Теорія права і держави - Скакун О. Ф. - 2. Загально-соціальне право і юридичне право

Термін "право" має багато значень. Протягом сторіч у пошуках змісту права вироблялися різні теорії, елементи яких і дотепер зберегли своє значення. Деякі з них розглядають право у зв'язку двох його взаємозалежних частин. Наведемо парні категорії права, які виробило людство і які є в сучасному науковому обігу:

1. Природне право і позитивне право.

Природне право - має глибокий, грунтовний, вихідний для життя людей норматив поведінки, що корениться у самій природі людини. Джерело прав людини - вона сама, її потреби й інтереси, її спосіб існування і розвитку. Водночас людина виступає їх носієм. З цього погляду, природне право як сукупність прав і обов'язків має загально-соціальне, людське походження, а не державне. Воно є продуктом нормальної життєдіяльності людини, а не держави. Саме природне право є основою невід'ємних, природних прав людини (право на життя, право на свободу, право на рівний еквівалент при товарному обміні), що існують незалежно від того, закріплені вони де-небудь чи ні.

Позитивне право виходить від держави, оформлене як юридичні норми, що містяться в офіційних актах (законодавчих і підзаконних), виданих владними державними органами.

Позитивне і природне право розглядаються разом, як нерозривні, немислимі одне без одного, оскільки природне право справедливе, але не реалізується саме собою (його реалізація залежить від держави), тоді як позитивне право реалізується, але не обов'язково є справедливим (його справедливість визначається відповідністю природному праву).

2. Загально-соціальне право і юридичне право.

Загально-соціальне право випливає безпосередньо із суспільного життя і не залежить від держави. Воно існує у вигляді звичаїв, традицій, природних прав, моральних та інших соціальних норм поведінки, свідомості, відносин. Наприклад, соціальною нормою (звичаєм) є право першості в черзі; моральною нормою і, отже, соціальною є право на подяку за безкорисливу допомогу.

Юридичне право (спеціально-соціальне) є наслідком суспільної і державної діяльності, втіленням волевиявлення держави. На відміну від загально-соціального юридичне право є формально визначеним і охоронюваним державою. Так, правом у юридичному значенні є право вимагати повернення свого майна з незаконного володіння.

3. Суб'єктивне і об'єктивне юридичне право.

Коли юристи говорять про юридичне право (система формально обов'язкових правил поведінки, санкціонованих і встановлених державою), враховують його подвійний смисл: право у суб'єктивному значенні (суб'єктивне право) і право в об'єктивному значенні (об'єктивне право).

Об'єктивне право (право в об'єктивному значенні) - система абстрактних правових норм, що містяться в усіх формальних джерелах права (нормативно-правових актах, нормативно-правових договорах, судових прецедентах, правових звичаях та ін.), стосуються персонально не визначеного кола суб'єктів. У такому значенні ми говоримо про право України, право Росії, право Франції тощо. Усі норми права в сукупності становлять об'єктивне право і забезпечуються державою як регулятори суспільних відносин. Термін "об'єктивне" означає, що норми права не залежать від індивідуального інтересу (волі) і свідомості суб'єкта права (окрім "автора" цих норм). Водночас норми об'єктивного права не можуть бути здійсненими без суб'єктивного права. Немає норми об'єктивного права без адресатів - суб'єктів, яких вона стосується. Саме із системи норм, що закріплюють суб'єктивні права, складається об'єктивне право.

Суб'єктивне юридичне право (право у суб'єктивному значенні) - це індивідуалізоване право, яким визначається вид і міра можливої поведінки суб'єкта права, що забезпечується, охороняється і захищається відповідними державними органами.

Термін "суб'єктивне" означає, що правами і свободами, закріпленими в нормативно-правових актах, суб'єкт за своїм розсудом може скористатися (тобто перевести їх у площину правовідносин, правових зв'язків) чи не скористатися усе залежить від його волі (інтересу) і свідомості. Щоб здійснити свої права і свободи, суб'єкт зазвичай має бути визнаним державою юридично правоздатним і дієздатним, тобто стати носієм суб'єктивного юридичного права. Суб'єктивне право деталізує і конкретизує норми об'єктивного права стосовно конкретного суб'єкта, який опинився у конкретній життєвій ситуації.

Між двома значеннями терміна "право" (об'єктивне і суб'єктивне) існує тісний взаємозв'язок. Об'єктивне право певною мірою відображає "статику" юридичної форми, а суб'єктивне - "динаміку", оскільки безпосередньо пов'язане з людською діяльністю. В історичній послідовності не об'єктивне право передує суб'єктивному, а навпаки, суб'єктивне - об'єктивному.

З одного боку, людина, вступаючи в суспільне життя, вже стикається з "готовими" юридичними нормами, які виникли чи визнані до неї і незалежно від неї (об'єктивне право). Але, з іншого боку, людина від народження є носієм невідчужуваних природних прав. Тому саме її природні суб'єктивні права перебувають у підвалинах об'єктивного права. Визнання природних прав людини і закріплення їх у приписах нормативно-правових актів як міжнародних стандартів є тією абстрактною правовою формою, моделлю, що слугує мостом між соціальним і правовим світом.

Якщо об'єктивне юридичне право відповідає природному праву людини, воно здатне бути інструментом реалізації суб'єктивних юридичних прав34. їх перехід від одного до іншого можна зобразити так:

Природні права людини - Норми об'єктивного права - Суб'єктивні юридичні права



Схожі статті




Теорія права і держави - Скакун О. Ф. - 2. Загально-соціальне право і юридичне право

Предыдущая | Следующая