Сучасне міжнародне право - Пронюк Н. В. - 6. Участь України в міжнародно-договірному процесі

Заснування ООН та інших міжнародних організацій мало величезне значення для розвитку міжнародного права в другій половині XX ст. Це сприяло подальшому розширенню правосуб'єктності України в міжнародних відносинах. І вона активно використовувала своє право у сфері міжнародних відносин.

Беручи активну участь у роботі міжнародних конференцій і організацій, а також у розробці міжнародних договорів, Україна впливала на прогресивний розвиток міжнародного права. її представники брали участь у роботі багатьох органів ООН, її спеціалізованих установ і пов'язаних з цією організацією міжнародних конференціях. Наприклад, це діяльність країни-засновниці ООН у її головних органах, ЮНЕСКО, Міжнародному агентстві з атомної енергії, Міжнародній організації праці та інших. Хоча, на думку більшості дослідників міжнародного права, Українська РСР не була повноправним суб'єктом міжнародних відносин і міжнародного права.

З часу проголошення незалежності 1991 року Україна є також активним суб'єктом міжнародного договірного права. На початок 1990 р. вона була учасницею понад 120 міжнародних договорів. З-поміж них найважливішими є насамперед Статут ООН, Женевські конвенції про захист жертв війни 1949 р., Статут Всесвітнього поштового союзу 1864 р., Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права 1966 р. та багато інших.

Неоціненне значення на шляху набуття незалежності мала Декларація про державний суверенітет України, прийнята Верховною Радою 16 липня 1990 р. Тут особливо підкреслено, що "Українська РСР як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередньо зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговими представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах".

Цією Декларацією Україна вперше, перебуваючи в СРСР, проголосила намір виступати рівноправною учасницею міжнародного спілкування й активно сприяти зміцненню загального миру і міжнародної безпеки.

Згодом ідеї Декларації набули подальшого розвитку в Акті проголошення незалежності України, прийнятому Верховною Радою 24 серпня 1991 р. У цьому невеликому за обсягом, але змістовному за значенням документі реалізовано право українського народу на самовизначення, передбачене Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами.

Після проголошення незалежності і переходу від формальної суверенності до наповнення міжнародної правосуб'єктності реальним змістом, Україна ввійшла у складну систему міжнародного політико-правового простору. Відповідно до своєї зовнішньополітичної доктрини вона реалізує національні інтереси, з одного боку, на геостратегічних напрямах міжнародних відносин із державами, групами країн і т. п., з другого - через універсальні і регіональні міжнародні організації.

Стратегічним завданням України є інтеграція в Європу, її особливе політико-правове поле. У свою чергу, результат співробітництва з регіональними організаціями залежить від правильної оцінки політичного, міжнародно-правового характеру, а також від ступеня відкритості цих структур.

Зокрема, Україна є членом ОБСЄ (НБСЄ) з 1992 р., коли Президент України підписав Заключний акт Гельсінкської наради 1975 р. У 1994 році НБСЄ інституційно-трансформувалася в Організацію з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). У даний час сформувався триступеневий механізм політичних консультацій у її рамках:

Зустрічі на вищому рівні;

Рада міністрів закордонних справ держав-учасниць;

Комітет вищих посадових осіб.

Україна також є членом Ради Європи з 1995 р. її загальновизнаним досягненням є прийняття Європейської конвенції із захисту прав людини і основних свобод 1950 р. На основі цього документу створено унікальну наднаціональну судову систему захисту прав людини, розвитку і зміцнення демократії, місцевого самоврядування у європейських країнах.

Одним з аспектів реалізації зовнішньополітичного курсу України є створення дієвої системи правозастосування. Сьогодні цю сферу регулює Закон України " Про дію міжнародних договорів на території України" від 10 грудня 1991 р. Він встановлює, що укладені і належно ратифіковані Україною міжнародні договори складають невід'ємну частину національного законодавства

України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Конституцією України 1996 року створено конституційний зовнішньополітичний механізм, який дає змогу успішно забезпечувати втілення в життя зовнішньої політики держави відповідно до нори міжнародного права. У свою чергу, Закон України "Про міжнародні договори України" 2004 року належним чином регламентує участь нашої держави у міжнародному договірному процесі відповідно до існуючих норм і принципів міжнародного права та національних інтересів.

Міжнародно-правова концепція України перебуває на стадії формування; належить піднести на більш високий рівень міжнародно-правову свідомість суспільства, що пов'язано з підвищенням політико-правової культури і моралі в цілому, а також забезпечити механізми реалізації прийнятих міжнародних зобов'язань України.

Схожі статті




Сучасне міжнародне право - Пронюк Н. В. - 6. Участь України в міжнародно-договірному процесі

Предыдущая | Следующая