Теорія держави і права - Ведєрніков Ю. А. - 3.72. Правова система: поняття, структура, види

Історично склалося так, що в кожній країні діють свої правові звичаї, традиції, юрисдикційні органи, сформувалися особливості правового менталітету, правової культури, що й об'єднується загальним поняттям "правова система". У будь-якій державі правова система детермінована історичними та географічними факторами, є частиною соціальної системи держави.

Правова система - це комплекс взаємопов'язаних і узгоджених юридичних засобів, призначених для регулювання суспільних відносин та юридичних явищ, що виникають внаслідок такого регулювання.

Структуру правової системи становлять такі елементи:

- суб'єкти права - фізичні особи, організації та юридичні особи;

- правові норми та принципи;

- правові відносини, правова поведінка, юридична практика, режим функціонування правової системи;

- правосвідомість та правова культура;

- законність та правопорядок як результат взаємодії зазначених елементів.

Якщо правова система виражає реально існуючий комплекс взаємопов'язаних юридичних засобів та явищ, то правовий тип (сім'я) - це узагальнювальна теоретична модель правового змісту, яка має штучний характер. Вона - результат наукової класифікації і відображає загальні та особливі риси конкретних національних правових систем.

Тому тип (сім'я) правової системи - це сукупність національних правових систем держави, які мають загальні риси, що виявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку, домінуючих форм (джерел) і принципів права, систем права і законодавства, організації правових установ, насамперед судової системи, схожості правових категорій та понять.

Класифікація правових систем світу здійснюється за такими критеріями:

- спільність історичних коренів виникнення та подальший розвиток;

- спільність основного юридичного джерела (форми) права;

- єдність у структурі системи і норми права;

- спільність принципів регулювання суспільних відносин;

- єдність юридичної техніки, у тому числі термінології, юридичних категорій, понять, конструкцій.

Розрізняють:

1. Романо-германську сім'ю (тип) - у правовому житті суспільства головним є об'єктивне право, тобто законодавство (країни континентальної Європи - Італія, Франція, Німеччина та ін.). У ній виділяють дві правові групи:

- романська - Франція, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Італія, Іспанія та ін., де головною є національна правова система Франції;

- німецька - ФРН, Австрія, Швейцарія та ін., де головною є національна правова система Німеччини.

2. Англосаксонську сім'ю (тип) - у правовому житті суспільства основне значення має юридична практика, тобто адміністративний чи судовий прецедент (Англія, Північна Ірландія, СІНА, Канада, Австралія, Нова Зеландія, колишні колонії Британської імперії та ін.). У ній виділяють дві правові групи:

- англійське загальне право (Велика Британія та ін.);

- американське право (США, Канада та ін.).

3. Релігійно-традиційну сім'ю (тип) - у правовому житті суспільства головним є правова ідеологія, а в мусульманських державах - релігійна ідеологія. У ній виділяють три правові групи:

- релігійно-общинна (мусульманська, індуська, християнська групи);

- далекосхідна традиційна (китайська, японська групи);

- звичаєва общинна (африканська група).

3.73. Романо-германська правова сім'я та її особливості

Загальновизнаним центром розвитку романо-германської правової сім'ї вважається континентальна Європа, тому її називають ще континентальною.

Романо-германська правова сім'я - це сукупність національних правових систем держав, які мають загальні риси, що виявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку на основі давньоримського права та його пристосування до нових національних умов. Характерними рисами є:

- домінування нормативно-правового акта як форми (джерела) права;

- поділ системи права на публічне та приватне право;

- диференціація та кодифікація галузей права;

- нормативність права, розгляд норм права як загального правила поведінки, встановленого законодавцем;

- включення у поняття права норм-роз'яснень (тлумачень), які виходять, насамперед, від законодавця та суддів.

Проте континентальне право має певні особливості у кожній країні. Схожі риси не можуть зменшувати своєрідність та різницю, що особливо помітні між малими та великими країнами (за територією та кількістю населення). Держави, що займають великі території, головним чином покладаються на "тяжке право", кодифікацію та суворе втілення в життя норм права з метою збереження єдності різних частин своїх країн. Для невеликих держав характерне "м'яке право", що передбачає свободу розсуду та чутливість до соціальних конфліктів.



Схожі статті




Теорія держави і права - Ведєрніков Ю. А. - 3.72. Правова система: поняття, структура, види

Предыдущая | Следующая