Теорія держави і права - Ведєрніков Ю. А. - 2.8. Типологія держав: підстави, різні підходи

Різноманітність держав, що мали місце в історії людства та існують нині, потребує їх певної впорядкованості, тобто класифікації за типами, які розглядають як взяті в сукупності найбільш загальні риси різних держав, систему їх найважливіших властивостей, що породжуються відповідною епохою і характеризуються загальними суттєвими ознаками.

До останнього часу питання типології держав розглядалося, як правило, з позиції формаційного підходу, сутність якого полягає в тому, що в основу класифікації держав покладена категорія суспільно-економічної формації, яка грунтується на тому чи іншому способі виробництва і відображає співвідношення базису й надбудови, мету, завдання та функції держави з позиції її соціального призначення.

Представники цього підходу (К. Маркс, Ф. Енгельс) за цим критерієм виділяють такі типи держав:

- рабовласницький;

- феодальний;

- буржуазний;

- соціалістичний (ідеї цього типу держави на практиці не були цілком реалізовані в жодній країні).

Переваги формаційного підходу:

1) продуктивна сама ідея поділяти держави на основі соціально-економічних факторів, що, справді, дуже істотно впливають на суспільство;

2) він показує поетапність, природно-історичний характер розвитку держави. Джерело розвитку держави замкнуте, на думку представників цієї теорії, у самому суспільстві, а не поза ним. Зміна одного типу іншим - процес об'єктивний, природно-історичний. У цьому процесі кожний наступний тип держави має бути історично більш прогресивним, ніж попередній.

Недоліки:

1) такий підхід багато в чому однолінійний, характеризується зайвою запрограмованістю, у той час як історія різноманітна і далеко не завжди вписується в накреслені для неї схеми;

2) недооцінюються духовні фактори (релігійні, національні, культурні тощо), які часом можуть дуже істотно впливати на природу тієї або іншої держави.

Прихильники цивілізаційного підходу (А. Тойнбі, П. Сорокін, О. Шпенглер, М. Вебер) у співвідношенні держави і соціально-економічного устрою враховували духовно-культурні фактори суспільного розвитку. В основу типології держав за цим критерієм покладається досягнутий тими чи іншими народами рівень цивілізації.

Зокрема, на думку А. Тойнбі, цивілізація - це замкнутий і локальний стан суспільства, що відрізняється спільністю релігійних, етнічних, географічних та інших ознак. Відповідно до них виділяють такі цивілізації: єгипетську, китайську, західну, православну, арабську, мексиканську, іранську, сирійську тощо.

Цивілізація - соціокультурна система, яка охоплює як соціально-економічні умови життєдіяльності суспільства, так і етнічні, релігійні його основи, ступінь гармонізації людини й природи, а також рівень економічної, політичної, соціальної й духовної свободи особистості. Отже, кожна цивілізація надає стійку спільність усім державам, які існують у її рамках, що і дає змогу здійснити їх класифікацію.

Прихильники цивілізаційного підходу поділяють цивілізації на первинні й вторинні. До первинних належать держави - давньосхідна (Єгипет, Вавилон, Бірма тощо), еллінська (Афіни, Спарта), римська, середньовічна. До вторинних - держави Західної Європи, Північної Америки, Східної Європи, Латинської Америки та ін.

Переваги цивілізаційного підходу:

1) враховуються певні духовні фактори, які є суттєвими в тих або інших конкретно-історичних умовах;

2) у зв'язку з розширенням діапазону духовних критеріїв, що характеризують саме особливості тих або інших цивілізацій, утворюється більш заземлена (географічно адресна) типологія держав.

Недоліки:

1) недооцінюються соціально-економічні фактори, що найчастіше визначають політику конкретної країни;

2) виділяючи велику кількість ідеально-духовних факторів як ознак цивілізацій, автори, по суті (вільно або мимоволі), дали типологію не стільки держави, скільки суспільства. Держава має свою природу і характеризується власними параметрами, які не збігаються з критеріями суспільства як більш широкого й місткого поняття.

Німецький політолог Р. Дарендорф (за методами здійснення влади поділяє всі держави на демократичні та антидемократичні) стверджує, що в результаті поступової демократизації суспільство класової боротьби стає суспільством громадян, в якому створена для всіх основа, що і робить можливим цивілізоване суспільне буття.

Заслуговує на увагу типологія держав за ставленням до релігії, її прихильники виділяють такі типи держав - світські, клерикальні, теократичні та атеїстичні.



Схожі статті




Теорія держави і права - Ведєрніков Ю. А. - 2.8. Типологія держав: підстави, різні підходи

Предыдущая | Следующая