Юридична психологія - Бочелюк В. Й. - 2.2. Конкретні методи психолого - юридичних досліджень

Розкриття правопорушення припускає встановлення особистості порушника, особливостей його моральних підвалин, психологічної основи, ціннісних орієнтацій, ступеня соціальної деградації. Вивчення особистості правопорушника здійснюється, як правило, двома етапами: дослідження правопорушення й пов'язаних з ним обставин із установленням в остаточному підсумку суб'єкта, який вчинив це правопорушення (ретроспективне вивчення), і вивчення особистості вже встановленого правопорушника для того, щоб перевірити дійсність вчинення ним правопорушення, визначити причину, мету, мотиви й умови здійснення, вибрати тактику процесуальних дій, установити істину, можливість виправлення. Вивчення особистості правопорушника допомагає спроектувати поводження особистості, яка скоїла правопорушення, фактори, які впливали на неї, домогтися від неї визнання й каяття.

При дослідженні й аналізі правопорушення найчастіше застосовують метод спостереження. Це спеціально організоване спостереження, воно має спеціальну мету. Використання цього методу передбачає наявність таких умов:

- цілеспрямованість - визначення мети, завдання дослідження;

- природні умови - типові умови спостереження;

- наявність плану;

- точне визначення об'єкта і предмета спостереження;

- обмеження дослідником ознак, які, є предметом спостереження;

- вироблення дослідником однозначних критеріїв оцінки цих ознак;

- забезпечення чіткості і тривалості спостереження.

Позитивна сторона цього методу полягає у збереженні природних умов протікання психічних процесів. Але слід пам'ятати і про слабкі його сторони. Суть їх у тім, що:

По-перше, дослідник займає пасивну позицію (чекає, поки виникне явище);

По-друге, майже неможливий кількісний аналіз, що знижує надійність висновків;

По-третє, можливості виявлення причин психічних явищ обмежені;

По-четверте, застосування цього методу вимагає витрат і тривалого часу.

Незважаючи на це, даний метод широко використовується у психології у взаємодії з іншими науковими методами.

Однак якщо при вивченні правопорушення в центрі уваги перебуває вчинене правопорушення й пов'язані з ним обставини, то при дослідженні суб'єкта правопорушення - особа, яка вчинила правопорушення. Об'єктом уваги при цьому є не тільки те, що безпосередньо відноситься до правопорушення, але й емоційно-вольові особливості особи правопорушника, їх зовнішній прояв (міміка, жести, тембр і модуляція голосу), манери, одяг, житло, захоплення, умови життя, сімейні відносини, місця частого знаходження тощо. При цьому спостереження необхідно здійснювати в декількох аспектах, у контакті суб'єкта спостереження з Іншими людьми, у звичній або новій для нього обстановці, у період процесуальних дій і поза ними.

Спостереження може проводитися як самим юристом, і тоді його результати використаються також для вдосконалювання діяльності по розкриттю правопорушення (безпосереднє спостереження), так й іншими особами роздільно або паралельно з особою, яка займається розкриттям правопорушення. У цьому випадку результати спостереження фіксуються, як правило, у процесуальних документах (протоколах, висновках) і мають доказове значення.

Аналізуючи спостереження як метод вивчення особи правопорушника, можливо виділити два види спостереження - безпосереднє й опосередковане. Безпосереднє спостереження здійснює особа, яка формулює висновки за результатами цього спостереження. Таке спостереження здійснюють при проведенні слідчих і судових дій слідчий і суддя. Опосередковане спостереження має місце в тих випадках, коли ці посадові особи одержують відомості про спостереження чого-небудь іншими особами. Результати цього спостереження повинні бути закріплені в письмових документах. Результати безпосереднього спостереження не завжди можуть бути зафіксовані в процесуальних документах і мають допоміжне значення.

Застосування методу спостереження більш ефективне в оперативно-розшуковій, ніж у слідчій або судовій діяльності. Оперативний працівник може використати приховане спостереження й простежувати поводження правопорушника або підозрюваного в правопорушенні, коли він поводить себе невимушено, природно.

Застосування методу спостереження працівниками суду, слідства, прокуратури, адміністративних органів ускладнене тим, що приховане спостереження тут майже не застосовується. Контактне ж спостереження завжди впливає на поводження спостережуваного, характер реагування, може викликати прагнення виглядати краще, або, навпаки, - байдужість, пасивність, бажання нагрубити і т. ін. Таке спостереження навряд чи допоможе встановити типове поводження спостережуваного, його щирі особистісні особливості.

У процесі спостереження необхідно виділяти такі ознаки поведінки правопорушника: симуляцію (амнезії; психічних й соматичних захворювань), демонстрацію (зневажливого відношення, переваги, чемності, допомоги і т. ін.). При цьому використовуються такі прийоми, як порівняння попереднього й сьогодення у поводженні спостережуваного, протиставлення результатів спостереження з іншим даними, класифікація та об'єднання їх.

Одна з найбільш істотних умов методу спостереження є постійний контроль за власним поводженням, самоспостереження, тому що спостерігач також постійно спостерігає за своїм супротивником.

Метод спостереження, з метою розкриття правопорушення як певний інтелектуальний інструмент вимагає певних навичок його застосування. Вони сприяють виробленню такої інтелектуальної якості, як професійна спостережливість, яка повинна бути універсальною. Юрист майже завжди спостерігає за підсудним або свідком в ситуаціях, які вимагають глибокого знання психології, психіатрії, педагогіки, тобто знань тих галузей науки, у яких він не є професіоналом. З іншого боку, йому необхідні найрізноманітніші знання, наприклад, з технології виробництва й фінансування, виготовленню підроблених ключів, техніки копіювання в живопису, особливості поводження тварин, орієнтації на місцевості й багато інших, тобто всілякі вузькоспеціальні знання, життєві навички й досвід. Виходячи з цього далеко неповного переліку, рівень вимог до спостережливості юриста досить високий. Домагатися від юриста оволодіння на рівні професіоналізму всіма видами знання безперспективно. Основним методом розвитку спостережливості є розширення знань про способи здійснення правопорушень, приховання слідів, виверти правопорушників і методи їх виявлення.

Подібним і пов'язаним з методом спостереження є метод аналізу результатів діяльності, тобто вивчення матеріалізованих продуктів фізичної або інтелектуальної праці. Це можуть бути предмети, результати діяльності які безпосередньо або опосередковано відносяться до правопорушення. Досліджуючи особливості Й способи виконання людиною певної діяльності, можна вичленувати стереотипи ("штампи"), характерні саме для конкретного індивіда, і потім, зіставляючи їх з даними про спосіб і характер дій, визначити їх подібність або розходження. На перший погляд здається, що цей метод може бути більше результативним у роботі експерта, а не працівника юстиції. Однак нерідко, перебуваючи в екстремальних ситуаціях, працівник органів правосуддя не має змоги звернутися до фахівців. Або ж звертається до фахівців після того, як сам проаналізує продукти діяльності правопорушника, виділить із безлічі фактів саме ті, які підтверджують припущення про ідентичність способів, характеру вчинених дій, операцій тощо. При цьому будь-який вид діяльності і її результати мають відбиток індивідуальних особливостей людини, її характеру, темпераменту, знань, фізичних особливостей, професійної приналежності, підготовленості і т. ін.

Метод запитань базується на цілеспрямованому одержанні інформації шляхом усного чи письмового опитування. Він реалізується у трьох формах: бесіда, інтерв'ю, анкетне опитування.

Метод запитань вимагає заздалегідь розробленої програми прямих і опосередкованих запитань, чіткого планування, лаконічного формулювання, конкретності, однозначності й послідовності постановки запитань від простих до складних.

Крім цього, необхідні розроблення надійної й простої системи критеріїв оцінок відповідей на запитання; створення дослідником умов, ситуацій, які стимулюють, заохочують обстежуваних до відповідей; ретельні фіксація й обробка відповідей.

Метод бесіди може дати цінні результати за таких умов:

По-перше, чітке визначення дослідником мети бесіди;

По-друге, чітке планування системи запитань;

По-третє, система запитань має відповідати віковим та індивідуальним особливостям обстежуваних, бути динамічною, тобто зміст наступного запитання має залежати від змісту відповіді на попереднє тощо;

По-четверте, бесіда має бути невимушеною і доброзичливою;

По-п'яте, дослідник повинен уміти:

- ставити обстежуваному прямі й опосередковані запитання;

- приймати точку зору обстежуваного;

- враховувати його вік і досвід;

- виявляти до нього такт.

За допомогою бесіди виявляється відношення правопорушника до людей, цінностей, важливих подій, до власної поведінки, визначається загальноосвітній, культурний рівень, інтереси, світогляд, рівень правосвідомості, особистісні особливості правопорушника, тип його темпераменту, емоційні й вольові ознаки, тобто його соціально-психологічні й індивідуально-психологічні особливості.

Інформація, отримана за допомогою методу бесіди, досліджується в таких аспектах: лексико-семантичному, фонетичному, мімі-ко-пантомімічному, емоційному.

Лексико-семантичний аспект складається у визначенні особливостей мовлення правопорушника або підозрюваного в правопорушенні, який характеризує про відношення висловлювань логічної мови до позначуваного нею об'єкта і його змісту. Фонетичний аспект допомагає визначити характер вимови й наголосу, а в цьому зв'язку етнічне або національне походження мовця, досконалість володіння мовою (рідною або іноземною)'. Міміко-пантомімічний аспект мови свідчить про здатності передавати інформацію в бесіді через основний канал (вербальний) або ж потреби використати й інші канали: міміку, пантоміміку, жести і т. ін. Іноді останні спеціально застосовуються для посилення впевненості.

Емоційний аспект мови тісно пов'язаний з фонетичним і мімі-ко-пантомімічним. Емоції позитивно (негативно) офарблюють мову й свідчать про задоволення (роздратованість), злість, доброзичливість (озлобленість), спокій (страх) тощо. Характеризуючи емоційність мови, юрист може визначити відношення співрозмовника до теми, наявність приховуваних їм обставин, небажання акцентувати увагу на певних деталях або на подіях, періодах життя і т. ін.

Бесіда з метою вивчення особистості правопорушника може проводитися як в оперативних, так і процесуальних цілях. У першому випадку юрист не зобов'язаний інформувати співрозмовників, що він - представник правоохоронних органів. Він може вести бесіду, створюючи у співрозмовника враження про свою приналежність до якого-небудь іншого професійного середовища, або ж нічого не говорити на цю тему. Однак приховання своєї щирої ролі працівником юстиції при процесуальних діях недопустимо.

Бесіда як психологічний метод відрізняється від звичайної бесіди як способу обміну інформацією й може бути розцінена як метод активної, домінуючої ролі працівника правоохоронних органів. У ній повинні бути враховані дані, зібрані раніше, й які свідчать як на користь правопорушника, так і проти нього.

Іноді в процесі бесіди виникає необхідність у зміні ролі досліджуваного: він може з оповідача перетворитися в слухача або ж присутнього при бесіді (коли в ній беруть участь кілька працівників правоохоронних органів). Точно так само може мінятися характер бесіди; вільний і спокійний обмін думками може вилитися в дискусію, бесіда із приблизно рівними можливостями висловитися може бути обірвана короткими й лаконічними запитаннями, можливо тривалі монологи при відповіді на них і т. ін.

З огляду на індивідуальні психічні особливості співрозмовника, юрист може підсилювати свою мову й питання деталями або, навпаки, використовувати чіткі висловлювання.

Бесіда має кращий результат тоді, коли вона максимально наближена до природних для співрозмовника умов.

У тих випадках, коли бесіда протікає в заздалегідь певних процесуальних рамках (у формі допиту, очної ставки), вона має специфічні особливості в порівнянні з "вільною" бесідою:

- значно обмежена в часі;

- повинна фіксуватися в процесуальних документах, можливо, з використанням технічних засобів;

- має заздалегідь розподілені ролі;

- як правило, проводиться в спеціальних приміщеннях тощо.

Інтерв'ю (від англ. interview - зустріч, бесіда) як метод застосовується для збирання первинної інформації. Це метод, за якого одна людина (інтерв'юер) намагається одержати певну інформацію від іншої людини, групи осіб за умов особистої мовленнєвої взаємодії. Дослідники застосовують цей метод з метою:

- виведення чи формулювання робочої гіпотези на ранніх стадіях дослідження;

- збирання даних;

- доповнення, уточнення, розширення, контролю даних, одержаних іншими методами.

Інтерв'ю як метод мас три види:

- стандартизоване інтерв'ю, в якому формулювання і послідовність визначаються заздалегідь;

- нестандартне інтерв'ю, в якому інтерв'юер керується лише загальним планом опитування, формулює запитання відповідно до конкретної ситуації;

- напівстандартне інтерв'ю, яке містить певну кількість можливих запитань.

Вибір видів інтерв'ю залежить від змісту дослідження, рівня вивчення проблеми, підготовки дослідника. Послідовність запитань в інтерв'ю має сприяти встановленню і зміцненню контактів між інтерв'юером і опитуваним.

Анкетне опитування використовується для збирання первинних даних здебільшого у соціальній психології. За анкетного опитування зміст запитань і спосіб відповідей заздалегідь плануються. На відміну від інтерв'ю цей метод може використовуватись і заочно. Для побудови анкети (потрібна спеціальна підготовка дослідника. Анкета (фр. enguete-- список питань) - методологічний засіб для отримання первинної соціально-психологічної інформації на основі вербальної комунікації. Анкета є набором запитань, кожне з яких'логічно пов'язане з центральним завданням дослідження. Складання анкети - процес перекладу основних гіпотез дослідження на мову запитань - складна і трудомістка процедура. Анкета повинна забезпечити отримання такого змісту, який правдивий по відношенню до опитуваного і значущий по відношенню до проблеми. Складання анкети є, як правило, колективною роботою. Перший етап в розробці анкети - визначення її змісту. Це може бути коло запитань про факти життєдіяльності опитуваного (його знання, стан, його дії у минулому і сьогоденні і т. ін.) або ж про його мотиви, оцінки, відносини. Якщо крім самої думки необхідно знати і його інтенсивність, то у формулювання питання включають відповідну шкалу оцінок. Другий етап в розробці анкети -- вибір потрібного типу запитань. Питання можуть бути відкритими, такими, що дозволяють опитуваному будувати свою відповідь відповідно до своїх бажань як за змістом, так і формою, і закритими, такими, що допускають зазвичай лише відповіді "так" чи "ні". За функцією питання можуть бути основними або навідними, контрольними або такими, що уточнюють і т. ін. Тип запитання може впливати-на повноту і правдивість відповіді. Що стосується формулювання запитань, то фрази повинні бути по можливості короткими, ясними за сенсом, простими, точними і, однозначними. Найбільш типовими помилками при складанні анкети є прихована заданість відповіді, двозначність питань і т. ін. Питання повинні задовольняти звичайні критерії надійності і валідності. Останній етап в складанні анкети пов'язаний з визначенням кількості й порядку запитань. Послідовність запитань буває різною для різних типів анкетного опитування.

При їх використанні необхідно пам'ятати, що надійність даних анкетного опитування залежить від таких умов:

- відповідність запитань програмі дослідження, її завданням;

- вилучення "зайвих" і відбір необхідних запитань;

- дотримання правил розвитку теми: спершу - прості запитання, що стосуються подій, фактів; далі - складніші запитання, що стосуються думок і оцінок обстежуваного; згодом - ще складніші (вибір рішень обстежуваними тощо); наприкінці - знову прості запитання, наприклад про демографічні дані обстежуваного;

- якість формулювання, запитань, їх однозначність;

- чіткість варіювання відповідей (у закритих запитаннях);

- достатній простір для відповідей на відкриті запитання;

- однозначність усіх елементів виміру в часі, частоті подій, згоді - незгоді ("так", "ні") із запропонованими варіантами відповідей;

- відсутність будь-яких натяків упорядника анкети на бажану йому відповідь обстежуваного;

- наявність контрольних запитань;

- комбінування прямих і опосередкованих, особистих і неособистих запитань.

Надійність даних анкетного опитування перевіряється двома шляхами:

По-перше, повторним опитуванням за тією ж процедурою тих самих осіб (так визначається стійкість інформації);

По-друге, контролем даних анкетного опитування іншими методами:

- опитування третіх осіб;

- спостереження;

- аналіз доступних документів.

Анкетний метод є порівняно економним методом збирання даних. Він дає змогу аналізувати й обробляти дані за допомогою статистики, цей метод застосовується у масових обстеженнях.

При дослідженні невеликих груп удаються до вільного формалізованого інтерв'ю. Анкетний метод Застосовується в психології тільки в комбінації з іншими методами.

Дослідження особистості правопорушника результативне й при вивченні Його соціально-психологічних зв'язків. Із цією метою можуть проводитися вибіркові або пілотажні дослідження причин формування формальних і неформальних мікрогруп, їх особливостей, соціальної спрямованості. Вивченню підлягають насамперед такі мікрогрупи, як родина, робітнича група, компанія, спортивні секції, гуртки або навчальні групи. Однак варто відразу ж обмовитися, що вивчення найближчого соціального оточення - це вже не психологічний, а соціально-психологічний рівень із властивими йому соціально-психологічними методами, анкетуванням, опитуванням, включеним спостереженням тощо.

Дослідження в юридичній психології здійснюється також за допомогою лабораторного та природного експериментів.

Лабораторний експеримент проводиться у спеціальному приміщенні, обладнаному сигнальними і реєструючими приладами, тобто він передбачає використання спеціальної апаратури. Вона дає змогу фіксувати зовнішні впливи і відповідні психічні реакції, дії, вчинки обстежуваних.

В умовах лабораторного експерименту перед обстежуваним висувається завдання за лабораторних умов виконувати певні дії, які за своєю структурою є близькими до реальних дій у певній конкретній діяльності.

Лабораторний експеримент є одним із різновидів моделювання певного виду, частини, сторони людської діяльності. За допомогою такого експерименту можна накопичити дані, однорідні факти, що повторюються у приблизно однакових умовах, для подальшої їх математичної обробки.

Природний експеримент поєднує позитивні риси методу об'єктивного спостереження (природність) і лабораторного експерименту (цілеспрямований вплив на обстежуваного). Він проводиться в умовах, близьких до звичайної діяльності обстежуваного, коли він не знає, що є об'єктом дослідження. Таким чином виключаються негативна емоційність, напруження, негативні реакції обстежуваних.

Дослідження в юридичній психології здійснюється також за допомогою методу тестів. Воно застосовується здебільшого з метою:

По-перше, диференціації та порівняння за певними якостями;

По-друге, профвідбору, особливо досить відповідальні професії.

Тест (від англ. test - випробування) - короткочасне стандартне завдання, використання якого може служити виявленню:

- рівня розвитку певних психічних функцій (спостережливості, пам'яті, мислення, уяви, уваги тощо);

- наявності чи відсутності певних знань, умінь, навичок, психічних якостей, вихованості тощо;

- ступеня придатності чи готовності індивіда до певної професії;

- психічних захворювань;

- інтересів, думок, здібностей, людини.

У процесі дослідження властивостей особистості правопорушника застосовується біографічний метод. Сутність його полягає в збиранні й аналізі матеріалів, які характеризують життєвий шлях і розвиток психічних властивостей правопорушника. Це дає можливість простежити процес формування конкретної людини, глибше зрозуміти її індивідуально-психологічні якості: риси характеру, схильності, здатності і т. ін. Об'єктом бібліографічного методу виступають насамперед письмові джерела, документи правопорушника. Це можуть бути автобіографія, листок по обліку кадрів, пояснювальні записки, рапорти, доповідні, протоколи допитів і судових засідань, заяви, скарги, інтерв'ю, мемуари, листи.

Біографічний метод передбачає використання контент-аналізу як засобу реконструкції того, що в тексті автобіографічних документів не відображено, не представлене прямо. Контент-аналіз - це науковий аналіз змісту тексту. У ряді випадків він може використовуватися як самостійний Метод, однак при застосуванні біографічного методу вивчення особистості правопорушника відіграє додаткову, допоміжну роль.

При застосуванні біографічного методу необхідна достатня критичність, тому що документи, які характеризують особистість, можуть бути значною мірою необ'єктивними, неповними, однобічними. Документи, написані правопорушником у різний час, можуть відображати вплив (більшою або меншою мірою) суб'єктивних і вікових станів, почуттів, бажань, пристрастей і т. ін. Доцільність та ефективність цього методу безперечні. Установлення початку процесу соціальної деградації може допомогти визначити особистісне відношення правопорушника (самовиправдання, самоосудження, каяття, обвинувачення обставин й інших людей) до цього факту.

Метод експертних оцінок (від лат. expertus - досвідчений фахівець, який здійснює експертизу) є також важливим засобом вивчення особистості правопорушника. Експертами можуть бути компетентні особи, котрі добре обізнані з явищами, що є предметом дослідження.

Експертні оцінки доцільно виражати в кількісній формі. Експерти мають фіксувати найдрібніші елементи явища, яке досліджується. Даний метод базується на судженнях спеціалістів, які дають апріорні кількісні чи рангові оцінки явища, що вивчається.

Однак на відміну від інших зазначених методів цей метод застосовується не юристом, а фахівцем в галузі психології. Тобто здійснюється опосередковане вивчення особистості правопорушника.

Метод експертних оцінок застосовується у двох формах:

- експертних оцінок по окремих аспектах психічної діяльності (її норма й патологія) правопорушника;

- експертних оцінок ситуації правопорушення, психологічних збудників, особливостей і станів психіки, що сприяють здійсненню правопорушень.

Виступаючи в ролі фахівця, психолог працює разом з працівником юстиції й під його керівництвом. Він загалом оцінює психічний стан правопорушника, викриває очевидну симуляцію психічних захворювань і дефектів. Фахівець-психолог може давати юристу рекомендації (виходячи з вікових і психологічних особливостей, стану здоров'я правопорушника) про зміну його поведінки з метою встановлення контакту із правопорушником, методи впливу на правопорушника для того, щоб домогтися дачі ним показань і т. ін. Психолог також може рекомендувати працівникові правоохоронних органів ставити вимоги пред'явлення додаткових документів, допитати свідків детальніше по конкретних обставинах, викликати нових свідків, які допоможуть установити які-небудь особистісні особливості правопорушника або особливості його поведінки в криміногенній ситуації.

Більш складним і важливим з погляду доведення є застосування методу експертних оцінок у формі судово-психологічної експертизи. Якщо перша форма більше доступна й застосовна у відношенні всіх правопорушень, то друга доцільна лише в особливо складних випадках. При цьому внаслідок важливості судово-психологічної експертизи, порівняно невеликої практики її застосування, складності використаних методик і значення уявного моделювання висновків вона повинна проводитися колективно, принаймні двома фахівцями.

Призначаючи судово-психологічну експертизу, необхідно визначати ясні й конкретні завдання. Наприклад, часто перед судово-психологічною експертизою ставляться питання про "сильне щиросердечне хвилювання", "осудності", "особливої жорстокості" і т. ін.

Судово-психологічна експертиза призначається для встановлення:

- фізіологічного афекту або іншого дезорганізуючого стану;

- мотивів правопорушення;

- рівня інтелектуального розвитку;

- індивідуальних особливостей психічної діяльності.

Судово-психологічна експертиза в певних випадках може проводитися як комплексна психолого-психіатрична, медико-психологічна, психотехнічна, психолінгвістична.

Психолого - психіатрична експертиза застосовується стосовно осіб, які страждали або страждають дефектами психіки, але визнаних при цьому осудними.

Медико-психологічна експертиза проводиться стосовно осіб із сенсорною недостатністю (дефектами органів зору й слуху).

Психотехнічна експертиза спрямована на дослідження професійної придатності й професійних якостей, особливостей прояву особистісних характеристик у правопорушенні, якщо воно було пов'язане з виконанням функцій по роботі з машинами (автомобілем, краном, літаком, агрегатом тощо).

Психолінгвістична експертиза може бути викликана необхідністю встановлення автора певного документа за його змістом, стилем, логікою викладу.

Працівник юстиції, одержавши експертну оцінку ситуації-поводження правопорушника, інших обставин, повинен особисто оцінити висновок або висновки консультації, тобто має місце подвійна оцінка. На психологічному рівні вона об'єктивна і є одним із принципів правоохоронної діяльності.

Математичні методи у психолого-юридичних дослідженнях. Використання математичних методів будь-якою наукою є прогресивним явищем. Щодо математичних методів у юридичній психології існує два протилежні погляди* Перший - математичні методи дають змогу перебороти всі недоліки в дослідженнях з юридичної психології. Другий - математичні методи у психології неприйнятні з огляду на специфіку цієї науки. Очевидно, обидва ці погляди є помилковими. Насправді математичні методи позитивно впливають на розв'язання психолого-юридичних проблем, але за умови, якщо експериментатор використовує якісний дослідний матеріал.

Математичні методи у юридичній психології застосовуються з метою:

- обробки дослідних даних;

- математичного моделювання психологічних явищ.

Що таке модель і моделювання? Модель (від франц. modele - міра, зразок) -: відображає не те, що насправді відбувається, коли розгортається певний психологічний процес, а те, що могло бути. Модель будує гіпотетичний, ідеальний об'єкт. Вона передбачає "очищення" психологічного явища від випадковостей. Модель пов'язана з дедуктивною логікою. Моделювання - це відтворення характеристик певного об'єкта в іншому об'єкті, спеціально створеному для вивчення. Потреба в моделюванні виникає тоді, коли дослідження об'єкта в даний момент неможливе, коли дослідження вимагає тривалого часу. Такі умови часто виникають при вивченні багатьох психічних явиш.

Математична обробка даних у психології базується на статистиці, як і всі галузі знань.

Застосування методів дослідження особистості правопорушника як динамічного процесу дозволяє деякою мірою фіксувати динаміку поводження або навіть стимулювати її. Так, сутність методу експерименту полягає в тім, що правопорушник без його погодження ставиться в заздалегідь задані умови. При цьому правопорушникові надається вибір варіантів поводження.

Реакція правопорушника на передану юристом інформацію може бути словесною або поведінковою: за допомогою жестів, міміки, рухів (постукування пальцями, олівцем і т. ін). Вона може проявлятися також у. погляді, сміху, плачі, заїкуватості тощо. Результати проведеного юристом експерименту не мають доказового значення (крім випадків, коли проводиться слідчий експеримент), вони є лише носіями певної інформації, що допомагає визначити подальші шляхи розкриття правопорушення. Оцінка цих результатів повинна бути досить критичною, тому що залежно від особистісних особливостей, характеру експериментальної ситуації однакову реакцію можуть показувати як винний, так і невинний.

Застосування психологічних методів вивчення особистості правопорушника дозволяє визначити особливості й окремі сторони його психіки, зрозуміти психологію вчиненого правопорушення. Дослідження особистості є важливою складовою частиною складного й багатогранного процесу розкриття правопорушень.


Схожі статті




Юридична психологія - Бочелюк В. Й. - 2.2. Конкретні методи психолого - юридичних досліджень

Предыдущая | Следующая