Юридична психологія - Бочелюк В. Й. - 5.2. Класифікація психічних станів осіб позбавлених волі

У сучасній психологічній літературі існує декілька підходів до класифікації психічних станів особистості. Можна пояснити певні види станів людини на основі класифікації основних станів вищої нервової діяльності, яку визначив І. П. Павлов. Але існує і чисто психологічна класифікація психічних станів.

Як же, спираючись на класифікацію І. П. Павлова, пояснювати психічні стани людини? Візьмемо збуджений загальний стан, який правомірно розглядати як афектний, такий, що ускладнює або робить неможливим гальмівний процес. При такому стані нерідко людина втрачає над собою контроль, порушується її діяльність. Особливо небезпечно, якщо збуджений стан переходить у крайній ступінь - в афект. У багатьох ув'язнених загальний збуджений стан різкіше впадає в очі в перші дні арешту, після оголошення вироку або прибуття в колонію. Нерідко збуджений загальний стан спостерігається і перед звільненням. Пояснення збудженому стану ув'язненого знаходимо в тому, що соціальне значення і сила таких подразників, як арешт, засудження, перебування в колонії, очікувана свобода виключно великі, значущі. Існує відмінність збуджених загальних станів людини, яка вперше потрапила в місця позбавлення волі, від збуджених станів рецидивістів - людей, які неодноразово побували в місцях позбавлення волі. Якщо у перших збуджений загальний стан викликається перш за все новизною і незвичністю подразника (один з ув'язнених виразив це так: "Мене досить було б провести по коридорах в'язниці, щоб я і внукам і правнукам замовив не ставати ніколи на злочинний шлях життя"), то у інших (рецидивістів) збуджений загальний стан викликається не тільки повторною дією подразника, а й небажанням гальмувати свою поведінку. Внаслідок цього розвиваються афектні комплекси, які порушують саморегуляцію особистості і роблять її підвищено небезпечною для суспільства.

В основі оптимального психічного стану, при якому діяльність людини, як мисленнева, так і практична, найбільш продуктивна, - "нормальний, бадьорий стан" з рівновагою між збудливим і гальмівним процесами (за вченням І. П. Павлова). Звичайно, про нормальний, бадьорий стан людини в місцях позбавлення волі можна говорити тільки умовно. Вірніше було б назвати його станом вольової активності і готовності добросовісною працею і чесним життям спокутувати свою провину перед суспільством. Цей стан відрізняється деякою підвищеною збудливістю при добре функціонуючих гальмівних процесах.

Наступний послідовний ряд перехідних станів пояснює стан розгубленості, депресію, стан апатії, безперспективності і безцільності свого життя, а також стани, що стоять на межі патологи психічної діяльності.

Першою фазою цього ряду - зрівняльною, при якій зрівнюється ефект сильних і слабких подразників, у зв'язку із стомленням кліток кори мозку, добре пояснюється, наприклад, спостережуваний в ув'язнених депресивний стан, коли вони взагалі слабо реагують на те, що їх оточує.

При парадоксальній фазі на сильні подразники людина реагує слабкіше, ніж на менш сильні. Відбувається це тому, що на даній фазі гальмівний стан поглиблюється, працездатність кори мозку знижується в порівнянні із зрівняльною фазою, і тоді сильні подразники виявляються надсильними, вони викликають в ослабленій нервовій клітині настільки сильні гальмівні процеси, що кора головного мозку або зовсім не реагує на них, або дає дуже слабку реакцію. Слабкі ж подразники продовжують викликати звичайну реакцію, яка об'єктивно стає сильнішою, ніж реакція на сильний подразник. Хто працював з ув'язненими, той неодноразово міг спостерігати таку картину: на незначне зауваження вихователя або представника адміністрації ув'язнений реагує бурхливим спалахом, у той час коли таке сильне покарання, як поміщення в штрафний ізолятор залишає його, абсолютно байдужим.

При, подальшому розвитку гальмівного стану кори наступає ультрапарадоксальна фаза, для якої характерне те, що на позитивні умовні подразники виникають гальмівні реакції, а на гальмівні - позитивні реакції. Пояснюється це таким чином. Всякий позитивний подразник може бути для кори мозку непосильним і викликати охоронну, захисну, гальмівну реакцію. Глибоке гальмування, яке викликається в цьому стані всяким позитивним сигналом, призводить до корінної зміни реакції на гальмівні сигнали. Прикладом психічного стану, відповідної ультрапарадоксальної фази, можуть служити випадки активного негативізму.

Сучасні психологи визнають, що не всі відомі психічні стани можна укласти в класифікацію І. П. Павлова. При класифікації станів слід враховувати не тільки тонус вищої нервової діяльності, ступінь захоплення кори збудженням, що характеризує рівень активності або пасивності, але так само і те, яку сигнальну систему і в якому ступені воно зачіпає. Виходячи з цього, В. І. Ковальов [3] виділяє: активний і пасивний стан; стани творчого і репродуктивного; парціальний і загальний стан (стан однієї системи аналізатора або сигнальної і стан кори в цілому); стани, які викликаються вибірковим збудженням і гальмуванням в корі і підкірці: активність підкірки і приторможеність кори породжує істеричний стан і, навпаки, гальмування підкірки при збудженні кори - астенічний стан тощо.

І. Д. Левітов [6] визначає психологічну класифікацію - ділення психічних станів на інтелектуальні, емоційні і вольові - як основну. Разом з тим він підкреслює її відносність, оскільки не скрізь "є збіг між класифікацією психічних процесів і класифікацією станів". Він показує це на прикладі здивування, яке віднесене до пізнавальної діяльності: "у цьому складному психічному стані при всій його емоційній вираженості на перший план виступає пізнавальна функція". Тому він пропонує розглядати цю класифікацію, як оперативну, таку, що мас лише робоче значення. Він визначає ще декілька можливих підстав для класифікації психічних станів:

- за аналогією з типами або рисами характеру;

- залежно від тієї діяльності, яку вони супроводжують: психічні відносини в діяльності: ігровій, навчальній, трудовій, спортивній;

- стани особові і ситуативні. Перші характерні для особистості, в других виражаються особливості ситуації, які викликають у людини не характерні для неї реакції;

- за ступенем глибини: стани глибокі і поверхневі. Наприклад, пристрасть глибший стан, ніж настрій;

- за характером впливу на особистість: стани, які позитивно або негативно діють на людину. Стани, які негативно діють на людину, нерідко бувають причиною виникнення психологічного бар'єру між вихователем і ув'язненим, в результаті якого виховні заходи виявляються або мало ефективними або взагалі безрезультатними. В той же час психічний стан, який позитивно впливає на психічну діяльність, сприяє більш успішному виправленню злочинця. Глобальна озлобленість може служити прикладом стану, який негативно впливає на людину, розкаяння, свідомість своєї провини - стани, які позитивно впливають на особистість;

- за тривалістю протікання: стани тривалі і короткочасні. Наприклад, стан пригніченості у деяких ув'язнених після прибуття в колонію може охоплювати період від декількох тижнів до 2-4 місяців, поки вони не звикнуть до нових умов, не знайдуть товаришів. Стан очікування свободи особливо гостро починає переживатися ув'язненими з короткими термінами позбавлення волі за 2-З місяці до звільнення, а ув'язненими, що мають тривалі терміни позбавлення волі, - за 6-8 місяців до звільнення;

- за ступенем усвідомленості: стани можуть бути більш менш усвідомленими.

Практика показує, що психічні стани засудженого зазнають істотних змін під впливом самого факту позбавлення волі. При цьому психічні стани ув'язнених,, як правило, не однакові. Позбавлення волі по-різному сприймається і переживається вперше засудженими і неодноразово судимими, молодими і літніми людьми, неодруженими і сімейними, жінками і чоловіками, засудженими на короткі та тривалі терміни і т. ін. Але у всіх випадках в психічних станах людей, позбавлених волі, є багато загального, що дає право говорити про типові стани ув'язнених.

У динаміці психічних станів засудженого до позбавлення волі є свої закономірності. Звертають на себе увагу певні поворотні пункти (які називають критичними), де особливо помітна зміна і прояв типових психічних станів людини. Найбільш помітними, а отже, і найбільш значущими є такі неминучі моменти, що викликають зміну і прояв психічних станів: арешт, пред'явлення звинувачення, суд, оголошення вироку, рішення касаційної інстанції, відправка в колонію, прибуття в колонію, перші 3-5 місяців перебування в колонії (період адаптації до умов вироку), зміна умов ув'язнення, останні місяці перед звільненням, звільнення, закінчення періоду пристосування до життя на волі тощо. Це не означає, що психічні стани людини, позбавленої волі, не можуть змінюватися в проміжку між критичними періодами. Між ними можуть бути "проміжні" критичні моменти, які так само з неминучістю викликають зміну психічних станів. Наприклад, як правило, жодного ув'язненого не можуть залишити байдужим факти надання особистого побачення, поміщення в штрафний ізолятор і т. ін.

Найбільш типовими психічними станами, властивими всім позбавленим волі, незалежно від часу прояву, є стани очікування, надії або безнадійності, туги, нудьги і апатії, фрустрації, відчаю.

В умовах позбавлення волі людина постійно знаходиться в стані очікування: очікування відправки в колонію, очікування умовного дострокового звільнення, очікування звільнення у зв'язку з закінченням строку покарання і тощо.

Стан очікування є завчасне настроювання організму ув'язненого на майбутні умови життя і діяльності. Воно може бути різним за психологічним змістом. Це перш за все боязнь або страх перед очікуваними стражданнями. Саме у цьому виявляється один з елементів психологічного механізму страхітливої дії кримінального покарання. Наприклад, вперше засудженого страхає майбутня відправка в колонію, де він повинен відбувати строк кримінального покарання. Сама подія при цьому ув'язненого мало цікавить оскільки результат п для нього відомий: вирок касаційною інстанцією залишений в силі, змін строку покарання не передбачається.

Для стану очікування характерна тривога. Тривожне очікування виникає у разі, коли результат майбутньої події невідомий. Наприклад, засудженому найчастіше невідомо, чи буде він амністований, чи позитивно вирішиться питання про умовно-дострокове звільнення, чи помилують його, чи направлять в колонію і т. ін. Стан тривоги часом викликається невизначеністю інформації, але ступінь його прояву у кожного з них різний, залежно від суб'єктивної значущості очікуваних подій: від відкритої (афектної) до прихованої (яка зовні не проявляється).

У стані очікування ув'язнений може відчувати нетерпіння. Нетерпіння охоплює людину в очікуванні різноманітних подій. Нетерпіння людина зазнає, передчуваючи настання подій, які для неї приємні. Якщо в стані страху засуджений хотів би відсунути наступаючі події, то в стані нетерпіння позитивних подій він бажає швидкого їх настання. Наприклад, особливе нетерпіння проявляють засуджені напередодні або незадовго до закінчення строку ув'язнення. Стан нетерпіння залежно від індивідуальних психологічних якостей засудженого виявляється по-різному; від афектного, розгальмованих форм радості до афектно-гальмівних реакцій.

З фізіологічної точки зору стан очікування є підготовча реакція організму до майбутніх подій. У корі головного мозку під впливом уявлень про майбутню діяльність починають протікати фізіологічні процеси, необхідні для здійснення цієї діяльності. Все це веде до важливої зміни всіх функцій організму (змінюватися дихання, кровообіг, температура тіла і т. ін.). Особливо значно посилюються функції органів, що забезпечують м'язову роботу. Дослідження показують, що в стані очікування відбувається мобілізація організму до майбутніх подій, оскільки людина їх собі уявляє.

Наприклад, ув'язненим, які перебували в стані повного фізичного спокою, пропонувалося уявити, що вони отримали особисте побачення з близьким родичем. З'ясувалося, що таке "уявне побачення" супроводжувалося помітним підвищенням артеріального тиску, посиленням дихання, почастішанням пульсу. Створена ситуація відбилася в свідомості ув'язненого у вигляді певних уявлень. Ці уявлення викликали фізіологічні зміни в організмі. Істотну роль, у фізіологічних змінах відіграє уява: в ув'язнених з розвиненішою і багатшою уявою спостерігалися глибші зміни у фізіологічних процесах.

У цієї ж групи ув'язнених через деякий час було викликано стан тривоги (невизначеності). їм стало відомо, що в колонію прибули їх родичі. Проведені виміри показали, що фізіологічні зміни у ув'язнених відбувалися нерівномірно. За період очікувань під впливом розмов про майбутнє побачення, різних спеціально поширюваних чуток ("у начальника поганий настрій і він сьогодні багатьом відмовив у побаченні, можливо, і нам відмовить"), а також в результаті деякого затягування в отриманні дозволу на побачення у деяких ув'язнених, що допускали незначні порушення режиму, по кілька разів змінювалися частота пульсу, дихання, температура тіла. Деякі з них по кілька разів приходили в штаб колонії, прагнули розшукати начальників загонів і при нагоді розпитати їх.

Таким чином, всі вказані види станів очікування характеризуються підвищеною, іноді нерівномірною напруженістю і загостренням всіх психічних та фізіологічних функцій. Особливо ці явища характерні для ув'язнених з числа молоді. Візьмемо очікування швидкого звільнення. Ув'язненого і радує швидке звільнення, і лякає очікуване нове, невідоме життя на волі. Виникає маси запитань. Куди поїхати? Як влаштуватися на роботу? Як зустріне сім'я або улюблена дівчина? Як зустрінуть його колектив, друзі, товариші? Як поводитися в новій обстановці? Треба мати на увазі і те, що за тривалий період відбування покарання ув'язнений відвикає від самостійних дій, вчинків, самостійного розпорядження своїм бюджетом і часом, і це також викликає у нього хвилювання.

Особливим станом ув'язненого є надія на краще майбутнє. Сподіватися на краще майбутнє властиво взагалі всім людям, але така надія у засудженого до позбавлення волі особливого роду. Стан надії підтримується і бажанням настання кращого майбутнього, і мрією про це майбутнє. Надія є основою виникнення ближніх, середніх і дальніх перспектив у засудженого.

Протилежним стану надії є безнадійність і приреченість. Нерідко процес виправлення засуджених до позбавлення волі виявляється малоефективним тому, що деякі з них втрачають надію на краще майбутнє, підкоряються "долі". Безнадійність і приреченість - один з найважчих психічних станів, при яких людина іноді втрачає бажання продовжувати жити. Безнадійність і приреченість виникають у результаті втрати людиною перспектив і цілей життя. Стани безнадійності і приреченості особливо гостро виявляються у засуджених на тривалі строки позбавлення волі і у неодноразово судимих, у тих, хто, як мовиться, "зріднився з в'язницею".

В стані безнадійності і приреченості засуджений не реагує ні на які виховні дії або реагує на них неадекватно. У цьому стані пригнічуються всі психічні функції (мислення, уява, пам'ять і т. ін.), людина зазнає безвихідну тугу, у неї ослаблюється функція волі, ч Характерною особливістю психіки багатьох засуджених є швидкий перехід від стану надії, упевненості в своєму майбутньому до стану повної безнадійності, відчаю, безперспективності і безцільності життя. У такому стані багато засуджених йдуть на найтяжчі злочини, прагнуть до здійснення втеч на очах у охорони, щоб бути убитими. Особливо властиво це засудженим до тривалих строків ув'язнення, а також засудженим, які страждають на невиліковні і тяжкі хвороби. Так, у невиліковно хворих ув'язнених, в стані безнадійності виявляється особлива непримиренна агресивність, що виражається в нападі на обслуговуючий персонал: лікарів, медсестер, вихователів.

Ув'язненим властиві і такі типові стани, як суб'єктивна незахищеність і помилкова захищеність. Пройшовши через всі стадії кримінального процесу як заарештованого, обвинуваченого, підсудного, засудженого, тобто людини, до якої суспільство пред'являє особливі вимоги за вчинене, ув'язнений нерідко приходить до думки про те, що він беззахисний перед органами правосуддя, які, як йому здається, тільки і хочуть, як би сильніше його покарати. У подальшому таке відношення він нерідко переносить і на працівників установ виконання покарань. Упередження про уявні "каральні" домагання з боку співробітників штовхає ув'язнених на "захисні" заходи. Один з таких заходів - об'єднання в малі групи. У малій групі, як здається ув'язненому, він, по-перше, особливо не виділятиметься і тим самим приверне меншу увагу з боку адміністрації; по-друге, в групі є досвідченіші люди, є кому про нього думати; по-третє, група його не видасть, а якщо потрібно і підтримає. Станом суб'єктивної незахищеності і користуються так звані авторитети з числа негативної частини ув'язнених, щоб затягти недосвідченого засудженого в свою групу, нерідко обіцяючи при цьому заступництво.

Саме у малих групах формується стан дійсної або помилкової психологічної захищеності. Все залежить від спрямованості малих груп. Якщо в позитивній малій групі на основі здорових взаємин формується стан дійсної психологічної захищеності, то в негативних малих групах на основі дефективних взаємин формується стан помилкової захищеності і глобальної озлобленості. Так, в у спрямованій малій групі будь-яка насмішка, знущання (з боку кого б то не було і кого б з членів групи вони не стосувалися) викликають відсіч з боку всієї групи. У негативно ж спрямованій малій групі спостерігається суперечність у відносинах до нових її членів. Якщо такого залежного ув'язненого кривдять не члени малої групи, то на "виручку" йому може прийти вся група, або "сам авторитет". Якщо ж з нього знущається член своєї групи, збиткується, принижує його, то захисту не буде, а сам принижений і ображений не порве з малою групою, боячись потрапити в ще гірше положення. У такій групі створюється лише видимість захищеності засудженого від домагань адміністрації і повна внутрішньо-групова незахищеність, що породжує черствість, жорстокість, озлобленість, підлабузництво, догоджання.

Типовим психічним станом особистості засудженого є туга. Туга за домівкою, свободою, рідними, друзями. Причинами туги є одноманітність, монотонність і деяка сірість життя засуджених до позбавлення волі.

Особливо гостро туга виявляється напередодні різних свят, сімейних торжеств, іменин, днів народження, закінчення побачень тощо. Туга є значною мірою хворобливим станом, що пригноблює і пригнічує психіку людини.

Від стану туги слід відрізняти нудьгу, такий пасивний психічний стан, при якому знижується увага і інтерес до дійсності, у тому числі і до пізнавальної діяльності. Фізіологічною основою нудьги є пасивне гальмування, що викликається одноманітним повторенням яких-небудь несильних подразників.

Було б спрощенням сказати, що нудьга властива тільки засудженим. Стан нудьги добре описаний в художній і науковій літературі. Але у ув'язненого нудьга особливого роду. Вона викликається як зовнішніми причинами (одноманітністю життя засуджених, відсутністю нових вражень і т. ін.), так і суб'єктивними особливостями особистості засуджених, таких, що. відрізняються бідністю духовного Життя, вузькістю інтересів і обмеженістю кругозору. Нудьга - дуже неприємний і обтяжливий стан, з якого засуджені намагаються вийти по-різному: одні шукають розваг, інші прагнуть багато спати, треті тиняються з кутка в куток, четверті зосереджують зусилля волі на корисній діяльності (пізнавальній, спортивній, трудовій тощо).

Характеристика типових психічних станів засуджених була б неповною без розгляду стану апатії. Апатія відноситься до станів що породжує пасивність. Як і нудьга, апатія виражається у відчутті незадоволеності і переживається як обтяжливий стан. Проте слід бачити істотну відмінність між апатією і нудьгою. Апатія - стан байдужості, яка викликається не тільки одноманітністю вражень, але часто і, навпаки, їх надмірною кількістю. Вона може бути вираженням загальної млявості, подібно до нудьги, і наслідком перезбуджування. Після перезбуджування виникає спад напруги і загальна слабкість, які і с виразом апатії. Так, нерідко після слідства і суду, що вимагали від людини граничного напруження всіх душевних сил, спостерігається тимчасовий або тривалий стан апатії.

Як уже зазначалося, в стані нудьги засуджений нерідко протестує (відкрито або про себе) проти обставин, що склалися, і прагне розвіятися, розважитися або ще якимсь шляхом подолати нудьгу. В стані ж апатії людина стає байдужою до всього, що її оточує, і, навпаки, їй часто навіть хочеться уникнути зайвих вражень.

У вперше засуджених апатія зазвичай викликається самим фактом слідства, суду і т. ін. Багато хто з них вважає життя занапащеним, а тому під впливом почуттів все їм здається непотрібним і байдужим.

У неодноразово судимих і особливо небезпечних рецидивістів апатія часто викликається пересиченістю вражень від злочинного способу життя: розпусти, скоюваних злочинів, перебування в різних місцях позбавлення волі.

В стані апатії паралізується пізнавальна діяльність. З такими засудженими важко працювати в загальноосвітній школі, вони не хочуть вчитися, трудитися, брати участь у колективному житті загону і колонії.

Психічні стани, як правило, не виступають ізольовано.

Переважно у засуджених вони виявляються в комплексі. При цьому в кожен даний момент превалює якийсь один яскраво виражений стан, що підпорядковує собі інші і що одночасно зазнає їх зворотного впливу. Так на загальному фоні стану очікування може часом виявлятися туга, тривога; або на тлі туги - стан нетерпіння, апатія і т. ін.

Багато психічних станів мають складну структуру. Відчай, наприклад, є комбінацією сорому від свідомості винуватості в скоєнні злочину, безпорадності від неможливості вплинути на подію і переконання у своєму безсиллі.

Одним з складних, комплексних психічних станів засуджених до позбавлення волі є фрустрація. Під фрустрацією розуміється стан людини, що виражається в характерних особливостях переживань і поведінки й викликається об'єктивно непереборними (або що суб'єктивно так розуміються) труднощами, що виникають на шляху до досягнення мети або до вирішення завдань.

У фрустрації поєднується багато психічних станів - туга і тривога, безнадійність і депресія, приреченість, апатія та ін. У зв'язку з цим фрустрація виявляється по-різному і обумовлює або особливу активність (агресія, примхливість, самобичування, афектні комплекси), або ж пасивність і бездіяльність.

Прояв фрустрації залежить від сили і суб'єктивної значущості фрустратора (подразника), індивідуально-психологічних якостей особистості і її попередніх станів, від характеру міжособистісних відносин, які склалися (особливо від взаємин між вихователями і ув'язненими).

Фрустрація виникає, як правило, у зв'язку з перспективними зривами, невдачами в досягненні мети, розладом життєвих планів. Такі чинники, як позбавлення волі, відмова в умовно-достроковому звільненні тощо можуть бути найсильнішими фрустраторами, сприяючими виправленню злочинця. Тому зусилля вихователів повинні бути спрямовані не стільки на попередження виникнення важких станів взагалі, скільки на те, щоб попередити виникнення повної безнадійності, безвихідної туги, приреченості, пограничних станів і психічних аномалій. Необхідно уміти вчасно подати надію в тій, що здається ув'язненому безвихідною, ситуації, сформувати правильне відношення до труднощів, а також присікти негативні реакції. Разом з тим не слід створювати штучних ситуацій, що сприяють виникненню фрустрації. Йдеться не тільки про явні образи особистості, а н про байдужість до долі ув'язненого, про надмірну увагу до одних (фаворитизм) і байдужість до інших, невміння або небажання сформувати в ув'язнених систему перспективних дій.

Фрустрація у ув'язненого може виникати і тоді, коли він міцно став на шлях виправлення, щосили прагне заслужити хорошу репутацію, а вихователі наполегливо не помічають, ігнорують його старання.

Психічні стани мають істотний вплив на особистість, на протікання всіх психічних процесів і прояв особистих властивостей засудженого. Перш за все психічні стани, викликані фактом позбавлення волі, вносять істотні корективи до сприйнять людини. Так, в стані очікування спотворюється сприйняття часу: ув'язненому здається, що час проходить поволі. Сприйняття сповільненого перебігу часу в ув'язненні веде засуджених до спроб прискорити його течію, "убити час", знайти способи заповнити час різними розвагами, у тому числі і забороненими. "Квапити" час особливо властиво молоді. Серед ув'язнених поширено бажання знати в кожен даний момент, скільки вже відсидів і скільки залишилося до кінця строку. Все це породжує в місцях позбавлення волі різні своєрідні календарі і методи відліку часу. Під впливом туги, нудьги і апатії минуле у людини, особливо яка відбула тривалий термін ув'язнення, зливається в одну суцільну сіру пляму.

Психічні стани мають певний вплив на об'єктивність сприйняття навколишніх явищ, подій, фактів. У стані надії засуджений оптимістичніше сприймає явища суспільного життя і своє положення, 1 в стані приреченості і відчаю виявляється крайній песимізм.

Під впливом негативних психічних станів - апатії, нудьги істотно притупляється пам'ять, з'являється млявість думки, нав'язливість уяви, нездатність зосередити увагу на якій-небудь діяльності. Томливі очікування викликають почуття роздратування і відчаю, особливо коли надія на дострокове звільнення не виправдалася і строк ув'язнення вийшов значно тривалішим, ніж вважав ув'язнений. У випадках надій, які не виправдалися, ув'язнений ніби знову переживає зі всією гостротою перші дні арешту. Стани очікування, туги, надії, які не виправдалися, сприяють виникненню афектів і цілих афектних комплексів.

Стани очікування, нетерпіння, тривоги, туги порушують сон людини. Безсоння розтягує ніч і психологічно й фізично виснажує людину, робить її дратівливою, замкнутою, розлюченою.

Психічні стани впливають і на сновидіння засуджених. У станах очікування, нетерпіння сни ув'язнених стають неспокійними, тривожними. Найчастіше їм сняться свобода, колишнє життя. При цьому сни ув'язнених жінок істотно відрізняються від снів чоловіків. Жінки частіше бачать у сні рідний дім, сім'ю, дітей, чоловіка.-Це і зрозуміло: відірваність від сім'ї жінка переживає сильніше, ніж чоловік. Доречно зауважити, що психологічний світ ув'язнених жінок значно складніший і тонший в порівнянні з психологією засуджених чоловіків. Комплекс психічних станів жінок багатший і своє рідніший, і психічні стани впливають на них глибше, ніж на чоловіків.

Такі типові для ув'язнених психічні стани безпосередньо впливають на їх відчуття та сприймання, емоції та почуття, уяву, мислення та особливості розвитку інтелекту, мовлення, пам'ять, увагу, волю.

У сприйнятті часу найчастіше засуджені недооцінюють короткі тимчасові проміжки часу і переоцінюють тривалі. Уповільнюють перебіг часу особливі психічні стани (очікування, туга, нудьга, фрустрація та інше), одноманітність вражень в місцях позбавлення волі, незайнятість, невміння організувати свій вільний час тощо. При цьому засудженому здається, що час плине повільно, і він прагне якось "убити", скоротати його, у тому числі і іграми "під інтерес".

Засудженим характерний суб'єктивізм у сприйнятті подій і явищ суспільного й особистого життя. Більшість засуджених не намагаються адекватно, правильно зрозуміти міру своєї відповідальності, об'єктивно розібратися у скоєному злочині, сприймають покарання як несправедливе.

У засуджених найчастіше негативно спрямована активність сприйняття. У деякої частини засуджених спостерігається моральна невихованість сприйняття, що виражається в невмінні бачити, слухати інших людей, в загостреній тязі до інтимних сторін життя і т. ін. У зв'язку з цим велике значення має виховання культури сприйняття у засуджених.

Взаємини в колективі і малій групі помітно відбиваються на почуттях засуджених, їх станах. Принципова оцінка достоїнств і недоліків кожного, взаємна допомога і підтримка; справедлива критика породжують здоровий дух і відчуття оптимізму, упевненості в своїх силах, стан захищеності. Безпринципність створює гнітючу атмосферу незахищеності і невпевненості, викликає почуття безсилля окремої особистості перед обставинами, ідо склалися, веде до взаємної недовіри, підозрілості, коли в кожному бачать потенційного ворога. У свою чергу, це може викликати загострення відносин, конфлікти, породжувати нову провину і злочини. Тому питання взаємин та їх формування на основі вимог, норм моралі повинні стояти в центрі уваги вихователів, усіх працівників колонії.

Особливе значення у вихованні почуттів засуджених мають взаємини між працівниками колонії і засудженими. Строгість і - справедливість працівників колонії, вимогливість, яка поєднується з довірою, гуманним і чуйним відношенням до засуджених, активізують в них кращі почуття, підвищують емоційну сприйнятливість, готовність внутрішньо прийняти виховну дію, активізують їх діяльність.

Черствість, грубість і жорстокість, приниження і образа людської гідності засудженого породжують почуття образи, стан озлобленості й інші негативні емоції, які є несприятливим психологічним підгрунтям для вимог, порад та зауважень. У цих умовах між працівниками колонії і засудженим виникає стіна відчуженості - психологічний бар'єр.

Негативно впливає на виховання почуттів засуджених залякування. Воно вбиває почуття власної гідності і честі, упевненість в своїх силах, породжує пристосовництво, нещирість, затурканість.

У вихованні почуттів у засуджених слід використовувати вплив родичів як через листи, так і при побаченнях. Тут відкривається сприятлива можливість для виховання почуття синового, батьківського обов'язку, любові, емоційної чуйності, сорому і совісті, розкаяння і т. ін. Саме очікування побачення з родичами слід використовувати. для формування певних емоційних станів, здатних змінити поведінку засудженого до кращого, навчити управляти цими станами і їх зовнішніми проявами.

Для боротьби з неприборканою уявою і мареннями важливо уміти ефективно використовувати вільний час засуджених, вчасно приходити на допомогу тим, хто живе в світі марень, а не реальної дійсності, уміти зняти ті стани, які переживаються ними, які негативно впливають на їх поведінку. При виправленні засуджених треба враховувати індивідуальні особливості їх уяви, залежні від віку, професії, поглядів на життя, характеру колишньої злочинної діяльності.

Мислення засудженого до позбавлення волі, як і будь-якої людини, завжди походить з якихось потреб, цілей та мотивів діяльності й поведінки. Мотиви мислення засуджених можуть бути: суспільно цінними і антигромадськими, такими, що мають негативну спрямованість. Один засуджений, маючи добре розвинені якості розуму, прагне до корисної діяльності: раціоналізації і винахідництва, колективної діяльності, активного і продуктивного навчання. Інший же використовує свій розум, винахідливість в антигромадських діях: у порушенні режиму, обмані вихователів і т. ін. Тому виховання мотивації розумової діяльності засуджених, зміна негативної спрямованості - головне в розвитку їх мислення. Якщо засуджений дійшов висновку про необхідність навчання, керуючись специфічно-пізнавальними мотивами (інтересом до знань, бажанням здобути освіту, бажанням заслужити умовно-дострокове звільнення тощо), то ці мотиви важливо закріпити і розвинути. Якщо ж він дійшов такого висновку під впливом зовнішніх стимулів (вимоги адміністрації, примушування рідних і близьких), то бажано ці мотиви з часом перебудувати, перевести їх у специфічні мотиви навчання (інтерес до пізнання, розуміння необхідності навчатися в умовах наукового і соціального прогресу і т. ін.).

Сама злочинна діяльність також впливає на розвиток мислення засудженого і формування певних якостей його розуму. Спостерігається істотна різниця в мисленні людини, яка вперше вчинила злочин по необережності, і в мисленні рецидивіста, у якого злочинний спосіб життя став нормою, і він неодноразово відбував покарання. Якщо у перших позбавлення волі може на деякий час навіть скути розумову діяльність, то у других воно активізує особливу витонченість в мисленні і розумовій діяльності, спрямованій на здійснення порушень режиму з метою полегшення умов перебування в місцях позбавлення волі. Серед засуджених частіше, ніж на волі, можна зустріти осіб з порушенням мислення, такими, як в'язкість, розірваність, сповільненість думки. Це вимагає втручання психіатрів. На мисленневу, інтелектуальну діяльність засудженого негативно впливають алкоголь та інші збудливі засоби. Статеві збочення: дезорганізують всю психіку, вони порушують і розумову діяльність засудженого.

Найважливішим шляхом розвитку мовлення у засуджених є розширення словникового запасу. Збагачення запасу слів досягається читанням художньої і наукової літератури, газет, журналів. Постійне набуття нових слів повинне супроводжуватися розкриттям їх значення. Істотну роль у розвитку мовлення засудженого має мова працівників колонії, яка повинна служити еталоном. На жаль, нерідко і вони не володіють високою культурою мовлення, а дехто навіть вдасться до жаргону, намагаючись таким помилковим шляхом завоювати авторитет у засуджених. Слід боротися проти засмічення мови словами-паразитами, із звичкою замінювати слова жестами, з неправильним вживанням слів, помилками в наголосі і т. ін. виявляти розповсюджувачів табірного жаргону і застосовувати до них суворі заходи.

У процесі виправлення не можна не враховувати індивідуальних відмінностей пам'яті засуджених. Необхідно спиратися на позитивні і долати негативні її сторони. Пам'ять засуджених удосконалюється під час навчання, трудової діяльності і тим успішніше, чим успішніше у них формується свідоме і відповідальне відношення до праці, навчання, отримання спеціальності й т. ін. Для підвищення продуктивності запам'ятовування необхідна ясна постановка пізнавального завдання (чому треба запам'ятати, де будуть потрібні дані знання). Важливо також стимулювати мотиви навчання, активізувати на уроках пізнавальні інтереси у засуджених, навчити їх розрізняти пізнавальні завдання в ході навчання (зрозуміти, розібратися в матеріалі і запам'ятати його). Важливою умовою розвитку пам'яті є вдосконалення мислення і розумових операцій, доведення розумових дій до узагальнених навиків та умінь і використання їх як прийомів запам'ятовування і відтворення. Перемикання професійно-злочинної пам'яті на корисну для суспільства діяльність відбувається в результаті впливу вихователів на особистість засудженого, особливо на спрямованість, відчуття, характер і волю. Розвитку пам'яті сприяє створення атмосфери зацікавленості і змагальності. Вихователь доб'ється великого успіху, якщо розвиватиме у засудженого звичку заздалегідь у всьому розібратися, перш ніж запам'ятати, уміння відбирати матеріал для запам'ятовування, виділяти в ньому головне, уміло розбивати матеріал на порції при заучуванні, своєчасно повторювати пройдене.

Увага виникає на основі таких властивостей особистості, як ставлення до праці, вольових зусиль, умінь та навичок та ін. Разом з тим увага є передумовою формування інших властивостей особистості, зокрема організованості у поведінці і діяльності, а також тактовності у спілкуванні з іншими людьми. Увага засудженого залежить від його ставлення до праці,. підвищеного інтересу, захопленості роботою або нестійкого ставлення до неї, слабкості розвитку інтересу і потреби у цьому виді діяльності. Зв'язок трудових умінь з потребою засудженого у праці піднімає увагу на новий, більш високий рівень розвитку. Увага, залишаючись на рівні уміння, водночас с увагою-звичкою. Остання і с показником вихованості за умов


Схожі статті




Юридична психологія - Бочелюк В. Й. - 5.2. Класифікація психічних станів осіб позбавлених волі

Предыдущая | Следующая