Туристичний бізнес - Мальська М. П. - 1.4. Монополізація туристичної індустрії

Зростання туристичної активності перервала Перша світова війна. Лише після її закінчення розпочався новий етап у розвитку міжнародного туризму - етап індустріалізації.

Комерційна спрямованість діяльності туристичних фірм дозволяє вважати туризм галуззю бізнесу. Дослідження багатьох аспектів, пов'язаних із залученням та обслуговуванням туристів, - від планування і підготовки маршрутів до будівництва спеціалізованих комплексів, від роботи з клієнтами до розвитку інфраструктури окремих регіонів - дає підстави віднести туризм до сучасної індустрії відпочинку, лікування, розваг та бізнесу.

Туристична індустрія - це система виробничих, транспортних, торговельних, сервісних підприємств і засобів розміщення, призначена для задоволення попиту на туристичні товари і послуги, підготовку кадрів та процес виробництва, реалізації і споживання туристичного продукту на основі використання природних багатств, матеріальних і духовних цінностей суспільства.

Розвитку туризму в 20-30-х роках XX ст. сприяв бурхливий розвиток нових видів транспорту - автомобільного та авіаційного. Однак цей період характеризується і низкою чинників, які гальмували його розвиток. Це насамперед світова економічна криза 1929-1933 років та початок Другої світової війни. Вся Європа лежала в руїнах. Треба було відновлювати дороги, залізниці, електростанції, вокзали, готелі тощо.

1.4. Монополізація туристичної індустрії

Після Другої світової війни соціальні зміни та технічний прогрес, пожвавлення науково-технічного, торгового, економічного, культурного, екологічного й іншого співробітництва між країнами практично всіх континентів значно прискорили розвиток туризму. У 1950 році кількість іноземних туристів, зареєстрованих в усьому світі, перевищила довоєнний рівень і досягла 25 млн. осіб. Міжнародна інтеграція, розширення міжнародного поділу праці, відкриття кордонів, забезпечення більш легкого доступу в інші країни, розвиток транспорту і зв'язку, підвищення рівня життя значної частини суспільства були загальними тенденціями розвитку. Зростанню популярності туризму сприяло телебачення. Воно дало людям можливість, не виходячи з дому, знайомитися з новими землями, і це викликало бажання побачити все на власні очі.

На початку 60-х років туризм став справді міжнародною індустрією. Щороку за кордон виїжджало 70 млн. туристів. У середині 90-х років їх налічувалося вже 500 млн. Почала розвиватися курортна сфера. Туристична індустрія давала прибутки навіть в тих галузях господарства, які безпосередньо не були з нею пов'язані.

Основною ознакою цього етапу можна вважати монополізацію галузі туризму, тобто виділення її в самостійну складову сфери послуг. В умовах зростання психологічних навантажень, інтенсифікації життя людей в індустріальних країнах туризм стає ефективним засобом рекреації. З предмету розкоші він перетворюється необхідність для населення високорозвинених країн. У кінці XX ст. спостерігається збільшення попиту на туристичні послуги серед людей середнього і нижче середнього статку. Це ще більше диференціювало туристичний ринок, розрахований на людей з різним матеріальним становищем, різними інтересами, метою і вимогами до рівня сервісу. До цього періоду належить створення великих транснаціональних компаній.

Нині близько 100 млн. людей в усьому світі зайняті в туристичній індустрії. Вони обслуговують близько півмільярда туристів на рік, причому їх кількість щороку зростає. Якщо взяти за базовий 1950 рік, коли тільки організованими на комерційній основі турами було охоплено 25 млн. осіб, то можна спостерігати зростання кількості людей, охоплених туристським оборотом: 1960 - туристів стало в 2,8 рази більше, 1980 - у 10 разів, 1990 - у 18 разів, 2000 - у 28 разів більше.

Сьогодні від туризму певною мірою залежить економіка понад 125 країн. Розвиток малих та середніх центрів обслуговування туристів є одним із факторів підвищення рівня добробуту, населення, адже він дає можливість створювати нові робочі місця та сприяє зростанню екологічної, культурної та соціальної освіченості.

Таким чином, розвитку міжнародного туризму сприяли політичні, економічні, технічні, культурологічні та соціальні фактори. Інтенсивний його розвиток спостерігається в країнах зі сприятливою внутрішньою і зовнішньою політикою, стійким економічним розвитком, високим рівнем культури, розвиненою соціальною інфраструктурою.

1.5. Історія розвитку туризму в Україні

У першій половині XIX ст. серед передової української інтелігенції зростає інтерес до історико-культурних та природних пам'яток своєї Батьківщини. Зокрема, значну увагу організації народознавчих мандрівок приділяли члени "Руської трійці" - М. Шашкевич, І. Вагилевич та Я. Головацький.

У другій половині XIX ст. було досліджено лікувальний потенціал Криму, Прикарпаття та Закарпаття. Кінець століття був періодом припадає час створення перших туристичних бюро, які займалися організацією туристичних подорожей у регіоні. Одним з перших було створене Ялтинське екскурсійне бюро (1895 р.). Такі ж організації наприкінці XIX - на початку XX ст. були організовані і в Галичині (Львові, Перемишлі, інших містах краю). На цей же період припадає початок освоєння рекреаційно-туристичних місцевостей Яремчі та Ворохти. В Українських Карпатах розвивається лещетарський туризм.

У 20-х роках XX ст. на українських землях були відкриті перші будинки відпочинку - спочатку на Донбасі, а згодом і в інших придатних для цього місцевостях. Водночас розвивається і курортологія. Для розв'язання проблем грязелікування і бальнеотерапії при захворюваннях серцево-судинної та нервової систем, органів травного тракту та сечовивідних органів у 1928 році був створений Одеський науково-дослідний інститут курортології.

За часів СРСР туризм в Україні розвивався на профспілковій та відомчій основах. Путівки на бази та у будинки відпочинку були своєрідним видом пільг. Профспілковим туризмом в Україні керував "Укрпрофтуризм". Іноземним туризмом монопольно займався "Інтурист", а також "Супутник", - організація, яка упорядковувала в СРСР міжнародний молодіжний туризм.

До 1991 року рекреаційно-туристичне господарство України функціонувало в єдиному рекреаційно-туристичному комплексі Радянського Союзу. Курорти належали державі, а керівництво туристичною діяльністю велося централізовано.

Період з 1990 по 1993 рік був особливо складним для туризму в Україні. Обсяг туристичної діяльності на внутрішньому ринку зменшився в чотири рази, а кількість іноземних туристів, які відвідали Україну, скоротилися до 80 %. Лише 120 тис. іноземних туристів було зареєстровано у 1992 році.

З прийняттям Верховною Радою України "Закону про туризм" (1995 р.) розпочався новий етап розвитку українського туризму. Сьогодні його розглядають як одну із найперспективні-ших, а тому у недалекому майбутньому провідних галузей економіки України.

Нині для обслуговування туристів використовуються можливості понад 3000 закладів оздоровлення та відпочинку, майже 1400 готелів, мотелів, кемпінгів різних форм власності,

3500 транспортних засобів. Туристичною діяльністю займаються 2,5 тис. підприємств, на яких працюють понад 100 тис. людей.

Реалії часу змушують Україну шукати свою нішу в світовій туристичній індустрії. Керівництво Державної туристичної адміністрації бачить майбутнє галузі у розвитку транспортних коридорів та туристичної інфраструктури. Ще одним важливим питанням є контроль за якістю туристичних послуг.

Отже, про туризм в Україні серйозно заговорили, проголосивши його пріоритетним напрямом української економіки, а це дуже важливо для розвитку галузі.

Схожі статті




Туристичний бізнес - Мальська М. П. - 1.4. Монополізація туристичної індустрії

Предыдущая | Следующая