Соціологія - Сірий Є. В. - 3. Структура соціологічних знань

Щоб не формувалася хибна думка стосовно соціології (що це світоглядна наука), потрібно знати, що вона опирається на міцну практичну базу і, крім того, сама служить надійною теоретичною опорою соціальної практики, тому структурно її можна окреслити на теоретичний та практичний рівень.

Під структурою соціологічних знань розуміють систему взаємопов'язаних уявлень, понять, поглядів, підходів, теорій про соціальну дійсність на різних рівнях, щаблях, виходячи із ступеня узагальнення або конкретизації пояснення соціальної дійсності. Особливістю структури соціологічних знань є те, що вона є певною упорядкованою системою знань про суспільство як динамічно функціонуючий соціальний організм. Структура соціологічних уявлень, припущень та наукових знань формується залежно від кола об'єктів, які вивчаються соціологією, глибини і широти наукових узагальнень і висновків, що здійснюються на базі аналізу даних про ті або інші соціальні явища та процеси.

Структурними елементами соціологічної теорії є знання про суспільство, що включає в себе розуміння законів його розвитку, основні його сфери життя. Важливим елементом є знання про функціонування та розвиток окремих сфер суспільного життя (економічна, політична, соціальна, духовна та ін.), а також умови та можливості життєдіяльності та самоутвердження в кожній із цих сфер особистості чи групи. Складовими структури соціологічних знань є і наукові погляди, теорії соціальної структури суспільства, соціального складу населення, діяльність існуючих у суспільстві соціальних інститутів (держава, право, економіка, релігія, культура, сім'я та ін.).

Необхідно виділити ряд спеціалізованих розділів, які займаються дослідженням певних сфер суспільного життя, і деяку галузь загальних теорій. Так, у сучасній соціології виділяються такі розділи, які інколи називаються конкретною соціологією, або соціологією середнього рівня:

А) розділи, які досліджують соціальні інститути, до яких належать соціологія сім'ї, соціологія виховання, соціологія політики, соціологія права, пізнання, ідеології, науки, релігії, мистецтва, армії, війни, промисловості, праці;

Б) розділи, які спеціально досліджують різні типи соціальних спільностей, так, наприклад, дослідження малих груп, територіальних спільностей, міста, села, дослідження соціальних прошарків населення, професійних категорій, каст;

В) спеціалізовані дослідження соціальних процесів та явищ (процеси переміщення, дезорганізації, злочинності, алкоголізму, проституції, процеси становлення ринкових відносин і підприємництва, явища та процеси масової комунікації - преса, радіо, телебачення, кіно - і їх вплив на формування так званої масової культури; процес міграції населення, переміщення осіб в географічному просторі і перехід в інші спільності та культури, а також процеси переходу від однієї верстви чи класу в інший.

Система наукового пізнання соціології володіє складною структурою, яка відображає різні типи та рівні дослідження соціальної дійсності. Соціологія - це складна структура наукового знання. Елементами цієї структури (або ж три рівні соціологічного знання) є:

■ загальна соціологічна теорія;

■ спеціальні соціологічні теорії або теорії середнього рівня;

■ конкретно-соціологічні дослідження.

Крім того, існують теоретичний та практичний (прикладний) рівні вивчення суспільного життя.

Теоретичний рівень у структурі соціологічних знань займає загальна соціологічна теорія, яка опирається на соціальну філософію. Будучи соціально-філософською теорією суспільства, вона здійснює зв'язок філософії з усіма соціальними та гуманітарними науками. Загальна соціологічна теорія дає уявлення про суспільство в цілому як цілісну систему, організм, систему соціальних механізмів, формулює принципи соціального пізнання, основні методологічні вимоги системного аналізу, принципи історизму, аналізу явищ у взаємозв'язку з іншими. В такому контексті соціологія може розглядатися як теоретико-методологічна база інших суспільних наук. Саме з цих позицій теоретична соціологія може розглядатися як наука про закони розвитку людського суспільства. Існує кілька концепцій та підходів до пояснення природи механізмів суспільного розвитку.

Формаційний - де чинником у тенденціях розвитку суспільних відносин визнається зміна суспільно-економічних формацій, які визначаються способом виробництва, за якого "буття визначає свідомість", в якому класова боротьба та економічний домінант є рушійними силами всіх перетворень (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін).

Соціокультурний - коли основним фактором розвитку суспільства визнається існування різних культур, які своєрідно проходять різні етапи свого розвитку, за якого "свідомість визначає буття", а духовний, культурний домінант є основним чинником суспільних змін (М. Вебер, В. Зомбарт, М. Данилевський, О. Шпенглер, А. Тойнбі).

Цивілізаційний підхід визначає важливим чинником розвитку суспільних відносин тип цивілізації, в якому перебуває суспільство в даний історичний період розвитку (О. Конт, П. Сорокін, У. Ростоу, Дж. Гелбрейт, Р. Арон).

Слід зауважити, що запропоновані підходи певною мірою обмежені і мають свої недоліки, однак у сукупності вони все-таки відображають ряд загальних закономірностей суспільного розвитку, "виявлених" в різних конкретно-історичних умовах, і досить об'єктивно відображають різноманітні сторони життя суспільства.

Спеціальні соціологічні теорії уточнюють положення загальної соціологічної теорії щодо розуміння, трактування механізмів соціальної взаємодії, але і для них загальна соціологічна теорія слугує методологічною основою.

Розрізняють кілька видів цих теорій:

■ які вивчають розвиток спільностей;

■ галузеві, які розглядають механізми життєдіяльності спільностей у певних сферах (соціологія праці, економічна соціологія);

■ теорії, які аналізують окремі елементи соціального механізму (соціальний контроль, організації).

Спеціальні соціологічні теорії конкретизують положення загальної теорії, здійснюючи перехід від загальних понять до конкретних (за допомогою яких можна вивчити, виміряти процес). Вони мають набагато вужчий пізнавальний спектр, ніж загальносоціологічні, і торкаються в основному окремих сфер суспільного життя, соціальних груп та інститутів і поєднують у собі теоретичний та емпіричний (практичний) рівні дослідження. Вони займають проміжне місце між фундаментальними соціологічними теоріями та емпіричним узагальненням первинної соціологічної інформації, виступаючи у ролі своєрідної зв'язки, каталізатором їх взаємообумовленості. Серед теорій середнього рівня найбільший інтерес для майбутніх фахівців економічного, управлінського, правового профілю, на наш погляд, можуть мати такі: економічна соціологія, соціологія управління, соціологія підприємництва, правова соціологія та ін.

Третій рівень соціологічних знань представлений у вигляді конкретних соціологічних досліджень та аналізу. Це - збір фактів, даних, їх систематизація та аналіз. Це вимірювання конкретних соціальних явищ та процесів на основі певних підходів, принципів, понять. На цьому рівні здійснюється вимір конкретних соціальних процесів та явищ, на основі загальносоціологічних та конкретно-соціологічних підходів та принципів. Предметом дослідження тут виступають дії, вчинки, характеристика поведінки соціальних груп та індивідів, а також відображення фактів соціальної дійсності у свідомості людей. Цей рівень можна назвати засобом реалізації критерію чіткості наукових знань про реальну соціальну дійсність. Слід зауважити, що виділення рівнів соціології має цілком умовний характер і перебуває у тісному взаємозв'язку (рис. 3).

проведення конкретно-соціологічних досліджень

Рис. 3

Соціологічний аналіз конкретної соціальної ситуації (різних елементів соціальної структури) дозволяє суворо науково визначити характер теоретичних та практичних завдань, які вирішують у процесі соціологічного дослідження. По-перше, соціолог, опираючись на загальну соціологічну теорію, повинен виявити всю сукупність об'єктивних соціальних факторів (економічних, політичних, ідеологічних), які певною мірою діють на хід конкретної ситуації і визначають структуру суспільних відносин у різних соціальних групах. Виконання цього завдання вимагає від соціолога комплексного підходу до явищ, які вивчаються. Далі, важливим завданням соціолога є встановлення залежностей між дією об'єктивних соціальних факторів і суб'єктивними уявленнями людей, свідомістю соціальних груп. Це, у свою чергу, дозволяє розкрити конкретний механізм вияву суспільних закономірностей, виявити можливі відхилення в розвитку соціальних процесів. Здійснення цих послідовних завдань дає можливість сформулювати нові теоретичні висновки і виробити практичні рекомендації щодо вирішення даної проблеми.



Схожі статті




Соціологія - Сірий Є. В. - 3. Структура соціологічних знань

Предыдущая | Следующая