Стимуляція здоров'я та інтелекту - Чепига М. П. - 1.1. Історія проблеми

1.1. Історія проблеми

Давно помічено, що мистецтво може бути великою перетворюючою силою, засобом морального, інтелектуального і духовного формування особистості, але може мати і негативний вплив. Це стосується перш за все музики.

Музика є особливим видом мистецтва. Вона може надавати сенсу речам. Ті самі події можна сприймати по-різному, коли в їх зміст вплітається музика. Так, наприклад, посередні вірші, покладені на гарний мотив, можуть стати справжнім гімном цілого покоління [А. Сайчук, 1998].

Сила музики, чарівна краса симетрії звуків здатна вирвати людину з буденного одноманіття життя, створити навколо неї атмосферу чогось значного, справжнього.

Музика має великий емоційний вплив на людину, яка її слухає. До того ж її вплив не залежить від віку, освіти, професії, соціальної і національної приналежності слухача. Сприйняття музики не вимагає попередньої підготовки і доступне навіть маленьким дітям (В. М. Бехтерєв). Зрозуміло, що музичні образи, мова музики повинні відповідати віку людини.

Використання музики для стимулювання навчання і оздоровлення має дуже давню історію.

Зв'язок між музикою і медициною такий же давній, як і історія людства. Коріння виникнення музикотерапії як методу лікування [E. Vilcek, 1975] сягає початків історії людства (IV тисячоліття до н. е.).

Музика в сиву давнину була засобом магічного керування силами природи, засобом впливу на демонів і богів та знаряддям боротьби з хворобами і страхом смерті [Ch. Schwabe, 1972]. У давніх народів музика використовувалась не лише під час заклинання і заспокоєння злого духа, а також для активної розваги.

Високу оцінку лікувальний вплив музики отримав у медичній науці стародавніх Єгипту, Греції, Риму, де музичне мистецтво досягло вищого рівня. У Єгипті в період першої-шостої династій (2900-2270 роки до н. е.) за допомогою музики лікували душевнохворих. У третьому сторіччі в Парфоянському центрі було побудовано музично-медичний театр, де за допомогою спеціально підібраних мелодій лікували від журби, нервових розладів, серцевого болю.

Уже в 1500 роках до н. е. в Єгипті було три типи цілителів, які використовували музику: чаклун, жрець і лікар.

Відомі із грецької історії цілителі Ескулап, Орфей і Тімофей одночасно були і вправними музикантами. Особливе місце в історії розвитку музикотерапії належить Стародавній Греції. Греки визнавали терапевтичну цінність музики, особливо в галузі психічної гігієни. Одна із семи муз - Євтерпа - була покровителькою музики. Бог сонця Аполлон був одночасно богом музики і медицини, що відображає тісний зв'язок між ними.

Про лікування музикою в часи розквіту грецької цивілізації ми довідуємось із повідомлень про вчення Піфагора, Платона й Арістотеля. За Арістотелем слухати музику важливіше, ніж її виконувати. Сократ звертав увагу на лікувальний вплив музики вже після звучання. Ескулап рекомендував музику при емоційних розладах. Платон вказував, зокрема, на етичну силу музики, яка у вихованні й освіті може бути засобом психо-гігієнічної профілактики.

Ще в 1 столітті Піфагор рекомендував музику як панацею для тіла і душі. Він встановив, що, володіючи особливим впливом, музика здатна підвищувати і розвивати інтелект людини. Тому члени піфагорійської школи проводили заняття з математики під звуки музики. Пізніше, вже в наш час, американка К. Деймон зробила відкриття, яке підтвердило цю ідею. Вона довела, що за допомогою звуків людина здатна набувати певних якостей або позбуватися їх, змінювати свій емоційний стан і, звичайно ж, виліковуватись від хвороб.

Стародавні греки і римляни вірили, що слухання гри на цитрі сприяє процесу травлення.

Традиції лікувального використання музики у греків перейняли римляни. Як вказує E. Vilcek [1975], в античному Римі добре знали про цілющий вплив музики і розрізняли його за характером захворювань. Великий римський лікар Гален рекомендував використовувати музику як протиотруту від укусів отруйних змій.

В Апулії (Італія) вважали ефективним застосування при лікуванні тарантизму (укус павука-тарантула) музики і танцю. Зразу ж після появи у хворих судом і психічних відхилень починали грати у зростаючому темпі на тамбурині з бубонцями. Хворі під всезростаючий ритм скакали і танцювали. Кажуть, що звідси і виник танець тарантела.

Після падіння Римської імперії науковий дух старовини занепав, і медицина, а разом з нею і лікування музикою, на довгі століття були забуті.

У храмах музика відігравала важливу роль не тільки як компонент релігійних звичаїв, але і як засіб для гармонії почуттів і втихомирення людей. Відомості про лікувальне використання музики починали з'являтись не тільки в релігійній, але й у світській літературі.

Схожі статті




Стимуляція здоров'я та інтелекту - Чепига М. П. - 1.1. Історія проблеми

Предыдущая | Следующая