Проблеми теорії держави і права - Машков А. - Неонормативне розуміння права

Концепцію ненормативного розуміння права висунув М. Байтін, який вважає, що:

- нормативне розуміння права відповідно сучасним умовам перетерплює істотних змін, потребує осмислення нових для нього моментів. Один з них полягає в необхідності пізнання права не тільки із класових, а й загально-соціальних позицій";

- "Будь-яке визначення права є неповним, відносним, тому що не може охопити всього різноманіття окремих його властивостей, рис, характеристик, зв'язків. Коротке визначення покликане відобразити лише найбільш загальні, основні, головні ознаки цього складного явища"62.

Вій пропонує наступне "загальне визначення поняття права. Право є система загальнообов'язкових, формально-визначених норм, які виражають державну волю суспільства, її загальнолюдський і класовий характер; видаються або санкціонуються державою й охороняються від порушень, поряд з мірами виховання й переконання, можливістю державного примусу; є владним-офіційним регулятором суспільних відносин".

Начебто б незначні відмінності від чисто нормативного визначення права, але насправді кардинальні. Звернемо увагу на основне (а) державна воля - це вже не воля властива державі - це воля суспільства; (б) визнається природно-правовий аспект права. Те, що це дійсно так видно з наступних висловлень М. Байтіна: "державна воля суспільства, втілена в правових нормах, і є право. Сутність і зміст права визначаються не тільки економічним ладом суспільства на даному етапі його розвитку, а й політикою, мораллю, правосвідомістю, наукою, культурою й усіма іншими реаліями соціального життя, досягнутим рівнем цивілізації". І далі: "Особливо слід виділити такий духовний загальнолюдський фактор, що от уже кілька сторіч здійснює потужний вплив на формування й розвиток права, як вчення про природні, природжені, невід'ємні права людини, які повинні лежати в основі позитивного, офіційно діючого в межах тієї або іншої держави права. Лише в цьому випадку останнє, з позицій природно-правової теорії, оцінюється як відповідне людському розуму, природі людини, а тому гуманне й справедливе.

Відтоді, як проголошені природно-правовою теорією закони, що синтезують загальнолюдські уявлення про ідеї й принципи моралі й правосвідомості, вперше одержали вираження як державна воля в одному із чудових документів Великої французької революції - Декларації прав людини й громадянина (1789), вони пройшли великий і складний шлях, що ознаменувався їхнім міжнародно-правовим визнанням у прийнятої ООН Загальній декларації прав людини (1948).

Питання про те, відповідає або не відповідає право тієї або іншої держави ідеям визнання й охорони основних, фундаментальних прав і свобод людини і громадянина, став фактично міжнародно визнаним критерієм віднесення даної держави й права до демократичних або тоталітарних. Вплив ідей природно-правової теорії на розвиток сучасного російського права вперше одержало офіційне визнання й вираження в Декларації прав і свобод людини й громадянина РСФСР (1991) і особливо в Конституції Російської Федерації, прийнятої 12 грудня 1993 р.

Безпосередньо із цим пов'язаний процес, що відбувається нині, поглиблення моральних початків вітчизняного права, зближення права й моралі демократичного суспільства.

Природне право практично нездійсненне без позитивного, а духовна основа, моральна сила позитивного права корениться в праві природному. Відповідно один з нових моментів, що характеризують нормативний підхід до права, полягає в прагненні до повного подолання існуючого раніше відриву від ідей природної школи права, забезпеченню єдності природного й позитивного права в теорії й на практиці"64.

Тому, робить висновок М. Байтін "право - державна воля суспільства на даному етапі його розвитку, зумовлена економічними, духовними й іншими умовами його існування, складається загальнолюдська й класова сутність права".

Фактично схожу, але більш чітку й послідовну позицію ми знаходимо у В. Лазарєва, який дає таке визначення права: "Право - це сукупність визнаних у даному суспільстві та забезпечених офіційним захистом нормативів рівності та справедливості, які регулюють боротьбу та узгодження вільних воль у їх взаємовідношенні одна з одною".

Оскільки головна проблема нормативного підходу - це відмова від загальнолюдських цінностей, невизнання природних і невід'ємних прав людини, що на практиці веде до сваволі з боку держави. Цей недолік і намагається вирішити М. Байтін, а також ті автори, які стоять на близьких до нього позиціях. Він вважає, що в рамках нормативного підходу праву властива не тільки нормативність, державно-вольовий і владний-регулятивний характер, але в той же час воно носить загальнолюдський і класовий характер, забезпечує "інтереси, права й свободи громадян".

Іншими словами, нормативізм радянської юридичної науки слід скорегувати положеннями природно-правової школи.

При цьому вказується, що природно-правова теорія "ніколи не виявляла негативного відношення до позитивного права, позитивним законам взагалі, а виступала лише проти таких, які вступали в суперечність з природними законами".

Передумовою виникнення цієї концепції? те, що на початку 90-х років XX ст. пострадянська загально-юридична теорія перебувала у кризі, пов'язаній перш за все з критикою марксистської інтерпретації вузького розуміння права, яка фактично панувала у вітчизняній юридичній науці. У той же час радянська політична та юридична практика поставила на досить серйозний рівень проблему прав особи, що і спричинило спроби кооптувати у юридичну науку природно-правові тези та постулати. Погляди М. Байтіна є спробою це зробити, при цьому не досить вдалою.

До слабких сторін неонормативної теорії права можна віднести:

- незрозуміло як же поєднується загальнолюдське та класове у праві, і як вирішуються протиріччя між ними. А ці протиріччя будуть обов'язково у наявності у зв'язку з принциповою розбіжністю цих аспектів;

- як розмежувати право і нормативно-юридичні акти (зокрема, закон)? і розмежовуються вони чи ні? На це питання фактичні відповіді ми не отримуємо;

- державно-вольовий характер права - це камінь спотикання вузького розуміння праві як був так і залишився.

До недоліків вузького розуміння права до далися теоретичні проблеми, що притаманні природно-правовій теорії.

До сильних сторін цього підходу слід віднести ті переваги, які притаманні всім школам вузького розуміння права (див. вище), а також спробу постановки питання про необхідність захисту за допомогою правових механізмів прав і свобод людини.

Схожі статті




Проблеми теорії держави і права - Машков А. - Неонормативне розуміння права

Предыдущая | Следующая