Юридична психологія - Бочелюк В. Й. - 4.4. Виховна робота з умовно засудженими неповнолітніми

Законодавство України передбачає такі покарання, що застосовуються до неповнолітніх, які вчинили злочин: педагогічного і громадського характеру; примусові заходи виховного характеру; адміністративна відповідальність (унаслідок припинення кримінального слідства); кримінальна відповідальність. Залежно від характеру і ступеня суспільної небезпеки правопорушень до особи, яка вчинила таке діяння, застосовуються міри покарання, що передбачають цивільну, адміністративну чи кримінальну відповідальність.

Поняття юридичної відповідальності неповнолітніх складне й багатогранне. Можна виділити в ньому такі аспекти: перший - правовий, нормативний; другий - характеризує відповідальність у реалізації; третій - дію відповідальності як засіб впливу на суб'єкта. Усі ці аспекти комплексно розкривають механізм відповідальності неповнолітніх за вчинений злочин.

Позбавлення волі як вид покарання є необхідним і дієвим засобом боротьби із злочинністю. Разом з тим, на його думку, воно поєднане з багатьма негативними соціальними і соціально-психологічними наслідками. Один з них полягає в тому, що процес перевиховання злочинця протікає в середовищі, глибоко дефектному в педагогічному і моральному аспектах. В. В. Панкратов відзначає: "Система покарання з випробуванням дозволяє уникнути направлення неповнолітніх правопорушників до виховної колонії. Адже досвід переконує, що із ВК підліток повертається невиправленим. Позбавляючи, наприклад, неповнолітнього підлітка волі на три роки, юристи розуміють, що прирікають його на перебування в гранично негативному середовищі, яке матиме на підлітка сильний негативний вплив, оскільки вирватись з цього середовища неможливо. Він перебуватиме в ньому 24 години на добу" [23]. Такої ж думки дотримується А. Примаченок: "...відомо, що виховує тільки справедливе покарання. У той же час у виховній колонії наявні контрасти, коли за скоєння вбивства, згвалтування підлітки відбувають такий же термін, як і за важкі тілесні ушкодження, крадіжки, грабежі, розбій з проникненням у житло". З огляду на цей негативний фактор Г. Фільченков зазначає, що для правильного вирішення питання про вибір міри покарання необхідно в найкоротший термін у повному обсязі з'ясувати всі дані про особистість підлітка, вишукати можливість його перевиховання без ізоляції від суспільства.

Вивчаючи проблему покарання неповнолітніх, можливо визначити, що, якщо класифікувати всі ті чинники, які у своїй сукупності будуть обумовлювати необхідність призначення неповнолітнім передусім кримінально-правових мір покарання, не пов'язаних з ізоляцією від суспільства, то їх можна розділити на три групи: 1) які стосуються характеристики злочинів, вчинених неповнолітніми; 2) які стосуються характеристики особистості правопорушника; 3) які стосуються причин і умов вчинення злочинів неповнолітніми. Застосування покарання з випробуванням можливе за наявності таких умов: незначної суспільної небезпеки вчиненого злочину та небезпечності особи правопорушника стосовно громадськості, суспільства.

Дослідження та аналіз наукової літератури вказує на певний шлях становлення у нашій країні засудження без позбавлення волі. Інститут умовного засудження вперше введений Декретом про суд № 2, що прийнятий Всеросійським ЦВК 7 березня 1918 р., а в Україні він закріплений лише наприкінці 1918 р. Пізніше умовне засудження було закріплене в ст. 38 Основ кримінального законодавства СРСР і союзних республік у 1958 р. Відстрочка виконання вироку вперше введена в 1977 р. Сучасний Кримінальний кодекс України містить статті щодо відповідальності неповнолітніх за вчинення злочинів у частині виправлення їх без ізолювання від суспільства. Першочергове значення в цьому мас ст. 22 Кримінального кодексу України, згідно з якою до кримінальної відповідальності притягуються особи, яким до вчинення злочину минуло 16 років. Особи віком від 14 до 16 років підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство, посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави, за умисне тяжке тілесне ушкодження, умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, диверсію, бандитизм, терористичний акт, захоплення заручників, згвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, крадіжку, грабіж, розбій, вимагання, умисне знищення або пошкодження майна, пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна, незаконне заволодіння транспортним засобом, хуліганство.

У Постанові Пленуму Верховної Ради України "Про практику призначення судами України мір кримінального покарання" вказано, що до осіб, які вчинили менш небезпечні злочини і здатні виправитись без ізолювання від суспільства, потрібно ширше використовувати надані законом можливості для призначення покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. У цій постанові також вказано на необхідність звертати увагу на те, що за наявності передбачених законом підстав суди мають обговорювати питання про умовне засудження до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці і мотивувати своє рішення, як того вимагає Кримінально-процесуальний кодекс України. Вказано, що позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який уперше вчинив злочин невеликої тяжкості. Для таких неповнолітніх передбачено застосування звільнення від покарання з випробовуванням. Юридичною природою умовного звільнення від відбування покарання є випробування з метою перевиховання і виправлення без реального застосування призначеного покарання з наступним можливим звільненням від нього при виправленні засудженого або направленням його для відбування покарання, призначеного вироком, коли не досягнуто мети виправлення. За своєю суттю цей вид покарання займає проміжне становище між відбуванням покарання у місцях позбавлення волі й засобами громадського впливу. Звільнення від відбування покарання з випробуванням - це своєрідне попередження про недопустимість вчинення подібного в майбутньому.

Правильна організація виховної роботи з неповнолітніми засудженими до мір покарання, не пов'язаних з позбавленням волі, значною мірою обумовлена теоретичною розробленістю цього питання. Можна виділити такі принципові положення у роботі з правопорушниками: по-перше, цілісне комплексне вивчення особистості не заради вивчення, а для вдосконалення даної особистості загалом; по-друге, вивчення соціального оточення вихованця, в якому він реально виховується; по-третє, на цій основі індивідуальний підхід до виховання особистості неповнолітнього. Важливим є виховання за системою "перспективних ліній", у якій розробляються для кожного неповнолітнього конкретні завдання, вибір шляху їх виконання, сприяння в реалізації завдань, допомога неповнолітньому в подоланні труднощів.

З вивчення природи правопорушень та злочинів неповнолітніх випливає висновок, що підходити до них потрібно як до комплексного явища. При цьому необхідне використання суміжних галузей наук на різних рівнях: філософському, соціологічному, соціально-психологічному, патопсихологічному.

Попередження правопорушень повинне починатися з подолання педагогічної занедбаності неповнолітнього як результату різних відхилень у розвитку його особистості. Це завдання має вирішуватися спільними зусиллями педагогів, психологів, медиків. Розвиваючи вчення про клінічно-педагогічне вивчення неповнолітніх з відхиленнями у поведінці, М. Певзнер виділив такі групи: психопатичні, частіше спадкові (психопатична поведінка має назву "органічної психопатії"), що виникають унаслідок внутрішньоутробного порушення діяльності центральної нервової системи; порушення поведінки, пов'язані з відхиленням розвитку індивіда в постнатальному періоді; форми зміни поведінки, які можуть виникнути при недостатньому розвиткові емоційно-вольової сфери ("психофізичний інфантилізм") тощо.

Складність перевиховного процесу в тому, що на певному етапі наступає "душевна криза" в неповнолітнього, коли руйнуються стійкі неправильні погляди й переконання, ідеали, втрачається мета життя. Жити по-старому підліток уже не може, а по-новому ще не вміє.

Необхідно розмежовувати поняття перевиховання і виправлення. Перевиховання - це спеціальний вид педагогічної діяльності педагогів та інших її учасників, спрямований на подолання недоліків особистості неповнолітнього, розвиток наявних у нього позитивних якостей і формування на цій основі нових, суспільно значущих корисних рис і властивостей. Виправлення - це складний психічний процес перебудови особистості, що здійснюється під впливом спеціально організованих зовнішніх впливів і самостійної роботи особистості над усуненням відхилень у своїй свідомості і поведінці та приведення їх до соціальної норми.

Між процесами виховання і перевиховання є певний взаємозв'язок. У процесі перевиховання і виправлення усуваються негативні властивості неповнолітніх правопорушників, що створює грунт для формування позитивних. Тому процес перевиховання і виправлення є органічною частиною і знаходиться в тісному взаємозв'язку з процесом виховання. Подолання негативних властивостей особистості і формування позитивних якостей здійснюється паралельно і є двома сторонами єдиного пронесу виховання неповнолітніх правопорушників, тобто формування особистості неповнолітнього здійснюється завдяки розвитку його позитивних рис із одночасним подоланням негативних. З огляду на це, вживаючи поняття "виховання" стосовно умовно засуджених неповнолітніх, розуміємо і "перевиховання", які с складовими частинами єдиного виховного процесу.

Досягнення мети виправлення неповнолітнього правопорушника як основного шляху запобігання злочинам мас багатоплановий характер. Розділяючи функції профілактики як діагностичну, реабілітаційну, координаційну, прогностичну, можливо визначити їх суть: діагностична - це виявлення причин і факторів відхилень у поведінці; реабілітаційна - перевиховання, спрямоване на подолання негативних проявів у поведінці; координаційна - координація зусиль усіх зацікавлених виховних інститутів у попередженні і подоланні асоціальної поведінки; прогностична - передбачення можливих негативних явиш у поведінці неповнолітнього.

Здійснювати виховання з цією категорією неповнолітніх необхідно у таких напрямках: моральне; правове; статеве; політичне; трудове; розумове; естетичне; фізичне. Особливе місце у формуванні правомірної поведінки у неповнолітніх правопорушників належить підвищенню рівня їх правосвідомості. При дослідженні правосвідомості індивіда необхідно з'ясувати, по-перше, як сформовані в особистості п'ять її елементів: знання права, уявлення про право, славлення до права, вимоги, які ставляться до виконання права, ставлення до використання права. І, по-друге, на якому рівні вони сформовані. І тут слід розрізнити: ці елементи як результат мислення; емоційне ставлення особи до цих знань, уявлень, думок, зацікавленість відповідним чином до права і практики його виконання; готовність практично діяти у напрямку відповідного світогляду або ставлення.

Правове виховання повинно мати своїми безпосередніми завданнями: загальне підвищення знань про право, засвоєння виховуваним правових вимог, формування переконання в соціальній необхідності, корисності й обов'язковості права, формування твердих навичок правомірної поведінки.

Вивчаючи механізм кримінальних злочинів, можливо дійти висновку про те, що існує певний взаємозв'язок і взаємозумовленість морального і правового виховання. Мораль і право - особливі диференційовані форми моральності, які виникли як традиція. Мораль - це регулятор поведінки, заснований на владі совісті, а право - регулятор поведінки, заснований на владі держави. Регуляційна функція моралі і права мас подвійну природу: дозволяти свободу мимовільної поведінки і забороняти свободу довільної.

У виховній роботі з умовно засудженими важливими с правильне дозування, співвідношення, сукупність застосовуваних форм" методів і засобів педагогічного впливу. Виховання повинне передбачати розумну єдність та виконання раціонального і емоційного, словесного і практичного, ділового і розважального в житті неповнолітніх, а також свободи і покірливості, вимогливості і поваги. Увага, любов, турбота, відповідальне ставлення до долі неповнолітнього не тільки створюють необхідні умови, але є і педагогічними засобами в його вихованні.

Для практичного працівника, який здійснює виховання умовно засуджених, важливо виходити із принципу виправності неповнолітнього. Вчинення повторного злочину такою особою - це "еволюційний процес". Реальною боротьбою з цим є усунення всіх умов, факторів, негативних явищ: бездоглядності, ухилення від суспільно корисної праці, навчання, пияцтва, ненормального сімейного виховання неповнолітнього.

Ураховуючи те, що кожний правопорушник характеризується індивідуальними особливостями характеру та умов виховання, можливо дійти висновку про те, що вирішення проблеми виправлення такої категорії осіб передусім в індивідуалізації процесу їх виховання. Можливо запропонувати три етапи індивідуально-профілактичної роботи: перший - період, який передує розглядові кримінальної справи в суді; другий - період після винесення вироку і набрання ним законної сили (передбачається контроль за поведінкою неповнолітнього, організація роботи для його виправлення); третій - охоплює період виникнення обставин, які являють собою передбачені законом основи до призупинення випробування. При цьому необхідний збір інформації про зв'язки неповнолітнього з метою визначення справжнього стану в його взаємовідносинах, оцінки ним свого становища серед людей. Для цього потрібно: виявити джерела педагогічного впливу і вберегти від небажаних контактів; намітити шляхи для розширення і зміцнення корисних зв'язків.

До умов ефективності індивідуальної роботи відносять: визначення мети профілактичної роботи з вихованцем, його позитивних рис, на які можна спиратися у виховній роботі з ним, постійний аналіз ефективності родинних виливів, єдність колективного та індивідуального впливів. До індивідуального проекту виправлення особистості входить: організація пізнавальної активності, спрямованої на розвиток, тренування волі й емоційної сфери; розвиток і зміцнення позитивних комунікаційних зв'язків як в інтелектуальному, так і в моральному плані; заходи з усунення конфліктних стосунків і створення позитивного психологічного мікроклімату в сім'ї; організація вільного часу, ураховуючи позитивні інтереси.

Необхідною умовою виправлення правопорушників с розуміння ними перспективи свого життя та шляхи її досягнення. Важливим аспектом виховної роботи з неповнолітніми правопорушниками є допомога їм бачити свою життєву перспективу відповідно до їх реальних можливостей, але без несправедливого ущемлення їх прав і законних інтересів. Можливості у всіх повинні бути рівними.

Багато уваги в працях учених приділено питанню виховання правопорушників, ураховуючи середовище, яке їх оточує. Передусім наголошується на необхідності застосування засобів впливу на батьків і осіб, що їх замінюють, які злісно не виконують обов'язків щодо виховання дітей і своєю антигромадською поведінкою сприяють вчиненню правопорушень.

Профілактична робота повинна проводитись насамперед у неблагополучних сім'ях, де виявлені умови для формування негативних якостей неповнолітніх та які сприяють прилученню їх до злочинної діяльності. Трагедія неповнолітнього правопорушника полягає не стільки в тому, що він народився від соціально занедбаних батьків, скільки в тому, що він повинен жити разом з ними.

Значної уваги вимагає питання впливу на виховання правопорушників трудових колективів. Узагальнення результатів дослідження проблеми виховання і перевиховання правопорушників дозволили зробити висновок, шо чим дорослішими вони стають, тим більший вплив на формування їх особистості може мати залучення до виробничої діяльності, до традицій трудового колективу. Таким чином неповнолітній немовби заглядає у свій завтрашній день і по-новому починає оцінювати ставлення до норм поведінки, законів співжиття. Отже, в організації виховання неповнолітніх велике значення надається навчальним і трудовим колективам.

У виховній роботі з неповнолітніми правопорушниками слід ураховувати явище конформізму. У таких підлітків конформізм до групи, в яку вони входять, виражається більш чітко. Думка такої групи мас на нього набагато більший вплив, ніж думка педагога. Тому, якщо правопорушник знаходить соціальне визнання поза навчально-виробничими стосунками, здійснювати на нього цілеспрямований виховний вплив стає важко, іноді навіть неможливо.

Досліджуючи питання впливу оточення на правопорушників, можна стверджувати, що соціально-психологічне значення оточення ровесників багатопланове, і його не варто недооцінювати; це і джерело інформації у питаннях, про які дорослі мовчать, і важлива сфера престижу і самоствердження особистості, набуття досвіду міжособистісних стосунків, емоційний контакт. Мистецтво виховної роботи в тому і полягає, щоб, спираючись на особливості підліткового віку, психологічно правильно кваліфікувати різні форми протиправної поведінки засуджених, передбачати їх майбутню поведінку і на цій основі визначати засоби, методи і форми виховного впливу.

Вивчивши вплив на виховання однолітків, ровесників, групи, можливо детально розкрити механізм цього впливу на особистість неповнолітнього: асоціальні дії, вчинені в групі, впливають на її норми й поведінку; закоренілі групові норми можуть витісняти особистісну установку, місце якої займає ситуаційна антигромадська установка.

Для виявлення ефективності процесу виховання правопорушників досліджуваної категорії важливим є питання критеріїв їх виправлення. Працюючи з неповнолітніми, засудженими без позбавлення волі, необхідно зовнішні ознаки зіставити з внутрішнім ставленням їх до своїх дій. При цьому можливо виділити вісім критеріїв, які дають можливість оцінити ступінь виправлення засудженого: ставлення до праці; участь в громадському житті; ставлення до навчання; ставлення до вчиненого злочину; дотримання вимог; ставлення до референтної групи; соціальна адаптація; психологічний стан за експериментально-психологічною оцінкою.

Застосування до правопорушника звільнення від відбування покарання з випробуванням має як примусовий, так і виховний аспекти. Передбачається досягнути такі цілі: виховний вплив на неповнолітнього, профілактика рецидиву злочину, нагляд і контроль за неповнолітнім, вплив на правосвідомість правопорушника, неповнолітніх, що його оточують, демонстрування діяльності законів держави, справедливості і неминучості покарання, захищеність громадян суспільства, в тому числі й самого правопорушника.

Координаційну діяльність з організації виховання умовно засуджених неповнолітніх покладено на служби у справах неповнолітніх. При їх координаційній ролі виховання правопорушників здійснюється в сім'ях, педагогічних і трудових колективах, у місцях проведення дозвілля.

Служба у справах неповнолітніх є органом державної виконавчої влади, на який покладається шляхом координації зусиль розробка і здійснення безпосередньо та через відповідні державні органи, суспільні інститути, громадські організації заходів їх соціального захисту, запобігання правопорушень серед них та контроль за виконанням цих заходів, надання методичної та практичної допомоги з питань соціального захисту і профілактики правопорушень серед неповнолітніх. Кримінальна міліція у справах неповнолітніх забезпечує проведення роботи щодо запобігання правопорушень серед таких осіб, зобов'язана виявляти, припиняти та розкривати злочини, вчинені неповнолітніми, застосовувати з цією метою оперативно-розшукові і профілактичні заходи, виявляти причини та умови, що сприяють вчиненню правопорушень.

Саме у компетенції працівників цих органів є проведення індивідуально-профілактичної роботи з умовно засудженими неповнолітніми, організація їх виховання у трудових і навчальних колективах, контроль за проведенням дозвілля, робота із сім'ями даної категорії осіб для залучення неповнолітніх до активної громадської діяльності, інші форми роботи, що мають вплив на правопорушників.

Певну профілактичну роботу проводить суд. Він не тільки здійснює судове розслідування злочинів та призначення на його основі справедливого покарання, а й виявляє причини, обставини, що призвели до антигромадського вчинку неповнолітнього та усунення їх згідно з визначеними законом повноваженнями. Суд приймає рішення про умовне засудження при забезпеченні необхідних гарантій виховання правопорушників. Для цього ним можуть бути винесені окремі ухвали, спрямовані на усунення обставин, що сприяють вчиненню повторних злочинів. Вони стосуються недоліків: попереднього слідства, діяльності органів внутрішніх справ чи державної виконавчої влади та місцевого, самоврядування, виховання дітей батьками або особами, що їх замінюють, виховної роботи установ, організацій, підприємств, де навчається чи працює неповнолітній.

Серед форм діяльності з координування зусиль міліції, суду й інших державних органів і громадських формувань, спрямованих на попередження рецидивної злочинності та її причин, можна виділити такі, як: спільне вивчення стану і динаміки рецидивної злочинності неповнолітніх, розробка і здійснення заходів у боротьбі з нею; підвищення рівня спеціальної підготовки працівників, які беруть участь у боротьбі з рецидивом; узгоджене ведення правової пропаганди.

Вирішальна роль сім'ї у вихованні умовно засудженого неповнолітнього визначається такими факторами: більшість свого часу він проводить у сімейному колі; батьки мають змогу постійно бути поруч, допомагати йому, здійснювати за ним нагляд, контролювати; впливом сімейних стосунків, матеріальною залежністю; впливом специфічної емоційно-почуттєвої атмосфери між батьками і дітьми.

У педагогічно неспроможній сім'ї батьки намагаються виховувати дітей в міру своїх можливостей. Причиною упущень у вихованні є те, що у них відсутні елементарні педагогічні, психологічні, правові й медичні знання з питань виховання своїх дітей. При глибокому вивченні правопорушника та його зовні благополучної сім'ї (створені всі необхідні умови для проживання), виявляються завуальовані негативні тенденції у вихованні: неадекватний вибір методів виховного впливу; відсутність взаєморозуміння і спільності інтересів між батьками і дітьми; вади стилю взаємовідносин, які в основному с догматичними (батьки вимагають від дітей дотримання власних життєвих норм, не підтримують їх у пориваннях і прагненнях, не приділяють уваги розвиткові їх індивідуальності).

До педагогічно неспроможних можна віднести й деякі неповні сім'ї умовно засуджених неповнолітніх. При організації їх виправлення доводиться стикатися з труднощами, пов'язаними з тим, що немає батька. Відсутність батьківського впливу негативно позначається на вмінні хлопців-правопорушників аналізувати свою поведінку, правильно обирати друзів, знайомих, на їх дисциплінованості, нормах поведінки. До виховної роботи з такими неповнолітніми підходять з розумінням того, наскільки важливим для хлопців є чоловічий вплив, а також педагогів і працівників кримінальної міліції у справах неповнолітніх.

Педагогічно пасивними є ті сім'ї, в яких позиція батьків щодо виховання дітей є нестійкою чи невизначеною. А в цілому - помилковою. Такий тип сімей характеризується: суперечливістю батьківських вимог; відчуженістю стосунків між членами родини; недостатнім контролем за поведінкою дітей з боку батьків.

Сім'ями цього типу є і такі, в яких упущення мають тимчасовий характер. Це буває, якщо тривалий час один з батьків або обоє відсутні, а піклування про дітей покладено на близьких родичів чи знайомих; в сім'ї, родині відбулись події, які вимагають від її членів максимальної віддачі сил, а неповнолітні при цьому залишаються без нагляду. Це певною мірою пояснює випадковий характер вчинення правопорушень неповнолітніми, не схильними до цього.

Педагогічно пасивними є ті сім'ї, в яких обоє батьків або один з них для умовно засудженого неповнолітнього є нерідними. Стосунки в таких сім'ях між її членами часто напружені, конфліктні, навіть недоброзичливі, що негативно позначається на вихованні дітей.

Антипедагогічними є сім'ї тих умовно засуджених неповнолітніх, батьки яких функціонально неспроможні забезпечити нормальні умови для виховання й розвитку своїх дітей. Проявом неблагополуччя даної категорії є пияцтво, постійні чвари, дебоші, аморальний спосіб життя батьків або одного з них. Ті з умовно засуджених неповнолітніх, які виросли в несприятливих для виховання й розвитку умовах, мають дещо деформований характер зв'язку з навколишнім середовищем, важче налагоджують нормальні, морально ціннісні зв'язки з ровесниками, характеризуються заниженою самооцінкою.

У ставленні батьків до дітей у таких сім'ях простежуються: недбалість, байдужість, відсутність контролю за поведінкою дітей, грубість, цинізм, жорстокість і т. ін.

Окрім викладеного, виховання неповнолітнього правопорушника в сім'ї стикається з труднощами загального характеру, пов'язаними з прагненням її членів уникнути вторгнення у сімейні стосунки чужих осіб, у зв'язку з небажанням батьків здійснити самоаналіз - для того, щоб приступити до виховання своїх дітей, через низький рівень підготовленості до виховання. На сьогодні значні вади у вихованні умовно засуджених неповнолітніх батьками мають місце через їх відсутність, яка обумовлена необхідністю працювати за межами населеного пункту.

Сімейне виховання визначає поведінку неповнолітніх. Проте жодна сім'я не може вберегтись від вторгнення в цей процес суспільного життя. Виправлення правопорушника може бути досягнуте тільки завдяки спільності зусиль всіх учасників виховного процесу.

Організація виховання умовно засудженого неповнолітнього в колективі, де він навчається чи працює, здійснюється у співпраці педагогів цих колективів з працівниками органів у справах неповнолітніх та безпосередньо через колектив. Така форма роботи з правопорушником обумовлена специфікою самого колективу, його основною діяльністю, особовим складом, чисельністю членів колективу.

У роботі з такими неповнолітніми необхідна психологічна корекція їхніх поглядів, свідомості, а можливо і руйнування помилкових уявлень про моральні й правові норми. Оскільки причина важко виховуваності лежить набагато глибше, ніж у стосунках з формальним колективом, у неправильно сформованих особливостях особистості сім'єю, школою в ранньому дитинстві, тому і виховання правопорушника є складним процесом, що вимагає організації його виправлення в усіх сферах життя. Умовами при цьому є різнобічність, системність, поетапність.

Напрямками виховної роботи з умовно засудженими неповнолітніми в навчальному колективі протягом випробувального терміну є: вирішення питання продовження навчання у разі незайнятості, допомога у навчальній діяльності, корекція поведінки неповнолітнього в колективі, вплив на покращання стану відвідування ним занять, залучення до активної громадської діяльності в колективі.

У навчальних колективах використовуються такі форми виховної роботи з правопорушниками: проведення індивідуальних та групових бесід педагога, профілактичних бесід з неповнолітніми в присутності педагогів закладу і працівників органів у справах неповнолітніх, розгляд неправомірної поведінки підлітка на зборах класу чи групи, винесення питання його неправомірної поведінки на розгляд ради профілактики закладу, виклик у навчальний заклад батьків у разі порушення ним дисципліни, направлення подання про недотримання ним норм поведінки до органів у справах неповнолітніх.

Ефективним є виховання засудженого неповнолітнього в умовах колективу, коли він залучається до активної діяльності та суспільно позитивних відносин. Коли уміло та вдумливо керують процесом його виправлення педагоги і наставники. Однак аналізуючи групові злочини, вчинені умовно засудженими неповнолітніми, дійшли висновку, що в основному злочини вчинюються особами, яких об'єднує спільність навчання чи праці. Профілактична робота з такими підлітками вимагає детального вивчення формального колективу, його членів та їх впливу на вихованця. Потрібно враховувати те, що велике скупчення в одному колективі значної кількості важковиховуваних і морально деформованих підлітків не тільки ускладнює цілеспрямоване їх виховання, а й об'єктивно полегшує об'єднання в стихійні неформальні групи з антигромадською спрямованістю.

Практика виховної роботи з умовно засудженими неповнолітніми переконує, що основними вадами, які допускають педагоги та наставники у роботі з ними є: поверхове вивчення особистості вихованця, недостатнє виявлення мотивів негативних проявів його поведінки; відірваність навчання, праці від виховання; адміністрування; відсутність індивідуального підходу; недостатня взаємодія осіб, які відповідають за виховання правопорушника. Тому так гостро постає проблема підбору вихователів для роботи з цією категорією осіб.

Працюючи з умовно засудженими неповнолітніми, практикують відвідування їх за місцем навчання чи праці працівником органів у справах неповнолітніх. Це проводиться у разі недостатнього інформування про стан успішності чи старанності в роботі, для з'ясування того, яким є їх оточення, які зміни сталися у їхньому житті. Правопорушники сприймають такі відвідини дуже насторожено, з острахом. Деякі з них взагалі приховують свій вчинок, за який їх засуджено, від ровесників, учителів, наставників. Непродуманість і нетактовність при реалізації цієї форми роботи з неповнолітнім призводить до негативних наслідків: розриву дружніх стосунків між вихованцем і колективом, пропусків правопорушниками занять чи неявок на роботу. Ефективною така форма роботи є тільки за умови, коли необхідно посилити контроль і нагляд за неповнолітнім, а також продемонструвати перед ним нагляд за його поведінкою, нагадати про необхідність дотримання ним випробувального строку.

Виховання умовно засуджених неповнолітніх також може здійснюватися в умовах їх участі в неформальних об'єднаннях. Вплив на неформальне об'єднання, організація виховання умовно засудженого неповнолітнього здійснюється тільки після вивчення його структури. З'ясування спрямованості групи та місця вихованця в ній здійснюється для вибору оптимальних методів виховного впливу:

- умовно засуджений неповнолітній - лідер. Найефективнішим у даному випадку є переорієнтація чи корекція інтересів групи, якщо вони негативні, та підтримання інтересів, якщо позитивні;

- умовно засуджений неповнолітній - виконавець. У виховній роботі з таким правопорушником увагу звертають на розвиток таких психологічних особливостей, як сила волі, вміння відстояти свою думку;

- умовно засуджений неповнолітній з відособленою позицією. Зусилля спрямовують на оптимізацію індивідуально-профілактичної роботи.

Вадами роботи в організації виховання правопорушника за допомогою та через неформальне об'єднання, що призводять до повторного вчинення ким злочину, є: недостатня поінформованість про зв'язки неповнолітнього; недостатнє взаєморозуміння та контроль з боку батьків щодо проведення неповнолітнім вільного часу, вибору друзів; відсутність співпраці працівників органів у справах неповнолітніх, педагогів і батьків. Підтверджено практикою, що майже в кожному випадку рецидиву такій поведінці неповнолітнього сприяють особи з негативною спрямованістю поведінки, які перебувають у дружніх стосунках з ним. Тому дуже важливим є вчасне ізолювання неповнолітнього від їх впливу.

Організація виховної роботи з неповнолітніми, засудженими до. мір покарання, не пов'язаних з позбавленням волі, покладається на працівників служб у справах неповнолітніх. Для практичного здійснення цього процесу вони залучають батьків неповнолітніх, педагогів, де навчаються неповнолітні, представників трудових колективів, у яких вони працюють, працівників кримінальної міліції у справах неповнолітніх.

Для результативної організації виховної роботи з умовно засудженими неповнолітніми необхідно з'ясувати, що є причиною вчинення повторних злочинів. Рецидивна злочинність має прямі і зворотні зв'язки з первинною. Вона повинна вивчатися з іншими і, передусім, з проблемою профілактики злочинів серед неповнолітніх. Вивчаючи рецидиви, можливо дійти висновку про те, що генезис таких злочинів на 4/5 пов'язаний з вадами, прорахунками, помилками саме в правоохоронній діяльності, а головне - у хибах економічної, виховної, ідеологічної, організаційно-управлінської сфери.

Слід відмітити ті труднощі, які виникають у виховному процесі щодо цих осіб і ускладнюють його.

1. Оскільки виправлення умовно засудженого неповнолітнього здійснюється під впливом різноманітних факторів навколишнього середовища, засобів і умов виховання, час для цього може змінюватись. У випадку, коли ступінь педагогічної занедбаності правопорушника є незначним, а умови виховання сприятливими, термін, визначений судом, буває більшим, ніж потрібно для перевиховання. В інших випадках тривалість випробувального терміну може бути недостатньою для досягнення мети виправлення.

2. Багатьом особам даної категорії під час випробувального строку виповнюється 18 років. Профілактична робота з ними кримінальної міліції та служби у справах неповнолітніх згідно з чинним законодавством припиняється; а продовжують її дільничні інспектори органів внутрішніх справ, інспекція виправних робіт. Має місце деякою мірою порушення системності і безперервності виховного процесу.

3. Нерідко порушуються системність та оперативність проведення виховних заходів стосовно умовно засудженого неповнолітнього. З моменту розкриття злочину і до заведення на нього профілактичної справи іноді проходить значний проміжок часу (від 1-2 місяців до 1 року і більше). Упущення трапляються у випадках: несвоєчасного надходження інформації про вчинок неповнолітнього з органів внутрішніх справ до служби у справах неповнолітніх, установи або закладу, де він навчається чи працює; при затриманні надіслання органами суду рішення у справі підлітка до служби у справах неповнолітніх, до кримінальної міліції у справах неповнолітніх; від часу надходження рішення суду в органи у справах неповнолітніх до проведення з правопорушником перших профілактичних заходів через несвоєчасний виклик чи відвідання його за місцем проживання у разі неявок на виклики в державну установу.

4. Готовність неповнолітніх правопорушників до виправлення є різною. Найперше з ними працюють у напрямку усвідомлення його необхідності. Інколи це потребує значних затрат часу. Якщо не проведена ця підготовча робота, трапляються часті порушення вимог випробування, вчинення правопорушень. І це вимагає додаткових заходів виховного характеру.

Вивчення стану організації виховання умовно засуджених неповнолітніх показало, що відсутньою є система виховної роботи з ними. Це має ряд проявів.

1. Зміст їх виховання є недосконалим, оскільки повною мірою не враховуються особливості цієї категорії правопорушників. А також увага акцентується на необхідності їх перевиховання, тобто, подоланні негативних рис, й поза увагою залишається процес формування їх позитивних якостей.

2. Враховуючи специфіку засудження без позбавлення


Схожі статті




Юридична психологія - Бочелюк В. Й. - 4.4. Виховна робота з умовно засудженими неповнолітніми

Предыдущая | Следующая