Соціологія - Герасимчук А. А. - Теорія "нового гуманізму"

Представники феноменологічної лінії (Альфред Шутц, Петер Бергер, Томас Лукман) стоять на крайніх суб'єктивних позиціях. Філософською основою феноменалістів є рефлексія німецького філософа Едмунда Гусерля. Згідно з поглядами прихильників феноменологічної лінії суспільство характеризується загальною свідомістю його членів. Феноменалісти вважають, що уявлення про суспільство як об'єктивну даність - безпідставні. Образ суспільства, вважають вони, формується в процесі дискусій, узгоджень. Люди з часом "створюють" більш-менш прийнятний для себе образ, а потій маніпулюють цим образом як чимось реальним, хоч у дійсності суспільство і в період створення образу і після того є чимось зовсім іншим.

Погляди представників етнометодологічної лінії є вираженням крайнього суб'єктивізму і інтерпретують суспільство майже в тому значенні, що й феноменалісти. На думку представників цієї лінії, кожний член суспільства відчуває, що його існування залежить від чинників, які стоять над суспільством в цілому. Такими чинниками можуть бути суспільні норми, естетичні цінності, правила поведінки і т. д. Кожна людина відчуває існування цих чинників у такий спосіб, неначе це реальні предмети. Щоб пізнати суспільство, ми мусимо насамперед вивчити його норми, цінності тощо. Саме останні дають реальне уявлення про те, що таке суспільство.

Теорія "нового гуманізму"

У поглядах представників "нового гуманізму" химерно переплелися положення суб'єктивного і об'єктивного ідеалізму. Така позиція була характерною для Д. Берклі, А. Шопенгауера та деяких інших мислителів і не тільки минулого, а й багатьох нинішніх соціологів Заходу.

Неоконсерватизм

На початку 70-х років у соціології Заходу голосно заявив про себе новий напрям - неоконсерватизм. Вперше термін "неоконсерватизм" для назви нового філософсько-соціологічного напряму вжив американський радикальний соціолог М. Харінгтон. Назва в науковій літературі "прижилася", а невдовзі і самі представники цього напряму (які ще недавно були відомі як неоліберали) Д. Белл, СЛшсет, Д. Мойніхен, Н. Глейзер та інші стали іменувати себе неоконсерваторами". І хоч до середини 80-х років неоконсерватизм ще не розвинувся в монолітну систему, вплив його на консервативно мислячу частину суспільства Заходу значний.

Як соціологічний напрям неоконсерватизм має чітко визначені філософсько-соціологічні максими (положення). Таких максим п'ять:

1. Те, що можна не змінювати, змінювати не потрібно.

2. Індивід не може бути розумним, розумним є загал.

3. Слід враховувати і оцінювати не тільки близькі, а й віддалені в майбутньому перспективи і наслідки.

4. Щоб суспільство було здорове, йому необхідна взаємодія різних класів, верств людей.

5. Людина за своєю природою недосконала, тому вона не може створити досконалий соціальний порядок.

Представники неоконсерватизму вважають, що держава повинна контролювати і регулювати все таким чином, щоб державні інститути не скомпрометували себе непередбаченими негативними наслідками. Тому слід впливати на суспільство через своєрідні буфери (партії, профспілки, релігійні організації). На випадок невдачі якогось соціального експерименту завжди можна зманеврувати, перекласти вину на суспільні організації як поганих провідників "правильної" політики держави. Тому бажано, щоб суспільні організації не зливалися з структурами влади: чим більший "буфер", пов'язаний з державними інститутами, тим менше державні установи мають поле для маневру. Доля цивілізації, вважають неоконсерватори, залежить від того, яка "природа" людини. На жаль, пишуть вони, в людині домінує агресивність, егоїзм, жорстокість, прагнення до бунту. Це в свою чергу призводить до соціокультурної патології і терору, національної нетерпимості.

Щоб суспільство було стабільним, необхідні соціальні підпори. Такими підпорами може бути релігія, як вважає неоконсерватор Гіртц, або культура, мистецтво і релігія разом взяті, як стверджує Белл.

Неоконсерватори вважають, що проголошення капіталізмом культу розуму і свободи в буржуазних революціях 200 років тому було глибокою помилкою, тому що розум і свобода руйнують традиції. Вони не можуть дати людині нічого істотного, тому що на сторожі життя стоять інстинкти, а не розум і свобода. Звичайно, зазначає неоконсерватор А. Гелен, коли мова йде про інстинкти, то вони розуміються в соціалізованій, ушляхетненій формі.

У концепціях теоретиків неоконсерватизму можна виділити два критерії: теоретико-методологічний і соціально-політичний.

Теоретико-методологічні критерії:

Специфічна інтерпретація взаємодії "еліта - маса";

Песимізм при оцінці "людської природи";

Визначення суспільства як статичної і внутрішньо збалансованої системи, якій протипоказані радикальні зміни.

Соціально-політичні критерії:

Пропаганда "сильної влади";

Обмеження демократичних інститутів, дії механізмів внутрішньополітичного життя;

Застосування збройної сили проти незадоволених.

Неоконсерватизм не є цілісним напрямом. Одна частина його представників схильна до філософсько-соціологічного осмислення механізмів дії суспільства, інша - використовує вчення для обгрунтування політичних доктрин.

Технологічний детермінізм

70-80-ті роки минулого сторіччя стали роками бурхливого розвитку соціально-екологічних концепцій. В індустріально розвинутих країнах набула поширення теорія технологічного детермінізму, згідно з якою техніка, технологія є основною причиною екологічної небезпеки для людства.

На основі технологічного детермінізму розвинулись два напрями: технологічний песимізм (К. Фромм, Г. Маркузе, К. Ясперс, А. Шмідт та ін.) і технологічний оптимізм (Г. Кан, П. Дракер, Г. Хрідріхс, Х. Ф. Рада).

Представники технологічного песимізму в усіх нещастях звинувачують розвиток техніки, яка, руйнуючи екосистеми, прирікає людство на вимирання, а сьогодні перетворила людину на машину.

Представники технологічного оптимізму-навпаки, з пафосом співали гімни технічним і технологічним досягненням, що зустріло могутній опір з боку екологів різних країн Західної Європи. Сьогодні теорія технологічного детермінізму стабільно утримує свій вплив серед широких кіл Заходу, хоч боротьба представників технологічного песимізму і оптимізму вже стала історією. Перші відмовилися від абсолютного заперечення ролі техніки і технології в гармонійній взаємодії людини з природою, інші - стали з певним застереженням ставитися до колишнього захоплення позитивним впливом технічних і технологічних досягнень у справі олюднення довкілля.

Сьогодні соціологія Заходу розвивається в звичному для себе ритмі. Одні напрями, соціологічні орієнтації створюються, інші тимчасово відходять в тінь, а то і назавжди стають лише здобутком історії Але ідеї, започатковані мислителями, є необхідною теоретичною основою для розвитку нових концепцій, а останні сприяють формуванню суспільства з сучасним, цивілізованим баченням горизонтів розвитку. І в цьому їх неперехідна цінність.



Схожі статті




Соціологія - Герасимчук А. А. - Теорія "нового гуманізму"

Предыдущая | Следующая