Релігієзнавство - Кислюк К. В. - 1. Принцип "загальногосвященства"

"... Усі християни однаково належать до духовного стану, і між ними немає іншої відмінності, крім хіба що відмінності за посадою [заняттям], - пояснював М. Лютер, - ... тому що лише Хрещення, Євангеліє і віра перетворюють людей на духовних і християн. А якщо Папа або єпископ роблять помазання, посвячують у сан, роблять тонзуру, освячують, одягаються не так, як миряни, то все це під носить тільки лицемірів та дурнів, але ніколи не перетворює на християнина або на духовну особу <...>. Тому необхідно, щоб священик у християн був тільки посадовою особою. Поки він служить, він піднімається, якщо його зміщають, він такий же селянин або городянин, як і інші"*61.

*61: {Лютер М. К христианскому дворянству немецкой нации. Об исправлении христианства //Лютер М. Время молчания прошло: Избранные произведения 1520-1526 гг.- X., 1992.- С. 14-16.}

У культовій практиці протестантських церков принцип "загального священства" реалізувався насамперед в усуненні привілейованого становища духівництва і церковної ієрархії як посередника між Богом і людьми. Кожен християнин, якщо він хрещений, одержуєте ж саме посвячення на спілкування з Богом, право на проповідь і здійснення богослужіння, право причастя під двома видами. Оскільки пасторська діяльність вимагає особливої кваліфікації, то служителі культу в протестантизмі зберігаються. Однак у них принципово інший статус, ніжу католицизмі. Зокрема, протестантський священнослужитель позбавлений права сповідати і відпускати гріхи; у своїй діяльності він підзвітний громаді, що його обирає; для нього скасована безшлюбність.

Основою церковної організації будь-яких протестантських віросповідань стали, як і в часи раннього християнства, автономні громади на чолі з проповідниками. Хоча в деяких напрямках протестантизму (лютеранство, англіканство) зберігаються посади і повноваження єпископа, загальне керівництво тією або іншою Церквою здійснює Синод, або Конгрегація, в якій пропорційно представлені як священнослужителі (пресвітери, або пастори, якими, до речі сказати, в останні десятиліття становляться і жінки), так і найбільш визнані і діяльні члени протестантських громад. У протестантизмі ліквідовано чернецтво і закрито монастирі.

Взагалі, Християнська Церква в протестантському розумінні має три умовних поверхи:

- Вселенська Церква, котра складається з "покутуваних Кров'ю Христа людей з всякого коліна, мови, народу і племені, які перебувають на небесах і на землі".

- Помісна Церква з віруючих населеного пункту (релігійна громада).

- Домашня "Церква", яка за своєю структурою і змістом у мініатюрі відтворює релігійну громаду. Батько в ній відіграє роль своєрідного пресвітера, оскільки є не тільки юридичним, а й духовним главою. Мати, відповідно, виконує функції диаконіси - помічниці чоловіка. Старші діти - взірець для молодших, їхні наставники. Це зумовило надзвичайно консервативне ставлення протестантів до розлучень і безшлюбності, а також велику кількість дітей у їх родинах.

2. Принцип "дешевої Церкви"

У протестантизмі скасовані всі зовнішні і внутрішні прикраси й ікони, пишність богослужіння й церемоніалу. У протестантських молитовних будинках залишилися голі стіни і кафедра для проповідника, з них зняті дзвони. Богослужіння в протестантизмі зводиться, головним чином до молитви, проповіді, співу псалмів і читання Біблії. З семи таїнств зберігаються два: хрещення й причастя, причому вони розглядаються швидше як символічні або церемоніальні дії. Відкинуто шанування мощей і реліквій, свята на честь святих, що займали на початку XVI ст. майже третину року.

3. Принцип "мирського аскетизму""

Відповідно до цього принципу, повсякденна мирська діяльність вважається різновидом релігійної практики людини і сприяє наступному спасінню душі. Тому від людини як норма повсякденного життя вимагалось те, що раніш покладалося в основному на священиків, ченців і людей, які добровільно обрали шлях святого життя, - слідувати євангельському побажанню всім, "хто цього світнім користується, якби не користувались" (1 Кор. 7:31), постійно викорінювати різного роду мирські схильності шляхом внутрішньої самодисципліни.

У цілому, даючи оцінку протестантизму як релігійному явищу, не можна не погодитися з позицією К. Маркса: "Він розбив віру в авторитет, відновивши авторитет віри. Він обернув попів у мирян, обернувши мирян у попів. Він звільнив людину від зовнішньої релігійності, зробивши релігійність внутрішнім світом людини"*62.

*62: {Маркс К. До критики гегелівської філософії права. Вступ // Маркс К., Енгельс Ф. Твори.- Т. 1.- К., 1958.- С. 392.}

Починаючи з Макса Вебера, фахівці вбачають в особливостях культової практики протестантизму відображення складних економічних і соціально-політичних процесів, що відбувалися в західному суспільстві в період становлення протестантизму в XVI-XVII ст., а саме - формування в них капіталістичних ринкових відносин. Тому було потрібно, образно кажучи, спустити людину з небес на землю, змусити не думати про "добрі справи", якими вона заслужить рятівну благодать, а зрозуміти: "Життя людське надто коротке і дорогоцінне, і його слід використати для "підтвердження" свого покликання. Тра-таж часу на мирські розваги, "пусті балачки", розкіш, навіть на сон, якщо це виходить за необхідні для нашого стану здоров'я межі..., морально абсолютно неприпустима"*63. Тому треба віддати всі свої сили, енергію, помисли і капітали власній підприємницькій справі, щоб процвітати і побачити в успіху прояв божої милості.

*63: {Вебер М. Аскетичний протестантизм і капіталістичний дух // Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика.- К., 1998.- С. 357.}

Схожі статті




Релігієзнавство - Кислюк К. В. - 1. Принцип "загальногосвященства"

Предыдущая | Следующая