Українське народознавство - Лозко Г. С - ПОНЯТТЯ ПРО КАЛЕНДАРНО-ОБРЯДОВІ ПІСНІ

Усе життя наших далеких Пращурів було тісно пов'язане з календарем (докладніше про це див. у розділі "Астрономічні знання та народний календар"). Одним із найдавніших видів усної поезії народу є календарно-обрядові пісні, які відображали кожен цикл хліборобської праці в різні пори року. У цих піснях дуже часто відтворювався трудовий процес: зображали рухи, які символізують оранку, сівбу, жнива тощо. Усі календарно-обрядові пісні відзначаються ліризмом. Це ніби художне відображення самого життя в піснях, хороводах, іграх, ганках.

До календарних пісень належать колядки (зимовий цикл), ин лр',:к веснянки, гаївки, або гагілки (весняний цикл), русальні (кінець весни" купальські (середина літа), обжинкові (збирання врожаю в кінні літа).

ПІСНІ РІЗДВЯНОГО ЦИКЛУ

Зимове обрядодійство розпочиналося Святвечір

Скільки ж тисячоліть могли співати наші Предки цю різдвяну пісню? Адже принаймні протягом тисячі років їм нав'язують зовсім інші міфи про створення Всесвіту, міфи, які записані в Біблії. А колядки, перероблені в сотнях варіантів від біблійного "Син Божий народився" до комуністичного "Рік Новий народився", все ще співаються, як і тисячі років тому.

Біблія датує Сотворення світу близько 6 тисяч років тому. Заселення України відбулося 400-300 тисяч років тому, а створення Землі в науці визначається близько 3,5-4 мільярдів років тому".

Це відчуття безкінечності Всесвіту, своєї малості порівняно з космосом і бажання прилучитися до нього, спонукало людей шукати своєрідну точку опори - так виникає обряд прилучення до Бога, до його безмежності іі вічності.

Цікаво, що міфологічний сюжет, відображений у ці і і архаїчній колядці, досить часто використовувався і в мистецьких виробах найдавнішої доби: на одній знахідці зі скіфського кургану (бронзовий рельєф) бачимо створення світу птахами. Тут і дерево-явір, і сонце, і місяць. Можна ще іі нині знайти подібні сюжети на стародавніх рушниках, збережених якимось дивом серед нашого, перетвореного на хаос, розбурханого лихоліттями світу.

До Сонця в колядках звертаються як до Дажбога. хоча в давніших уявленнях народу воно було жіночого роду - Сонячна панна.

Місяць також міняв свій рід. Інша назва цього Божества - Місяць-Василя. В українців він спочатку був жіночого роду, бо Місяць уявлявся як наречена Сонця. Про це йдеться в стародавній колядці:

"Свята Василля діжу місила. Пироги пекла букатії, рогатії".

Назву Місяця "уаціля" залишили в Україні ще давні племена кіммерійців. Пізніше вона перетворилася у чоловіче ім'я Василь. Крім того, у цій колядці відображений звичай наших Предків приносити жертву Місяцю у вигляді ліплених пирогів, вареників11.

З часом уявлення про Місяць і Сонце змінювалися. Сонце виступало як жінка, а Місяць - як чоловік:

Ясен місяць - пан господар, Красне сонце - жона його, Дрібні зірки - його дітки.

Християнська церква з перших років свого існування переслідувала язичницькі вірування і свята. Тим більше, що першими єпископами Русі-України були греки. За колядки, щедрівки, писанки, веснянки вони до крові карали людей. У 1274 р. Київський митрополит Кирило III накладав прокляття "на народні пісні, щедрівки, колядки, бо вони бісовські, поганські". У книзі "Церковні настанови" також читаємо: "Хто колядує: "Уроди, Боже, жито, пшеницю" - хай буде проклятий. Колядування походить від скоту, а не від людей".

Проте й нині у багатьох колядках є заспіви, що починаються: "Ой, дай Боже", в яких чуємо відгомін "Ой, Дажбоже". Те ж саме - у новорічних побажаннях: "На щастя, на здоров'я та на Новий рік, щоб родило краще, як торік - жито, пшениця та всяка пашниця... Дай, Боже!"

Християнські священики, відчуваючи своє безсилля перед одвічними народними звичаями, намагалися підпорядкувати язичницькі свята християнському календарю.

Про це йшлося і на Нікейському соборі (325 р.). День народження Місяця-Василя призначили днем святого Василя і почали давати це ім'я людям. У Чехії головним Богом був Святовіт. Коли побудували церкву, то її назвали церквою Святого Віта, щоб народ не помітив зміну релігії. У Новгороді церкву, споруджену на місці капища Велеса, назвали церквою святого Власія. Так, поступово і в колядках та щедрівках з'являються образи Матері Божої, Ісуса Христоса, а в народній драмі, вертепі - образи Ангела, Чорта, Ірода. Олекса Воропай на Херсонщині записав:

А в полі, полі сам Господь ходив, Сам Господь ходив, зерно розносив. Діва Марія Бога просила: "Уроди, Боже, жито, пшеницю, Жито, пшеницю, усяку пашницю..."

Отже, з часу хрищення України-Русі поступово змінюється й символіка колядок та щедрівок. Міф про створення світу також набув християнізованої форми: замість птахів виступає сам Христос, а замість Явора - кедрове дерево, на якому він був розіп'ятий, або з якого будують диво-церкву. Мотив побудови Всесвіту перетворився на мотив побудови церкви. Божественними ознаками наділяють людину (історичну особу).

Колядки мають здебільшого 10-складовий вірш із дворядковою строфою (5+5)2. Іноді він записується як чотиривірш з 5-складовими рядками.

Що ж означає слово коляда? В українців це і сам обряд, і різдвяна пісня, і винагорода за колядування. Як стверджували давні автори Іно-кентій Гізель, Дмитро Туптало та Микола Карамзін, Коляда - один із язичницьких Богів, що символізував початок року. Можливо, від Коляди походить і слово календар (річне коло). У римлян тотожним Коляді був бог Янус, а від нього - назва першого місяця року "януаріс" (січень). Слово коляда є в усіх слов'янських народів із тим же значенням, що і в українців. На думку Олександра Знойка, Коляда - це річне "Коло Лада".

Щедрівка - слово українського походження, його значення прозоре. У щедрівках звучать щедрі побажання рідним і близьким, а також наявні мотиви весняних господарських робіт, тому що в дохристиянські часи Новий рік святкувався навесні. Щедрівки виконуються на Щедрий вечір (Новоліття). Але коли Новий рік був перенесений на січень, тоді, мабуть, і відбулося зміщення у часі святкування Новоліття, а обрядові пісні весняного щедрівочного циклу стали співати разом із колядками. Досить часто щедрувальники звертаються до господаря:

Пане господарю, чи спите, чи чуєте, чи дома ночуєте? Чи скажете щедрувати, свій дім звеселяти?

А отримавши дозвіл, починали щедрувати. Щедрівки так само, як і колядки, є стародавні (язичницькі) і ті, що були створені після прийняття християнства, тобто мають біблійні сюжети й образи.

Зразком стародавньої колядки може бути ось ця:

Ой там, за горою, Та й за кам'яною, Щедрий вечір, на добрий вечір! (Приспів повторюється після кожних двох рядків) Ой там виходило Три товариші. Що перший товариш - То яснеє сонце. Що другий товариш - То ясен Місяць. Що третій товариш - То дрібен дощик.

Що сонечко каже: "Як я ізійду - То зрадується Старее й малеє". А місяць каже: "Як я ізійду - То зрадується Весь звір у полі. Ой звір у полі, Чумак в дорозі, Чумак в дорозі, Хазяїн у домі". А дощик каже: "Як я ізійду - То зрадується Жито й пшениця. Жито й пшениця і всяка пашниця".

До сьогодні дожила й первісна народна драма, яка має глибинне коріння в українському фольклорі - "водіння Кози". Коза - постать, яка сприяє врожаю, вірогідно, так, як і щедрівки, належала до весняних обрядів:

Де Коза ходить, там жито родить, Де Коза туп-туп, там жита сім кіп.

За сюжетом пісенної драми, коза вмирає і воскресає під загальну радість учасників дійства і глядачів: "Уставай, коза, вставай, сірая..."

Воскресіння Кози символізує відродження природи, смерть старого і народження нового року. Практична мета цього обряду - забезпечити майбутній урожай, добробут родини. Щодо походження образу Кози існують різні думки: тотем одного з племен ("козиний народ"); сузір'я Козерога (в якому відбувається новорічне дійство); Цап, який супроводжує Перуна (з часу, коли Перун був мисливцем), або коза - жертовна тварина (іноді "козою" називали останній сніп пшениці, який так само символізує умирання рослини та її відродження після сівби). Вірогідно, обряд водіння Кози також належав до весняної народної драми, яка виконувалася на Новоліття,

Як бачимо, справжні глибинні звичаї, обряди, які ми вже не завжди розуміємо, збереглися, і вони хвилюють нас як відгомін минулих віків, як перлини духовної творчості наших Предків.

Схожі статті




Українське народознавство - Лозко Г. С - ПОНЯТТЯ ПРО КАЛЕНДАРНО-ОБРЯДОВІ ПІСНІ

Предыдущая | Следующая