір практичної дії (способу) не має відбуватися шляхом спроб і помилок, тобто безпосереднього маніпулювання можливостями елементів, а потім виважування вдалих і невдалих результатів такого шукання. Пошук розв'язання слід будувати на вивченні особливостей елементів і припущенні про можливий шлях розв'язання задачі (антиципація). Цей шлях припускає один спосіб розв'язання задачі й водночас ігнорує інші, що скорочує пошуковий процес загалом. Вибір різних варіантів дії відбувається на основі досвіду особистості, спираючись на який, доводиться шукати подібну й успішно розв'язану задачу, порівнювати її з тією, яку потрібно розв'язувати. Якщо остання задача схожа за своєю сутністю з тими, що є у досвіді суб'єкта, то вона підводиться під певний тип, а далі, як зазначають Дж. Міллер, Ю. Галантер, К. Прібрам, досліджуючи значення планів в інтелектуальній діяльності, розв'язується за систематичним планом, тобто за алгоритмом. Отже, цей спосіб розв'язання задачі грунтується на згадуванні про спосіб розв'язку подібних задач, про дії, які використовували для їхнього перетворення. Цей шлях надійний, але може бути тривалим.

Альтернативний спосіб - евристичний шлях. Евристична діяльність - це така діяльність суб'єкта, яка дає змогу розв'язати нетипову задачу. Евристичними є доцільні прийоми, які суб'єкт виробив у процесі розв'язання задачі і які він здатний свідомо переносити на інші задачі. Науку, що вивчає закономірності евристичної діяльності людини, називають евристикою. Цей термін відомий ще від часів Архімеда. Евристична діяльність відрізняється від алгоритмізованої тим, що вона не шукає готової схеми дій для розв'язання задачі, а створює нову (новий спосіб).

Процес розв'язання задачі залежить від настанови. Як оперативні компоненти до цього процесу входять сприймання, уявлення, поняття, судження, умовиводи, міркування, емоційні та вольові компоненти. Отже, у процесі розв'язання задач актуалізуються всі психічні сили людини. Особливо важливу роль у цьому процесі відіграють розумові дії. П. Я. Гальперін вивчав процес формування розумових дій. Його науковий підхід базується на сукупності емпіричних фактів, зокрема, на схожості психічних процесів із зовнішньою організацією діяльності, на фактах зміни дії у процесі її скорочення, поступового сходження від зовнішньої дії до внутрішньої. Витоками гіпотези про поетапне формування розумових дій були погляди О. М. Леонтьєва про необхідність вивчати психічне життя у зв'язку з конкретною, зовнішньою, предметною діяльністю. Ця гіпотеза дає змогу з'ясувати, як предметні дії перетворюються на розумові. Сутність її полягає в тому, що процес перенесення дії із зовнішнього у внутрішній план здійснюється через ряд етапів. На кожному з етапів дія змінюється за чотирма параметрами: рівень виконання, міра узагальнення, повнота фактично виконаних операцій та міра засвоєння. У першому параметрі розрізняють три рівні дії: 1) з матеріальними предметами (або з їхніми матеріалізованими зображеннями); 2) у голосному мовленні (без опори на предмети); 3) подумки. Три останні параметри визначають якість дії. Як пише автор, то вона вища, що більші узагальнення, скорочення та її засвоєність.

Згідно з поглядами П. Я. Гальперіна, процес формування розумових дій розпочинається з ознайомлення з операційним складом майбутньої дії, а також з вимогами, яким вона має відповідати. Це ознайомлення є орієнтовною основою дії, що визначає тип орієнтування у задачі. Розрізняють три типи орієнтовних основ. Орієнтовна основа першого типу - Це зразки дії та її продукту. Вказівок, як правильно виконувати дію, немає, а тому дія буде нестійкою. Орієнтовна основа другого типу Має не тільки зразки дії та її продукту, а й усі вказівки про те, як правильно виконувати дію з новим матеріалом. За таких умов навчання дія стійкіша і може переноситися на нові задачі, але якщо ці задачі не дуже відрізняються від попередніх. Орієнтовна основа третього типу Полягає в тому, що індивід навчається аналізувати умови правильного виконання задачі, а вже потім виконує дію. За цих умов дія формується стійкою і здатною до широкого перенесення.

Спираючись на певну орієнтовну основу дії, індивід починає виконувати дію. Спочатку вона формується в зовнішньому плані, з реальними предметами або їхніми замінниками. Потім відбувається її перенесення із зовнішнього плану в план голосного мовлення. Мовне виконання предметної дії готує здійснення її у внутрішньому плані (подумки), а потім ця дія трансформується в розумову дію.

Мисленнєва діяльність - це не перебіг асоціативних думок, оскільки кожна з них народжується з мотиваційного боку свідомості (Л. С. Виготський).

Мотиви - Це те, що спонукає до діяльності. Розрізняють Внутрішні Та зовнішні мотиви. Успіх у розв'язанні задачі забезпечує пізнавальна мотивація, що становить внутрішні мотиви. Вона виникає і формується в процесі відображення проблемності задачі, її суперечливого характеру, наприклад, невідповідності між умовами та вимогами задачі тощо. Виявлення суб'єктом певних властивостей пізнавального об'єкта підсилює мотивацію, і Процес Його пізнання триває. Отже, пізнавальна мотивація формується і виявляється як конкретна спрямованість на передбачення (прогнозування) певних властивостей об'єкта та способів його пізнання.

Зовнішня мотивація не має конкретної спрямованості на зміст і процес мислення. За такої мотивації школяр розв'язуватиме задачу через інші причини (наприклад, заслужити схвалення вчителя, батьків тощо). Його більше цікавитиме результат. Дехто із школярів, керуючись зовнішніми мотивами, може списувати, користуватися підказками тощо.

Отже, ефективність мисленнєвої діяльності зумовлюється пізнавальними інтересами, потребами. Процес виховання пізнавальних інтересів висвітлено у психологічній літературі. Але варто наголосити, що виникає він там, де людина відчуває свою адекватність, упевнена, що здатна до чогось, що в неї добре виходить, тощо. Тому психологи пропонують учителям використовувати методику успіху. Сутність ЇЇ полягає в тому, що задачі добирають індивідуально, зважаючи на можливості кожного школяра, але учням про це не відомо. Це - підготовчий етап. На другому етапі учням кажуть, що задача складна, але треба намагатися розв'язати її. Насправді задача такої самої складності, як і попередня, кожний школяр розв'язує її. Цей етап називають етапом Змушеного успіху. На третьому етапі - реального успіху - учнів попереджають, що пропонують задачу нового типу й оцінок ставити не будуть. Насправді задача складніша за попередню. Школярі розв'язують її кілька разів не на оцінку, а потім ці всі заходи стають непотрібними. В учнів з'явився інтерес до предмета.

Щоб успішно здійснювати навчальний процес, потрібно продумувати прийоми формування мети у школярів, адже часто мета вчителя, з якою він прийшов до класу, і учнів не збігається.

Істотний вплив на ефективність розв'язування задач мають ставлення суб'єкта до цієї діяльності, його настанови. Настанова - це стан мо6ілізованості, готовності до дії, механізм регуляції мисленнєвої діяльності, форма спрямованості на розв'язування конкретної задачі. Виникнення настанови залежить від наявності потреби в розв'язанні задач та від особливостей ситуації задоволення цієї потреби. А тому готовність до розв'язування задачі виникатиме тоді, коли діє підсилена мотивація, коли суб'єкт уже досягав колись успіху в цій діяльності й відчуває щодо неї свою адекватність.

Л. С. Виготський зауважував, що "нові типи зв'язків та співвідношень функцій передбачають як свою основу рефлексію", відображення "власних процесів свідомості". Виявлення рефлексії у процесі розв'язування задачі розглядають як механізм організації мислення та саморозвитку особистості. Щоб сподіватися на успіх у розв'язуванні задач, суб'єкт має аналізувати не тільки завдання, а й власне мислення, створювати образ власного "Я", переосмислювати свої особистісні стереотипи (наприклад, відсутність наполегливості, організованості, рішучості у згаданому процесі). Досліджуючи ці явища, вчені виділяють інтелектуальну (самоаналіз свого інтелектуального рівня) та особистісну рефлексію (відтворення особистісних властивостей, які виявляє індивід у пошуковому процесі).

Аналіз учителем кожного кроку в розв'язанні задачі учнями або розв'язуванні задач у діаді, тріаді за умов обговорення мисленнєвих "ходів", ставлення учасників до розв'язання задачі сприятиме розвитку в них рефлексивної регуляції.



Схожі статті




Загальна психологія - Скрипченко О. В. - 7.6. Мислення як діяльність. Процес розв'язання задач. Цілемотиваційний бік мислення

Предыдущая | Следующая