Правознавство - Копиленко О. П. - 7. Віндикаційний позов

Поняття віндикаційного позову. Віндикаційним є позов неволодіючого майном власника до його фактичного набувача про витребування індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України).

Об'єкт віндикаційного позову. Об'єктом віндикаційного позову може бути індивідуально визначене майно, яке існує в натурі на момент подання позову. Витребуване майно може належати і до категорії речей, що визначаються родовими ознаками (числом, мірою, вагою), але в такому разі воно має бути певним чином індивідуалізоване (наприклад, мука, цукор, цемент у мішках за певними цифровими або іншими характерними позначками). У разі загибелі індивідуально визначеного майна віндикаційний позов не може бути пред'явлений за відсутністю об'єкта позову. Питання про можливість повернення індивідуально-визначеного майна, що зазнало змін, переробки, має вирішуватися судом залежно від характеру таких змін, їх істотності (наприклад, неможливо пред'явити віндикаційний позов про повернення будівлі, перебудованої капітально, що фактично стала новим об'єктом нерухомості). У разі, коли майно змінило своє початкове господарське призначення, підстав для задоволення віндикаційного позову вже немає і настають наслідки, аналогічні загибелі майна, тобто власник має право лише на відшкодування збитків.

Сторони у віндикаційному позови Позивачем у віндикаціййому позові може бути власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном. Крім власника, позивачем у віндикаційному позові може бути й особа, яка хоч і не є власником майна, але володіє майном на підставі договору (наприклад, оренди, схову, комісії) або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором. Така особа має право на захист свого володіння також і від власника майна (ст. 396 ЦК України, ч. 5 ст. 48 Закону України "Про власність").

Відповідачем за віндикаційним позовом є особа, яка незаконно володіє майном (незалежно від того, чи заволоділа вона майном незаконно сама, чи придбала його в особи, яка не мала права його відчужувати), тобто володіє ним без відповідної правової підстави або коли такі підстави раніше були, а потім відпали (наприклад, після закінчення строку договору найму або схову). Незаконність володіння майном відповідачем має бути доведена позивачем у судовому процесі. Віндикаційний позов, поданий до особи, у незаконному володінні якої це майно раніше перебувало, але у якої воно на момент розгляду справи в суді відсутнє, не може бути задоволений, що, однак, не виключає можливості стягнення з цієї особи шкоди, заподіяної нею майну під час перебування останнього в її незаконному володінні.

Предмет віндикаційного позову. За загальним правилом предметом позову в судовому процесі є вимога позивача до відповідача про повернення майна з чужого незаконного володіння.

Умови задоволення віндикаційного позову. Можливість витребування майна за віндикаційним позовом залежить від того, чи є набувач майна добросовісним або недобросовісним та від того, чи придбане майно відплатно або безвідплатно. Набувач майна визнається добросовісним, якщо він не знав і не міг знати про те, що особа, яка відчужила йому майно, не мала на це права (наприклад, придбання набувачем речі у магазині або на прилюдних торгах). У свою чергу, набувач, який, придбаваючи майно, знав або повинен був знати, що особа, яка здійснювала відчуження майна, не мала на це право, є недобросовісним набувачем (наприклад, придбання майна у неповнолітнього або придбання майна вночі на вулиці у випадкової особи).

У недобросовісного набувача майно може бути витребуване в судовому порядку у всякому разі (ст. 400 ЦК України).

Можливість витребування майна від добросовісного набувача залежить від того, як придбане ним майно - відплатно чи безвідплатно.

Майно, набуте безвідплатно (наприклад, за договором дарування) в особи, яка не мала права його відчужувати, може бути витребуване у добросовісного набувача у всіх випадках (ст. 388 ЦК України).

Якщо майно було придбане за відплатним договором добросовісним набувачем, можливість його витребування залежить від того, яким чином майно вибуло з володіння позивача: за його волею чи поза нею. Позивач має право витребувати майно у будь-якого набувача, в тому числі добросовісного, який відплатно придбав його, якщо майно:

1) було загублене власником або іншою особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згадана норма закону не містить вичерпного переліку випадків вибуття майна з володіння поза волею володільця: вказівку на втрату майна чи його викрадення слід розглядати як окремі приклади, наведені законом.

Водночас, якщо майно вибуло з володіння власника за його волею (наприклад, передане іншій особі у зберігання) і в подальшому відплатно продане зберігачем добросовісному набувачу, витребування від останнього майна не допускається. Останнє не позбавляє власника можливості вимагати від особи, яка здійснила незаконний продаж майна, відшкодування завданих йому збитків.

Закон містить і деякі винятки щодо можливості витребування власником майна з незаконного володіння. Так, не підлягає віндикації майно, що було продане добросовісному набувачу в порядку, встановленому для виконання судових рішень (ст. 388 ЦК України). Добросовісний набувач, який відплатно придбав майно в зазначеному порядку, не може бути позбавлений цього майна, незалежно від того, чи вибуло воно з володіння за волею чи поза волею власника або особи, якою воно було передане власником у володіння.

Не можуть бути витребувані у добросовісного набувача гроші і цінні папери на пред'явника (ст. 389 ЦК України) . Неможливість витребування їх від добросовісного набувача не ставиться законом у залежність від того, як останній набув їх: відплатно чи безвідплатно, або від того, чи вибули вони з володіння власника за його волею, чи поза нею (наприклад, втрачені, вкрадені та ін.).

Законом в Україні встановлено загальну трирічну позовну давність щодо вимог про повернення майна з чужого незаконного володіння (ст. 50 Закону України "Про власність"), що відповідає загальному строку позовної давності, встановленому ст. 257 ЦК України.

Розрахунки при витребуванні речей із незаконного володіння. Питання про розрахунки при витребуванні речей з незаконного володіння постає лише у разі повернення майна власникові з чужого незаконного володіння. Якщо майно не може бути витребуване у добросовісного набувача у випадках, визначених законом (статті 388-389 ЦК України), то й розрахунки між ним і власником не здійснюються.

Згідно зі ст. 390 ЦК України власник має право вимагати від недобросовісного набувача не тільки повернення майна, а й передання усіх доходів, що їх особа набула або мала набути за весь час володіння ним. Що ж до добросовісного набувача, то власник у разі повернення (віндикації) майна може вимагати передання доходів лише з того часу, коли цей набувач дізнався чи міг дізнатися про неправомірність свого володіння. Залежно від обставин справи таким моментом може вважатися момент одержання відповідачем виклику до суду у справі за позовом власника про витребування майна.

Лише добросовісний набувач має право залишити за собою здійснені ним поліпшення майна, що можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди, а у разі неможливості відокремити поліпшення - на відшкодування здійснених на поліпшення фактичних витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Під зазначеними поліпшеннями треба розуміти такі витрати на майно, що мають корисний для речі характер, тобто покращують її властивості, у тому числі якість, збільшують вартість майна (наприклад, здійснення поточного ремонту нерухомої будівлі). Що ж до недобросовісного набувача, то, беручи до уваги, що він повинен повернути власникові його майно, слід виходити з такого поліпшення, яке може бути відділене без пошкодження майна, його недобросовісний набувач може залишити собі. Невіддільні від майна поліпшення мають перейти до власника майна безвідплатно.

Як добросовісний, так і недобросовісний набувач (володілець) майна, що повертається власникові, має право вимагати від останнього відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з того часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.

До поняття "необхідні витрати", відповідно до роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із судовим захистом права державної власності", слід відносити лише ті витрати, що необхідні для забезпечення нормального стану та збереження майна з урахуванням його зношуваності.

Отже, інші витрати, тобто такі, що не є необхідними, відшкодуванню не підлягають. Згадане право володільця майна може бути реалізоване ним через подання зустрічного позову.



Схожі статті




Правознавство - Копиленко О. П. - 7. Віндикаційний позов

Предыдущая | Следующая