Регіональна економіка - Зінь Е. А. - Розділ 8. СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИМИ ПРОЦЕСАМИ В РЕПОНІ

Розділ 8. СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИМИ ПРОЦЕСАМИ В РЕПОНІ
8.1. Сутність регіонального управління та місцевого самоврядування

Система регіонального управління і місцевого самоврядування визначена в законах "Про місцеве самоврядування в Україні" та "Про місцеві державні адміністрації".

Місцеве самоврядування - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальністю органів місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і Законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

Первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста. Територіальна громада - це жителі, що об'єднані постійним проживанням в межах села, селища, міста, що є самостійними територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

До органів управління місцевим самоврядуванням відносяться представницькі та виконавчі органи місцевого самоврядування, а також органи самоврядування населення.

Представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення. Кількісний склад депутатів сільської, селищної, міської ради визначається радою відповідно до закону. Спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст представляють районні та обласні ради, тобто ради окремих адміністративно-територіальних одиниць. У містах з районним поділом за рішення територіальної громади міста або міської ради можуть утворюватися районні в місті ради, які, в свою чергу, утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є головою її виконавчого комітету.

Виконавчі органи рад - органи, які створюються сільськими, селищними, міськими радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування. Виконавчі органи рад складаються із виконавчих комітетів, управлінь, відділів, які підконтрольні і підзвітні відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольні відповідним органам виконавчої влади. До делегованих повноважень належать такі повноваження органів виконавчої влади, які надаються органам місцевого самоврядування відповідно до закону. Делегованими можуть бути повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад.

Органи самоорганізації населення - представницькі органи, що створюються частиною жителів, які тимчасово або постійно проживають на відповідній території в межах села, селища, міста.

Сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села, селища, міста, обирається відповідною територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємничого голосування строком на чотири роки і здійснює свої повноваження на постійній основі. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної ради, головує на її засіданнях.

Органи місцевого самоврядування наділяються власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність. Органам місцевого самоврядування можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, позабюджетні цільові та інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст.

Формування новітньої вітчизняної системи управління здійснюється з врахуванням, критичним осмисленням та практичним використанням світового досвіду. Система державного управління та місцевого самоврядування формується в Україні з врахуванням історичного розвитку, відображає процеси формування нових економічних та управлінських відносин, відображає нові правові, політичні, соціальні, моральні, національні аспекти, притаманні сучасному періоду розвитку.

Місцеве самоврядування в його сучасному розумінні з'явилося в середині XIX століття, відображало таке управління на місцях, при якому територіальні громади, що історично склалися, були наділені правом самостійно (в межах законів) вирішувати місцеві справи. При цьому діяльність громад була вільна від втручання центральної державної адміністрації та її чиновників на місцях.

Місцеве самоврядування в Україні має довгу історію. Воно виникло в середні віки у вигляді перших спроб міського самоврядування у містах, що були наділені Магдебурзьким правом, частково зберігалось в часи козацької республіки. В умовах Російської імперії в XIX столітті процес самоврядування запроваджувався у вигляді земств та прийняття нових міських статутів, в яких закладалися перші елементи представницької демократії.

У період, коли Україна як республіка була в складі СРСР, термін "місцеве самоврядування" був вилучений з вжитку. Відродження місцевого самоврядування в Україні почалося з 1990 р. після прийняття Закону "Про місцеві Ради народних депутатів Української PCP та місцеве самоврядування". Були створенні можливості для підготовки та використання правових основ впровадження системи місцевого самоврядування. В законі були визначені основні принципи, на яких грунтується місцеве самоврядування: самостійність і незалежність Рад народних депутатів у межах своїх повноважень у вирішенні питань місцевого значення, економічна та фінансова самостійність території, самофінансування та самозабезпечення, оптимальна децентралізація.

Подальший розвиток місцевого самоврядування в Україні характеризується такими етапами та подіями.

В 1991 р. проголошена незалежність України, почалось формування самостійної державної влади.

В 1992 р. вперше в історії України було введено інститут місцевих державних адміністрацій як місцевих органів державної виконавчої влади і вперше здійснено спробу розділення як органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування так і їх повноважень. Був прийнятий Закон "Про місцеві ради народних депутатів та місцеве та регіональне самоврядування".

В 1994 р. відбулася адміністративна реформа: скасовано інститут місцевих державних адміністрацій; представницьку владу на районному (обласному) рівні стали здійснювати районні (обласні) ради, виконавчу владу - обрані радою виконавчі комітети; раду і виконавчий комітет очолив голова ради.

1995 р. - укладений Конституційний договір між Президентом України та Верховною Радою України, який передбачив відновлення вертикалі державної виконавчої влади та інституту місцевих державних адміністрацій. Головою державної адміністрації Президент України призначає всенародно обраного голову районної (обласної) ради. В одній особі було поєднано дві посади - керівника місцевого органу державної виконавчої влади і голови органу місцевого (регіонального) самоврядування.

В 1996 р. Верховною Радою України прийнята Конституція України, що закріпила існування інституту місцевого самоврядування в Україні, визначила його систему, провідну роль територіальних громад, фінансово-економічні основи місцевого самоврядування.

З прийняттям Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (1997 р.) здійснено законодавче оформлення чергового етапу реформування місцевої влади в Україні, який розпочався після прийняття Конституції. Важливим здобутком Закону є розподіл усіх повноважень на власні (самоврядні) та делеговані, що є однією із головних ознак місцевого самоврядування. Такий розподіл відображає початок нового етапу становлення відносин між органами місцевого самоврядування та державними місцевими адміністраціями - представниками державної влади. Місцеві державні адміністрації отримали статус як органів державної влади (повноваження, делеговані державою), так і виконавчих органів місцевого самоврядування на рівні району (області) - повноваження, які делеговані районною (обласною) радою.

Поступовий перехід в Україні до поширеного застосування самоврядних принципів управління здійснюється в умовах набуття певного досвіду державного управління та місцевого самоврядування, прагнення до оптимального поєднання державного управління з місцевим самоврядуванням. Вирішення цього питання забезпечується підвищенням рівня управління державою та окремими територіями, забезпечується активною участю населення в управлінні. Демократичність управління досягається шляхом самоорганізації населення в результаті здійснення місцевого самоврядування.

Схожі статті




Регіональна економіка - Зінь Е. А. - Розділ 8. СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИМИ ПРОЦЕСАМИ В РЕПОНІ

Предыдущая | Следующая