Право Європейського Союзу - Муравйов В. І. - Пряма і непряма дискримінація. Подібна (однорідна) продукція

Ще одним фіскальним бар'єром у торгівлі може стати дискримінаційне внутрішнє оподаткування товарів.

Стаття 110 ДФЄС встановлює правило, згідно з яким "жодна держава-член не має прямого чи опосередкованого права обкладати продукцію іншої держави-члена будь-якими внутрішніми податками додатково до тих, якими вже прямо чи безпосередньо обкладена подібна вітчизняна продукція.

Більш того, жодна держава-член не має права обкладати продукцію іншої держави-члена будь-якими внутрішніми податками, які б сприяли непрямому захисту інших продуктів".

Стаття 110 ДФЄС має пряму дію (справа 27/67 Fink-Frucht GmbH [1968]) і дає підстави вимагати повернення податків, сплачених у результаті дискримінаційного внутрішнього оподаткування (принцип Сан-Джорджіо).

Стаття 110 ДФЄС має ключове значення для інтеграції ринку, на якому існує конкуренція щодо якості, а не походження товару. Вона продовжує відігравати важливу роль навіть після завершення створення внутрішнього ринку.

Хоча у ст. 110 ДФЄС йдеться про продукцію, імпортовану з інших держав-членів Євросоюзу, Суд ЄС у справі 193/85 Cooperativa Co-Frutta Srl [1987] визнав, що заборона дискримінаційного оподаткування поширюється також на товари з третіх країн, які є у вільному обігу в межах Співтовариства.

А у справі 142/77 Staatens Kontrol med Aelde Metaller [ 1978] Суд ЄС поширив таку заборону й на експорт продукції.

У справі 90/79 Commission v. France [1981] Суд ЄС зробив спробу визначити різницю між ЗЕД та податком, зазначивши, що справжній податок пов'язаний із системою внутрішніх зборів, що застосовується до категорій виробів згідно з об'єктивними критеріями незалежно від походження продукції. Той факт, що податок встановлюється не державою або збирається заради прибутку, що він є спеціальним нарахуванням або призначається для конкретної мети, не може означати, що він не підпадає під дію ст. 110 ДФЄС.

Стаття 110 ДФЄС доповнює ст. 30, оскільки обидві спрямовані на усунення фіскальних перешкод на шляху нормального функціонування внутрішнього ринку. Водночас, якщо ст. 30 спрямована на створення державного контролю на кордоні, то ст. 110 - на формування в державі-члені внутрішніх передумов для усунення дискримінації у сфері оподаткування залежно від походження товарів.

Статті 30 та 110 ДФСЄ розглядаються Судом ЄС не тільки як такі, що доповнюють одна одну, а і як взаємно виключні (справа 77/76 Fratelly Cuchi 11977]). Справа в тому, що фіскальні збори вважаються або митом, або ЗЕД відповідно до ст. 30 ДФЄС і, таким чином, є незаконними, або є частиною загальної системи оподаткування відповідно до ст. 110 ДФСЄ і є законними, за винятком випадків, коли містять елемент дискримінації за національною ознакою. Проте чіткого розмежування між двома статтями поки не проведено.

Пряма і непряма дискримінація. Подібна (однорідна) продукція

Випадки прямої дискримінації імпортованої продукції зустрічаються не часто. У справі 57/65 Lutticke [1966] імпортер порошкового молока з Люксембургу до Німеччини оскаржив у суді податок, яким обкладали його продукцію у Німеччині, пославшись на те, що німецькі виробники такий податок не платили. Суд ЄС визнав факт дискримінації імпортерів і порушення ст. 110 ДФЄС.

Водночас, ст. 110 ДФЄС не забороняє зворотної дискримінації, тобто коли перевагу мають імпортери продукції, оскільки в ній йдеться тільки про заборону введення додаткових податків для імпортної продукції.

Непряма дискримінація здійснюється на основі інших, ніж походження товару чинників, але спрямована проти імпортера. У справі 112/84 Humblot [ 1985] розглядався дорожній податок у Франції, який справлявся за змінною шкалою: до 1100 французьких франків на машини з потужністю двигуна, нижчою за 16 кінських сил, і 5000 франків на машини з більш потужним двигуном. Пан Гумблот, який придбав у Франції "Мерседес", потужність двигуна якого становила 36 кінських сил, звернувся до суду з позовом про відшкодування податку, пославшись на ст. 90 Договору про заснування Європейського співтовариства. На той час Франція не виробляла автомобілі з двигунами потужністю більше 16 кінських сил. Тому було очевидним, що більш високий податок стосувався лише імпортованих машин. Суд ЄС погодився з аргументами позивача, що хоча дискримінація стосувалася потужності автомобіля, її непрямий вплив усупереч ст. 90 поширювався на дискримінацію на національному грунті.

Непряма дискримінація шляхом надання податкових пільг національним виробникам може бути виправдана, якщо вона стосується підтримки економічно слабких регіонів країн-членів, чий розвиток значною мірою залежить від виробництва якоїсь однієї продукції (справа 196/85 Commission v. France [1987] щодо оподаткування виробництва солодких вин). Проте такі пільги повинні поширюватися на всю таку продукцію, а не тільки на вітчизняну. З іншого боку, держави-члени повинні об'єктивно мотивувати мету та спосіб впровадження непрямого дискримінаційного оподаткування, яке, у свою чергу, повинно бути пропорційним очікуваній вигоді.

Подібна (однорідна) продукція

Суд ЄС дав широке тлумачення поняттю "однорідні продукти" з точки зору ст. 110 ДФЄС. Воно охоплює не стільки податкову класифікацію продукції під однією назвою, скільки її призначення.

У справі 106/84 Commission v. Dcnmark [ 1986] при визначенні подібної продукції Суд ЄС враховував те, чи "мають вироби схожі характеристики і чи вони задовольняють однакові вимоги з позиції споживача... не тому, що вони повністю ідентичні, а тому, що їхнє застосування є однаковим або порівнюваним". Ця справа стосувалася природи і призначення вина, що вироблялося з винограду та фруктів. Суд ЄС дійшов висновку, що ці вироби подібні, оскільки вироблялись із однорідної базової сільськогосподарської продукції, за допомогою процесу ферментації, мали однаковий вміст алкоголю і задовольняли потреби споживачів більш-менш однаковим шляхом. Тому Суд ЄС визнав, що відмова Данії від оподаткування продукції за еквівалентною ставкою порушує ст. 90 Договору про заснування ЄЕС (нині - ст. 110 ДФЄС).

У справі 243/84 John Walker [1986] Суд ЄС дійшов висновку, що фруктовий лікер та віскі мають зовсім різні суттєві характеристики стосовно вмісту алкоголю та способу виробництва. І хоча віскі (хай і помилково) і лікер (за звичаєм) розбавляються при споживанні, ці вироби не є подібними.

Непрямий захист через оподаткування

Внутрішнє оподаткування, яке передбачає непрямий захист вітчизняних продуктів, суперечить ст. 110 ДФЄС.

Друга частина ст. 110 ДФЄС має більш широке тлумачення, ніж її перша частина, оскільки робить недоцільним вирішення питання про подібність вітчизняної та імпортованої продукції. Згідно з цією частиною необхідно, аби було доведеною, що вітчизняні та імпортовані вироби (не будучи подібними) фактично конкурують, і що в результаті дії спірного податкового режиму забезпечується непрямий захист вітчизняної продукції. Справа 170/78 Commission v. United Kingdom [1980] стосувалась конкуренції між вином та пивом на англійському ринку. Для Англії вино є типовим імпортованим продуктом, а пиво - типовим вітчизняним продуктом. Не вимагає доказів, що це безсумнівно різнорідні вироби. У Великій Британії податок на вино був вищий, ніж на пиво. Суд ЄС повинен був встановити, чи можуть різні ставки податків зашкодити продажу вина у Великій Британії. У своєму поданні до Суду ЄС Велика Британія робила наголос на тому, що ці вироби не є взаємозамінним, а тому не конкурують на ринку між собою. У цьому зв'язку вона вказувала на споживацькі звички, які надають перевагу пиву, та на те, що пиво переважно п'ють у барах, а вино - вдома. Проте Суд ЄС звернув увагу на можливість існування конкуренції між цими виробами у сегменті дешевих марок вин. Тому більше оподаткування вина, що маркувалось як продукт розкоші, означало непрямий захист вітчизняної продукції, що є порушенням ст. 90 (нині - ст. 110 ДФЄС). І можливе небажання споживача перейти до вживання вина пояснювалось вищою ціною, спричиненою більшими податками. Отже, Велика Британія була зобов'язана збільшити податки на пиво, одночасно зменшивши їх на вино.

Таким чином, ст. 110 ДФЄС вимагає застосування однакових податків до продукції на внутрішньому ринку Євросоюзу, незалежно від її походження. Не може бути виправдана пряма дискримінація за національною ознакою. Проте держава-член може застосувати об'єктивну мотивацію для виправдання непрямої дискримінації імпортованої продукції з посиланням на те, що її податкова система не пов'язана з національною приналежністю продукції. Водночас ст. 110 ДФЄС забороняє введення податків на імпорт за ставками, які захищають національну продукцію, що не є подібною до імпортної.

Схожі статті




Право Європейського Союзу - Муравйов В. І. - Пряма і непряма дискримінація. Подібна (однорідна) продукція

Предыдущая | Следующая