Регіональна економіка - Качан Є. П. - 5.2. Принципи і чинники економічного районування

5.1. Економічне районування: поняття, суть, види й основні ознаки

Економічне районування розглядається передусім як метод наукового дослідження, що використовується для оптимізації територіальної організації господарства. Суть економічного районування полягає в науково обгрунтованому поділі праці на окремі таксони, виходячи з об'єктивної закономірності територіального поділу праці, комплексного розвитку господарства та пропорційного розміщення продуктивних сил. Найбільш поширене визначення економічного району: економічно цілісна частина території країни, яка характеризується такими ознаками, як спеціалізація і комплексність господарства.

Науково обгрунтоване економічне районування насамперед сприятиме економії суспільних витрат і як наслідок - прискоренню вирішення соціально-економічних проблем у регіонах.

Варто підкреслити, що економічне районування має не тільки пізнавальне значення, але й практичне. Останнє полягає в тому, що економічне районування є основою районного планування, розроблення державної регіональної економічної політики, вдосконалення спеціалізації і комплексного розвитку господарства регіонів, основою прогнозування розвитку регіонів на перспективу.

Основними видами економічного районування є галузеве й інтегральне. Інтегральне районування відрізняється від галузевого тим, що охоплює все господарство, як єдине ціле. Галузеве районування передбачає врахування інтересів лише однієї або декількох галузей (металургійний район, агропромисловий комплекс). Серед галузевих виокремлюють райони:

- за сукупністю природних умов і ресурсів;

- демографічними ознаками (природним рухом населення, особливостями формування і використання трудових ресурсів);

- сукупністю промислових, аграрних, транспортних і будівельних об'єктів;

- сукупністю об'єктів невиробничої сфери (освіта, культура, рекреація).

Окремим видом районування є міжгалузеве. 6 результаті міжгалузевого районування виокремлюють міжгалузеві комплекси, що є складними багатогалузевими формуваннями, які об'єднуються завдяки тісним міжгалузевим зв'язкам і за спільністю території.

На сьогодні як галузеве, так й інтегральне районування мають враховувати екологічні та соціальні проблеми кожного регіону. В умовах трансформаційних процесів в економіці нашої держави, зміни форм власності, особливостей інвестиційної політики економічне районування має сприяти прискореному розвитку економіки відсталих, депресивних регіонів за рахунок комплексного розвитку їх господарства. Останнє передбачає розвиток нових галузей економіки, створення нових робочих місць, підвищення добробуту населення.

Головними ознаками економічного району є спеціалізація і комплексність господарства та наявність великого центру, який виконує консолідуючу роль у формуванні інтегральних районів. Такий центр у багатьох наукових дослідженнях ще називається ядром.

Результатом економічного районування є виокремлення економічних районів, що є об'єктивним процесом, який грунтується на територіальному поділі праці і виявляється у спеціалізації окремих територій держави на виробництві певних видів продукції і послуг. Певну роль в утворенні економічних районів відіграють природні умови і ресурси, але ця роль не є визначальною.

5.2. Принципи і чинники економічного районування

Принципи районоутворення - це керівні положення, які використовуються в процесі економічного районування, тобто виділення мережі економічних районів.

Найважливішими принципами економічного районування є економічний і адміністративно-територіальний. В умовах багатонаціональної держави необхідно враховувати також національний принцип.

Економічний принцип вимагає розгляду економічного району як спеціалізованої територіальної частини національної економіки, що має галузі загальнодержавної спеціалізації, які доповнюються допоміжними й обслуговуючими виробництвами. Згідно з цим принципом спеціалізацію району визначають галузі з найменшими затратами сировини, робочої сили і витратами на доставку готової продукції до споживача в межах держави. В ринкових умовах при визначенні ефективності спеціалізації пріоритетними є показники прибутковості, рентабельності, окупності затрат.

Адміністративно-територіальний принцип полягає в досягненні єдності економічного районування і територіально-адміністративного устрою країни. Цей принцип особливо важливий у контексті розвитку місцевого самоврядування, оскільки посилює роль органів місцевого самоврядування і місцевих органів державної влади у розвитку економіки окремих регіонів, їх самостійному розвитку.

Національний принцип вимагає врахування інтересів національних меншин, їх менталітету, історичних особливостей розвитку, традицій, звичаїв у прийнятті рішень щодо розвитку окремих галузей і виробництв.

На нашу думку, можна виокремити такі принципи економічного районування:

- принцип об'єктивної територіальної цілісності;

- принцип єдності спеціалізації та комплексності;

- принцип тяжіння в інтегральному районуванні;

- принцип перспективності або конструктивності;

- урахування історико-географічних особливостей земель, національного й етнічного складу населення;

- збереження єдності локальних систем розселення;

- врахування економіко-географічного положення території та його впливу на розміщення підприємств, установ і організацій.

Чинники районоутворення - умови і ресурси, що впливають на процес утворення економічних районів, їх структуру, межі і функціонування господарства. До них належать:

- природні умови і ресурси, які відіграють опосередковану роль у галузевому та інтегральному районуванні. В окремих районах природокористування є базою розвитку галузей спеціалізації;

- природні чинники формування трудового потенціалу. Трудодефіцитність і трудонадлишковість - важливі чинники, що впливають не тільки на формування галузевої структури, але й визначають соціально-економічну ситуацію в регіоні;

Соціально-економічна ситуація, що формує інвестиційний клімат та інвестиційну привабливість району;

- науково-технічний потенціал, який може служити основою формування інвестиційних технологій в районі й істотно впливати на формування галузевої структури господарства;

- мережа транспортних комунікацій, яка може бути основою формування як внутрішньорайонних, так і міжрайонних економічних зв'язків.

Формування мережі економічних районів є завданням не тільки науки, але й практики. Реалізація наукових ідей щодо економічного районування може відбуватися лише за підтримки органів державної влади шляхом формування відповідної нормативно-правової бази.

Схожі статті




Регіональна економіка - Качан Є. П. - 5.2. Принципи і чинники економічного районування

Предыдущая | Следующая