Психодіагностика - Галян І. М. - 6.2. Опитувальні методи у психодіагностиці

Опитувальні методи (інтерв'ю, анкетування) широко застосовують для отримання психологічної інформації, оскільки за короткий проміжок часу можна зібрати достатньо стандартизований значний фактичний матеріал. За допомогою опитування та анкетування отримують не тільки фактологічну інформацію, а й відомості про мотиви поведінки людей, їх ціннісні орієнтації, інтереси, потреби, плани на майбутнє та оцінки минулого. При їх проведенні можна моделювати будь-які необхідні дослідникові ситуації.

Інтерв'ювання як різновид усного опитувального діагностичного методу

Метод інтерв'ю (інтерв'ювання) застосовують для реалізації багатьох дослідницьких цілей, а різноманіття отримуваних за його допомогою психологічних фактів свідчить про значний його потенціал.

Інтерв'ювання (англ. interview - зустріч) - метод одержання інформації у процесі усного безпосереднього спілкування, який передбачає реєстрацію та аналіз відповідей на питання, вивчення особливостей невербальної поведінки опитуваних.

Інтерв'ювання небезпідставно вважають найсуб'єктивнішим методом у сучасному арсеналі наукового пізнання, оскільки послуговування ним пов'язано з ризиком отримати недостовірне або перекручене повідомлення.

Особу, яка в опитуванні є джерелом інформації, називають респондентом (опитуваний), а ту, що опитує, - інтерв'юером. Причиною відходу респондентом у відповідях від істини можуть бути:

Піддатливість реальному чи уявлюваному тиску інтерв'юера;

- схильність до вираження соціально схвалюваних думок;

- вплив поведінкових установок і стереотипів мислення;

- невиразне усвідомлення власних думок, позицій і відносин;

- незнання певних фактів або помилкова інформова-ність;

- антипатія до дослідника;

- сумнів щодо збереження конфіденційності повідомлення;

- свідомий обман або навмисне замовчування;

- мимовільні помилки пам'яті.

Отримання достовірної інформації, здатність ідентифікувати її залежать від наукової кваліфікації інтерв'юера, його професійної компетентності, психологічної проникливості, комунікативних здібностей, сумлінності" рівня морально-етичних якостей. Особливе значення мають стриманість і терпіння, ерудиція, гнучкість розуму, манери, зовнішність, працездатність. Найкращі результати отримують за використання інтерв'ю з іншими засобами психологічного дослідження, зіставлення отриманої з його допомогою інформації з даними спостережень, експериментів, офіційної або особистої документації, матеріалами опитувань інших осіб.

Залежно від умов проведення і кількості опитуваних процедура інтерв'ювання може бути: одноразовою або багаторазовою; індивідуальною або груповою.

Крім дослідницького інтерв'ю, за метою дослідження виокремлюють:

- діагностичне інтерв'ю, використовуване на ранніх етапах психотерапії як засіб проникнення у внутрішній світ клієнта і розуміння його проблем;

- клінічне інтерв'ю, застосовуване як терапевтична бесіда, спосіб надання психологічної допомоги в усвідомленні людиною внутрішніх проблем, конфліктів, прихованих мотивів поведінки, шляхів саморозвитку.

За формою спілкування інтерв'ю розрізняють:

- вільне інтерв'ю, тобто бесіду, в якій дослідник має змогу самостійно змінювати спрямованість, порядок і структуру питань, дбаючи про необхідну ефективність процедури. Характеризується гнучкістю побудови діалогу в межах запропонованої теми, максимальним урахуванням індивідуальних особливостей респондентів, природністю умов опитування. Його недоліком є труднощі у зіставленні усіх отриманих результатів, зумовлені варіативністю заданих питань; перевагою - сприяння респондентам у формулюванні думок і вираженні своїх позицій. Вільне інтерв'ю, як правило, використовують на початкових стадіях психологічного дослідження;

- стандартизоване інтерв'ю (опитування за чітко розробленою, однаковою для усіх респондентів схемою). Інтерв'юеру не дозволяють змінювати формулювання або порядок питань, ставити нові питання. Всі умови його регламентовані, що забезпечує високий ступінь порівняння індивідуальних результатів, мінімізує кількість помилок при формулюванні питань, підвищує надійність результатів опитування, унеможливлює використання статистичних засобів оброблення інформації. Респонденти при цьому майже не виражають своїх думок, а опитування набуває формального характеру, що ускладнює досягнення позитивного контакту між дослідником і опитуваними;

- напівстандартизоване інтерв'ю, засноване на використанні двох обов'язкових і основних питань, на які повинен відповісти кожен опитуваний. Інші питання є допоміжними, їх застосовують для уточнення у бесіді або виключають з неї залежно від відповідей на основні. Завдяки цьому досягають варіативності опитування, можливості обліку індивідуальних особливостей респондентів і змін комунікативної ситуації. Одночасно ці відомості легко порівняти. Дослідник активно проводить діалог, за необхідності фокусуючи увагу опитуваних на додаткових аспектах обговорюваних проблем, не виходячи за межі заздалегідь складеного переліку питань. Діяльність інтерв'юера при напівстандартизованому інтерв'ю нагадує загальну схему функціонування комп'ютерних програм ("якщо..., то...; коли ні, то..."). Якщо респондент сказав (не сказав) що-небудь або виявив (не виявив) певну поведінкову реакцію, інтерв'юер йому ставить відповідно передбачене питання. За інакшої поведінки - інше питання і т. д.

Схожі статті




Психодіагностика - Галян І. М. - 6.2. Опитувальні методи у психодіагностиці

Предыдущая | Следующая