Референдне право України - Погорілко В. Ф. - 4.6. Фінансове забезпечення всеукраїнського та місцевих референдумів

Важливим інститутом (субінститутом) системи референдного права України є інститут фінансового забезпечення всеукраїнського та місцевих референдумів. Цей інститут об'єднує норми конституційного та інших галузей права, що регулюють референдні правовідносини, пов'язані з мобілізацією, розподілом та використанням бюджетних коштів, що виділяються на організацію та проведення референдумів. Тобто інститут фінансового забезпечення референдумів пов'язаний із фінансуванням референдумів і, з точки зору фінансового права, є сукупністю фінансових операцій комісій з референдуму усіх рівнів з отримання та витрачання бюджетних коштів, виділених на підготовку та проведення референдумів.

Інститут фінансового забезпечення референдумів об'єктивізується в Конституції України, законах України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми", "Про Центральну виборчу комісію", "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" тощо, а також у постановах Центральної виборчої комісії та інших підзаконних нормативно-правовим актах.

Основним складовим елементом фінансового забезпечення підготовки і проведення всеукраїнського референдуму є мобілізація, розподіл та використання бюджетних коштів, що виділяються на референдну кампанію. Відповідні правовідносини регулюються Постановою Центральної виборчої комісії № 97 "Про Порядок обліку надходження та витрат бюджетних коштів, що виділяються на підготовку і проведення виборів, всеукраїнського референдуму, та звітності з цих питань виборчих комісій, комісій з всеукраїнського референдуму і про форми фінансового звіту" від 18 червня 1999 р., що була розроблена на реалізацію ч. 2 ст. 16 Закону України "Про Центральну виборчу комісію".

Порядок фінансового забезпечення референдумів доцільно закріпити в положеннях законодавства про референдуми. Спроби нормативно закріпити інститут фінансового забезпечення неодноразово здійснювалися в проетах законів про референдуми. Зокрема в проекті Закону України "Про всеукраїнський референдум" 2000 р., розробленому О. Лавриновичем, Р. Безсмертним, О. Задорожнім, передбачалася ст. II "Фінансове забезпечення референдуму", яка визначала:

1. Витрати, пов'язані з підготовкою і проведенням всеукраїнського референдуму, крім витрат на збирання підписів під вимогою про проведення референдуму, проводяться за рахунок коштів Державного бюджету України, що передаються Кабінетом Міністрів України у розпорядження Центральної виборчої комісії. Ці кошти використовуються комісіями з всеукраїнського референдуму відповідно до кошторису витрат, ухваленого Центральною виборчою комісією. 2. Кабінет Міністрів України виділяє Центральній виборчій комісії необхідні грошові кошти на підготовку і проведення всеукраїнського референдуму протягом п'ятнадцяти днів від дня опублікування постанови Верховної Ради України або Указу Президента України про призначення чи проголошення референдуму. 3. Якщо фінансування підготовки і проведення всеукраїнського референдуму не було передбачено в Державному бюджеті України, необхідні витрати здійснюються за рахунок кредиту Національного банку України, шо надається Центральній виборчій комісії і покривається за рахунок коштів державного бюджету. 4. Порядок розподілу, перерахування, обліку надходження і використання бюджетних коштів, виділених на підготовку і проведення всеукраїнського референдуму, форми і строки фінансової звітності комісій з всеукраїнського референдуму про надходження і використання цих коштів визначаються Центральною виборчою комісією згідно із законодавством України. 5. Центральна виборча комісія подає фінансовий звіт Верховній Раді України про витрачання коштів державного бюджету на підготовку і проведення всеукраїнського референдуму не пізніше трьох місяців від дня опублікування нею повідомлення про результати всеукраїнського референдуму.

Конституція України визначає порядок формування та прийняття Державного бюджету України та місцевих бюджетів, що й є основним джерелом фінансування референдумів. Загальновідомо, що проведення референдумів передбачає використання значних бюджетних коштів. Зокрема, кошторис проведення референдуму СРСР 17 березня 1991 р. на території УРСР складав 22 439 000 крб.1, а кошторис проведення всеукраїнського референдуму з питань довіри (недовіри) Президенту та Верховній Раді України 26 вересня 1993 р. передбачав видатки в розмірі 221 000 млн. крб2.

Проведення всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 р. було на 100 % профінансовано з державного бюджету. За словами тодішнього голови Центральної виборчої комісії М. Рябця, ЦВК одержала з бюджету всі 30 млн. гривень3, хоча першопочатково на організацію та проведення цього референдуму передбачалося витрати із Державного бюджету України 27 млн. гривень4. Тож, за умови дефіциту Державного бюджету повноцінне фінансове забезпечення всеукраїнського референдуму може виявитися під загрозою.

Досить складною залишається Й ситуація із фінансуванням проведення місцевих референдумів в Україні. Місцеві бюджети не можуть реально виділити всі необхідні кошти на організацію та проведення місцевих виборів і референдумів. У зв'язку із цим проект Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 p.", зареєстрований у Верховній Раді України у вересні 2005 p., передбачає субвенції із Державного бюджету України на місцеві вибори у сумі 158 500 тис. гривень (ст. 48)5.

Фінансове забезпечення референдумів В Україні здійснюється на всіх стадіях референдного процесу. При цьому значні повноваження щодо розподілу і використання бюджетних коштів належать Центральній виборчій комісії.

Стаття 16 Закону України "Про центральну виборчу комісію" визначає повноваження ЦВК щодо фінансового забезпечення підготовки та проведення всеукраїнського референдуму. Так, ч. 1 цієї статті закріплює, що ЦВК формує кошторис, розподіляє кошти, Що виділяються з Державного бюджету України на фінансове забезпечення підготовки та проведення всеукраїнського референдуму, діяльності комісій з всеукраїнського референдуму, контролює правильне та цільове використання зазначених коштів, залучає до проведення перевірок працівників Міністерства фінансів України та органів державної податкової служби України.

Згідно зі ст. 16 Закону про ЦВК порядок обліку надходження та витрат бюджетних коштів, що виділяються на підготовку і проведення виборів, всеукраїнського референдуму та звітності з цих питань виборчих комісій, комісій з всеукраїнського референдуму і про форми фінансового звіту також визначається Центральною виборчою комісією.

Сутність і зміст відповідної статті про повноваження Центральної виборчої комісії щодо фінансового забезпечення всеукраїнського референдуму дозволяють зробити висновок, що саме від ефективності діяльності ЦВК залежить раціональність використання бюджетних коштів на референдуми. З метою оптимізації фінансового забезпечення референдумів в Україні ЦВК здійснює систему організаційно та нормативно-правових заходів щодо розподілу і використання бюджетних коштів на референдуми.

Згідно з п. 2 цього Положення, видатки, пов'язані з підготовкою та проведенням всеукраїнського референдуму, фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України і розподіляються між комісіями згідно з середніми нормами витрат, затвердженими Центральною виборчою комісією. Розпорядниками цих коштів є голови комісій (за їх відсутності - заступник голови) та бухгалтер. Картки із зразками їх підписів та відбитком печатки для здійснення банківських операцій засвідчує нотаріальна контора за місцезнаходженням комісії. При цьому комісії уповноважені використовувати кошти Державного бюджету України лише за цільовим призначенням - на фінансове забезпечення підготовки та проведення всеукраїнського референдуму у суворій відповідності з кошторисами витрат, що затверджуються ЦВК.

Комісії з всеукраїнського референдуму у період своїх повноважень звітують про надходження та витрати коштів, що виділяються на підготовку і проведення всеукраїнського референдуму, перед органом Державного казначейства України за місцезнаходженням комісії та Центральною виборчою комісією шляхом подання звітів за формами і в строки, встановлені Головним управлінням Державного казначейства України.

Окрім зазначених звітів кожна з комісій із всеукраїнського референдуму подає до Центральної виборчої комісії такі звітні документи: 1) звіт про виконання кошторису видатків на підготовку і проведення всеукраїнського референдуму на електронних і паперових носіях за формою, встановленою ЦВК; 2) звіт про кредиторську заборгованість з обов'язковим долученням копій документів, що підтверджують цю заборгованість, за формою, встановленою ЦВК; 3) копію витягу з реєстраційного рахунку органу Державного казначейства України за місцезнаходженням комісії на день подання звіту; 4) копії актів перевірок використання бюджетних коштів контролюючими органами з довідкою про виявлені порушення і вжиті заходи щодо їх усунення; 5) зведену довідку комісії про передачу на зберігання матеріальних цінностей, придбаних комісією на проведення всеукраїнського референдуму.

Постановою Центральної виборчої комісії № 97 "Про Порядок обліку надходження та витрат бюджетних коштів, що виділяються на підготовку і проведення виборів, всеукраїнського референдуму, та звітності з цих питань виборчих комісій, комісій з всеукраїнського референдуму і про форми фінансового звіту" від 18 червня 1999 р. також визначено графік подачі комісіями з всеукраїнського референдуму фінансових документів до ЦВК та порядок приймання цих звітів Центральною виборчою комісією.

Важливою складовою фінансового забезпечення є контроль за використанням коштів, що виділяються з Державного бюджету України на підготовку та проведення референдумів. Як справедливо зазначала Н. К. Ісаєва, фінансовий контроль є одним із напрямів діяльності державних органів і недержавних організацій по забезпеченню законності, фінансової дисципліни й доцільності при мобілізації, розподілі й використанні грошових коштів та пов'язаних із цим матеріальних цінностей1.

Відповідно до Конституції України, законів України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми", "Про Центральну виборчу комісію" Центральна виборча комісія видала Постанову № 98 "Про порядок здійснення контролю за використанням коштів, що виділяються з Державного бюджету України на фінансове забезпечення підготовки та проведення виборів і всеукраїнського референдуму" від 18 червня 1999 р.

Відповідно до п. І цієї Постанови контроль за використанням комісіями з всеукраїнського референдуму коштів, що виділяються з Державного бюджету України на фінансове забезпечення підготовки і проведення всеукраїнського референдуму, здійснюється Центральною виборчою комісією відповідно до чинного виборчого законодавства України при сприянні Координаційної ради при Центральній виборчій комісії з питань контролю за додержанням законодавства про фінансування виборів, референдумів, а також органами державної контрольно-ревізійної служби України відповідно до Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" та Державним казначейством відповідно до Положення про Державне казначейство, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 590 "Питання Державного казначейства" від 31 липня 1995 р. У разі необхідності до проведення ревізій та перевірок залучаються працівників інших контролюючих органів і служб.

Повноваження у сфері державного фінансового контролю за референдною кампанією в цілому належать Державній контрольно-ревізійній службі. Центральна виборча комісія здійснює відомчий фінансовий контроль, а Державне казначейство здійснює контроль за виконанням Державного бюджету у сфері фінансування референдумів.

Правом фінансового контролю за підготовкою і проведенням референдумів також наділена Рахункова палата Верховної Ради України. Окрім того контроль за використанням коштів, що виділяються з Державного бюджету України на організацію і проведення всеукраїнського референдуму може здійснюватися й іншими органами і службами у випадках і порядку, передбачених законодавством України. Зокрема відповідно до п. 1 ст. 16 Закону України "Про Центральну виборчу комісію" ЦВК може залучати до проведення перевірок працівників Міністерства фінансів України та органів державної податкової служби України.

Порядок здійснення контролю за використанням коштів, що виділяються з Державного бюджету України на організацію і проведення всеукраїнського референдуму передбачає здійснення ревізій і перевірок, що проводяться планово, в обов'язковому порядку в усіх комісіях із всеукраїнського референдуму.

Під час проведення ревізій та перевірок відповідно до п. 8 Положення уповноваженими суб'єктами з'ясовуються такі питання: 1) додержання порядку складання, затвердження та виконання кошторисів видатків і внесення до них змін. При цьому слід враховувати, що видатки на оплату праці мають відповідати кошторисним призначенням і не можуть довільно змінюватися; 2) витрати на оплату праці, додержання нормативних актів про встановлення розмірів на оплату праці. Виявлення фактів недостовірності довідок про середню заробітну плату з попереднього місця роботи і одночасної виплати заробітної плати у комісії та за основним місцем роботи; 3) наявність договорів та угод з підприємствами, установами, організаціями на виконання робіт, послуг, розрахунки по них. Достовірність звітних даних про реальність дебіторської та кредиторської заборгованості; 4) витрачання бюджетних коштів на оплату приватних міжміських переговорів з телефонних номерів комісії; 5) додержання порядку відшкодування витрат на службові відрядження; 6) використання коштів на придбання інвентарю та обладнання, своєчасне його оприбуткування і передача на зберігання; 7) забезпечення збереження коштів та матеріальних цінностей; 8) додержання порядку ведення бухгалтерського обліку та достовірність звітності.

Відповідно до ч. 4 ст. 16 Закону України "Про Центральну виборчу комісію" Комісія подає фінансовий звіт про витрату коштів Державного бюджету України, виділених на підготовку та проведення всеукраїнського референдуму, до Рахункової палати Верховної Ради України не пізніш як через три місяці з дня офіційного опублікування загальних результатів всеукраїнського референдуму.

Слід зазначити, що інститут інформаційного та фінансового забезпечення референдумів найбільш рельєфно знаходить свій комплексний прояв у інформаційному забезпеченні фінансування референдумів, оскільки розподіл та використання бюджетних коштів на проведення референдумів здійснюється відповідно до принципу гласності.

4.7. Юридична відповідальність за порушення законодавства про референдуми

Одним із важливих інститутів референдного права є інститут юридичної відповідальності за порушення законодавства про референдуми. Цей інститут має комплексний характер і об'єднує норми конституційного, адміністративного, кримінального та інших галузей права, що визначають коло суб'єктів юридичної відповідальності за порушення референдного законодавства, їх деліктоздатність, порядок здійснення такої відповідальності та санкції за порушення референдного законодавства.

Юридична відповідальність за порушення законодавства про референдуми є різновидом юридичної відповідальності за порушення конституційного законодавства України і тому ЇЙ притаманні ті ж загальні Й спеціальні юридичні ознаки, що й юридичній відповідальності в конституційному праві.

Юридична відповідальність у конституційному праві стала об'єктом численних наукових досліджень'. Узагальнюючи їх результати, можна зробити висновок, що юридична відповідальність у конституційному праві - це вид суспільних відносин, врегульованих нормами чинного законодавства, зміст яких полягає у заохоченні за належну правомірну поведінку, передбачену конституційно-правовими нормами, чи примусі до виконання приписів норм конституційного права в разі їх порушення, що здійснюються державою у межах чинного законодавства.

Відповідно до сутності і змісту юридичної відповідальності у конституційному праві юридична відповідальність за порушення законодавства про референдуми передбачає негативну реакцію держави на порушення права громадянина на участь у референдумі чи на невиконання або неналежне виконання суб'єктами референдуму своїх юридичних обов'язків, виражену у відповідній правовій формі засудження як самого правопорушення, так і його суб'єкта (негативна юридична відповідальність) або покладення на уповноважених суб'єктів референдуму додаткових юридичних обов'язків (позитивна юридична відповідальність).

Тобто негативна відповідальність за порушення референдного законодавства настає за скоєння делікту, внаслідок якого об'єкт референдного права зазнає передбачених Конституцією та законами України небажаних змін, а позитивна відповідальність за порушення референдного законодавства передбачає легітимність суб'єктів референдного права та процесу, дотримання правового режиму організації та проведення всеукраїнського і місцевих референдумів.

Юридична відповідальність за порушення законодавства про референдуми включає такі складники: наявність визначених правових санкцій як міри відповідальності за порушення чинного законодавства про референдуми; наявність юридичної деліктоздатності суб'єкта всеукраїнського та місцевих референдумів; доведена винність суб'єкта референдуму в правопорушенні: обов'язковість стану при мусу до виконання встановлених законодавством санкцій. Законодавством установлена адміністративна та кримінальна процесуальні форми реалізації юридичної відповідальності за порушення законодавства про референдум.

Загальні положення про юридичну відповідальність у законодавстві про референдуми закріплюються ст. 10 Закону про всеукраїнський та місцеві референдуми 1991 р. Закон визначає, що до юридичної відповідальності притягуються особи, які перешкоджають шляхом насильства, обману чи погроз або іншим шляхом вільному здійсненню громадянином права брати участь у референдумі, вести до дня голосування агітацію, а також члени комісії з референдуму та посадові особи, які вчинили підробку документів, свідомо неправильно підрахували голоси, порушили таємницю голосування або допустили інші порушення Закону. Ця стаття відсилає до чинного адміністративного та кримінального законодавства, норми якого деталізують конкретні санкції щодо порушення законодавства про референдуми.

Спроби визначити види юридичної відповідальності за порушення референдного законодавства мали місце в проектах законів про референдуми. Так, ст. 41 проекту Закону України "Про всеукраїнський референдум" 2001 р. передбачала дисциплінарну, адміністративну чи кримінальну відповідальність за порушення законодавства про всеукраїнський референдум. Слід зазначити, що юридична відповідальність за порушення законодавства про всеукраїнський референдум має більш складний і комплексний характер. Так поза увагою законодавця залишився такий важливий самостійний вид юридичної відповідальності, як конституційно-правова відповідальність за порушення законодавства про всеукраїнський референдум.

Юридична відповідальність за порушення чинного законодавства про референдуми має комплексний характер і поділяється на такі види: конституційно-правова; адміністративно-правова; кримінально-правова; дисциплінарна відповідальність.

Пріоритетним вилом юридичної відповідальності у конституційному праві України є конституційно-правова відповідальність. Конституційно-правову відповідальність можна визначити як самостійний вид юридичної відповідальності, передбачений нормами конституційного законодавства, шо означає здійснення відповідними суб'єктами конституційно-правових відносин функцій і повноважень відповідно до Конституції та законів України (позитивний аспект) або виникнення негативних наслідків, небажаного правового стану чи зміни правового статусу суб'єкта відповідальності в разі порушення конституційного законодавства України (негативний аспект).

Конституційно-правова відповідальність диференціюється за Інститутами (підгалузями) конституційного права. Відповідно об'єктивно існує конституційно-правова відповідальність за порушення законодавства України про референдуми, а саме конституцій но-правова відповідальність за порушення Конституції України та Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми".

Конституційно-правова відповідальність за порушення права громадянина на участь у всеукраїнському референдумі діє у вигляді узагальнених фундаментальних принципів. Конституція України не містить переліку прямих правових санкцій шодо порушення конституційних положень, які закріплюють право громадянина України на участь у всеукраїнському референдумі, за виключенням ст. 43 Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми", що передбачає проведення у 15-денний строк повторного всеукраїнського референдуму у разі грубих порушень Закону під час голосування, але не визначає об'єктивну сторону цього правопорушення.

Водночас сутність і зміст конституційно-правової відповідальності, а також конституційна практика застосування виборчого законодавства України в цілому дають можливість зробити припущення, що численні порушення прав громадян на участь у референдумі, а також порушення встановленого законом порядку організації та проведення референдуму є підставою для судового оскарження результатів референдуму. Прикладом може бути оскарження в Верховному Суді України результатів другого туру виборів Президента України в листопаді 2005 р. Зважаючи на численні порушення референдного законодавства під час всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 р., що були зафіксовані іноземними та вітчизняними спостерігачами й були покладені в основу відповідної доповіді моніторингового комітету

ПАРЄ, рішення всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 р. могли гіпотетично бути оскарженими у судовому порядку Й визнані недійсними.

До того ж досвід проведення всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 р. довів дієвість накладення конституційних санкцій Конституційним Судом України. Нагадаємо, що розглянувши конституційне подання парламентаріїв щодо відповідності шести питань, що ініціювалися для винесення на всенародне голосування, Конституційний Суд України прийняв Рішення у справі за конституційним поданням 103 І 108 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України "Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою" (справа про всеукраїнський референдум за народною ініціативою) № З-рп/2000 від 27 березня 2000 р., яким визнав неконституційними два із шести питань, запропонованих на всеукраїнський референдум.

Основними інстанціями, перед якими суб'єкти конституційного права несуть конституційно-правову відповідальність за порушення законодавства про референдуми, є народ України, територіальні громади та громадяни України. Основними конституційними санкціями, що можуть встановлюватися в судовому та позасудовому порядку, можуть бути: внесення змін і доповнень до питань, що виносяться на референдуми, суб'єктами референдної ініціативи; визнання результатів референдуму недійсними; призначення повторного голосування на референдумі тощо.

Конституційно-правові санкції знаходять своє логічне продовження у адміністративному та кримінальному законодавстві. У новому законі про всеукраїнський референдум було б доцільно закріпити положення про конституційно-правову відповідальність за порушення положень законодавства про референдуми і передбачити (у разі таких порушень) конституційно-правову санкцію визнання результатів такого всеукраїнського референдуму недійсними.

Підставою для юридичної відповідальності в референдному праві є ті адміністративні порушення, що посягають на об'єкти, які безпосередньо охороняються референдним законодавством України. Насамперед це правопорушення у сфері прав і свобод людини і громадянина.

Кодекс України про адміністративні правопорушення в ст. 186 (глава 15 "Адміністративні правопорушення, шо посягають на встановлений порядок управління") встановлює адміністративну відповідальність у вигляді накладення штрафу за публічні заклики або агітацію до бойкотування референдуму, перешкоджання членам ініціативної групи у збиранні підписів громадян під вимогою про проведення голосування, будь-яку агітацію в день проведення референдуму, видачу членами дільничної комісії з референдуму бюлетенів для голосування за інших осіб, втручання у роботу комісій з референдуму, шо перешкоджає виконанню ними обов'язків, пов'язаних з підрахунком голосів або визначенням результатів референдуму.

Стаття 186-4 "Порушення законодавства про референдум" Кодексу України "Про адміністративні правопорушення" від 7 грудня 1984 р. визначає:

Публічні заклики або агітація за бойкотування референдуму, перешкоджання членам ініціативної групи у збиранні підписів громадян під вимогою про проведення референдуму, а так само будь-яка агітація вдень проведення референдуму - тягне за собою накладення штрафу від трьох до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Видача членом дільничної комісії з референдуму бюлетеня для голосування за іншу особу - тягне за собою накладення штрафу від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Втручання в роботу комісій з референдуму, що перешкоджає виконанню ними обов'язків, пов'язаних з підрахунком голосів або визначенням результатів референдуму, - тягне за собою накладення штрафу від трьох до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порядок адміністративного провадження у справах за проступки, передбачені чинним Кодексом України про адміністративні правопорушення визначається Кодексом України про адміністративне судочинство, що вступив у силу 1 вересня 2005 р.

Отже Кодекс України про адміністративні правопорушення передбачає юридичну відповідальність за порушення чинного референдного законодавства України, а саме за посягання на такі об'єкти референдного права, як право громадян України на участь у референдумах і встановлений порядок організації і проведення референдумів.

Порядок провадження у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності комісій з референдуму, членів цих комісій визначає ст. 172 Кодексу адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 р. Зокрема, КАСУ передбачено, що право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність комісій з референдуму, членів цих комісій мають ініціативна група всеукраїнського референдуму, інші суб'єкти ініціювання референдуму.

Громадянин, що має право голосу на референдумі може оскаржити рішення, дії чи бездіяльність комісій з референдуму, членів цих комісій, якщо таке рішення, дія чи бездіяльність порушує виборчі права або інтереси щодо участі у процесі референдуму його особисто.

Рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії щодо встановлення нею результатів всеукраїнського референдуму оскаржуються до Вищого адміністративного суду України. Усі інші рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії, членів ЦВК оскаржуються до окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Рішення, дії чи бездіяльність обласних комісій з референдуму І комісії Автономної Республіки Крим з всеукраїнського референдуму, а також членів зазначених комісій оскаржуються до окружного адміністративного суду за місцезнаходженням відповідної комісії. Рішення, дії чи бездіяльність комісій з референдуму, членів цих комісій, за винятком вищевказаних, оскаржуються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням відповідної комісії.

Позовні заяви щодо рішень, дій чи бездіяльності комісій з референдуму, членів цих комісій може бути подано до адміністративного суду у п'ятиденний строк із дня прийняття рішення, вчинення дії або допущення бездіяльності. Позовні заяви щодо рішень, дій чи бездіяльності комісій з референдуму, членів цих комісій, що мали місце до дня голосування, може бути подано до адміністративного суду у п'ятиденний строк, але не пізніше двадцять четвертої години дня, що передує дню голосування.

Позовні заяви щодо рішень, дій чи бездіяльності комісій з референдуму, членів цих комісій, що мали місце у день голосування, під час підрахунку голосів та встановлення результатів голосування на дільниці, може бути подано до адміністративного суду у дводенний строк з дня прийняття рішення, вчинення дії або допущення бездіяльності. Суд приймає позовну заяву щодо рішень, дій чи бездіяльності комісій з референдуму, члена відповідної комісії до розгляду незалежно від сплати судового збору. У разі несплати судового збору на момент вирішення справи суд одночасно вирішує питання про стягнення судового збору відповідно до правил розподілу судових витрат, встановлених цим КАСУ.

Суд невідкладно повідомляє відповідну комісію з референдуму та ЦВК про надходження позовної заяви та про ухвалення судом рішення. Суд вирішує цю адміністративну справу і у п'ятиденний строк, а справи за позовними заявами, що надійшли до дня голосування - у п'ятиденний строк, але не пізніше ніж за дві години до початку голосування. При цьому неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає судовому розгляду.

Кодекс адміністративного судочинства також визначає особливості провадження у справах щодо уточнення списку виборців (ст. 173 КАСУ); особливості провадження у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових і службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації, які порушують законодавство про референдум (ст. 174 КАСУ); особливості провадження у справах щодо оскарження дій або бездіяльності ініціативних груп референдуму, інших суб'єктів ініціювання референдуму (ст. 17S КАСУ); особливості судових рішень за наслідками розгляду справ, пов'язаних з процесом референдуму (ст. І 77 КАСУ); особливості здійснення представництва у справах, пов'язаних з процесом референдуму (ст. 178 КАСУ); особливості обчислення строків у справах, пов'язаних з процесом референдуму, та наслідки їх порушення (ст. 179 КАСУ)1.

Адміністративне судочинство у справах про порушення законодавства про референдуми має здійснювати система адміністративних судів України, яка на сьогоднішній день продовжує формуватися.

Порушення чинного референдного законодавства передбачає юридичну відповідальність і в сфері кримінального права України. Зокрема стаття 160 "Порушення законодавства про референдум" Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. визначає: 1. Перешкоджання насильством, обманом, погрозою, підкупом або іншим чином вільному здійсненню громадянином права брати або не брати участь у референдумі, вести агітацію до дня проведення референдуму - карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені членом комісії з проведення референдуму або іншою службовою особою, або за попередньою змовою групою осіб, - караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до п'яти років.

3. Підроблення документів референдуму, приписування, завідомо неправдивий підрахунок голосів, порушення таємниці голосування, вчинені членом комісії з проведення референдуму або іншою службовою особою, - караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від одного до п'яти років.

Суспільна небезпека злочину, передбаченого ст. 160 Кримінального кодексу України, полягає у тому, що його вчинення перешкоджає громадянам вільно здійснити своє право на участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, порушує порядок їх проведення, може вплинути на результати голосування і на вирішення питання, що виноситься на референдум.

Об'єктом цього злочину є право громадян на участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, встановлена ст. 38 Конституції України, а також, визначений Законом України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" порядок організації та проведення всеукраїнського або місцевого референдумів.

На думку авторів Науково-практичного коментарю до Кримінального кодексу України, предметом цього злочину в окремих його формах є документи референдуму, до яких, зокрема, належать: список учасників зборів по створенню ініціативної групи по проведенню референдуму; протокол зборів; свідоцтво про реєстрацію ініціативної групи референдуму; посвідчення членів ініціативної групи; підписні листи для збирання підписів громадян під вимогою про проведення референдуму; підсумковий протокол щодо загальної кількості підписів громадян; списки громадян, які мають право брати участь у референдумі; протокол засідань комісії з референдуму; бюлетень для голосування1.

З об'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений у формі:

1) перешкоджання вільному здійсненню громадянином права брати або не брати участь у референдумі;

2) перешкоджання веденню агітації до дня проведення референдуму;

3) підроблення документів референдуму;

4) приписування голосів;

5) неправильного підрахунку голосів;

6) порушення таємниці голосування.

Учинення цього злочину в формі підроблення документів референдуму, приписування чи неправильного підрахунку голосів та порушення таємниці голосування підлягає кваліфікації за ч. З ст. 160 ККУ.

Суб'єкт злочину, передбаченого ст. 160 ККУ, у перших Його двох формах - загальний, а в останніх чотирьох - спеціальний (член комісії з проведення референдуму або інша службова особа). Вчинення злочину у перших Його двох формах членом комісії з проведення референдуму або іншою службовою особою є кваліфікуючою ознакою цього злочину і передбачає кваліфікацію за ч. 2 ст. 160 ККУ.

До суб'єктів референдарного процесу, що підпадають під категорію службових осіб застосовується кримінально-правова відповідальність, шо передбачена розділом XVII "Злочини у сфері службової діяльності" Кримінального кодексу України (зловживання владою або службовим становищем (ст. 364), перевищення влади або службових повноважень (ст. 365), службове підроблення (ст. 366), службова недбалість (ст. 367) та ін.).

Порушення чинного законодавства про всеукраїнський і місцеві референдуми також передбачає настання дисциплінарної відповідальності. Цей вид юридичної відповідальності за порушення референдного законодавства найчастіше застосовувався в Україні.

Дисциплінарна відповідальність за порушення законодавства про референдуми поширюється на членів Центральної виборчої комісії та Комісій з референдуму, а також інших службових осіб за дії, пов'язані з бездіяльністю чи неналежним виконанням своїх обов'язків, у разі, якщо такі дії не можуть бути кваліфіковані як адміністративні проступки або кримінальні злочини. Зокрема Закон про всеукраїнський референдум 2001 р. у ст. 30 "Оскарження рішень, дій, бездіяльності комісій з всеукраїнського референдуму" передбачає дисциплінарну відповідальність членів виборчих комісій з всеукраїнського референдуму та порядок її застосування.

Дисциплінарна відповідальність також передбачається за порушення встановленого порядку збирання підписів на вимогу проведення всеукраїнського та місцевих референдумів. Зокрема ст. 19 Закону України &quo


Схожі статті




Референдне право України - Погорілко В. Ф. - 4.6. Фінансове забезпечення всеукраїнського та місцевих референдумів

Предыдущая | Следующая