Політологія: наука про політику - Горлач М. І. - 5. Політичний режим демократії

Поняття, суть демократії

Демократія (від грецьк. demos - народ і cratos - влада) - народовладдя - одна з основних форм правління, політичної і соціальної організації суспільства, держави і влади, політичний режим, що розвивається і прогресує в історії, звичайно пов 'язаний з республіканською формою держави. Демократія, демократизм, демократизація та демократичність - не одне й те ж: демократизм - це характеристика режиму, засобів правління, методів, що застосовуються, способів політичних відносин і поведінки влади. Тому демократичними, в принципі, може бути не тільки республіканська, але й монархічна держава, особливо сучасна, коли монархія відіграє номінальну роль. Реальна демократія - форма, різновид держави, що характеризується визнанням народу вищим джерелом влади, обраністю основних органів держави, рівноправністю громадян і, насамперед, рівністю їх виборчих прав, підпорядкуванням меншості більшості при прийнятті рішень. Звідси і загальне найменування демократії для держав різних політичних форм правління, але з подібними режимами.

Демократія відома в історії ледве чи не раніше, ніж інші монархічні форми організації суспільства: Пряма, первісна, общинна демократія, військова, племінна демократія переддержавних етапів політичного розвитку людства. Державні форми демократії добре відомі античному світу. В Давній Греції демократія визначалася як особлива форма, різновид організації держави-полісу, при якому владою володіє не одна особа (як за монархії, тиранії та ін.) і не група осіб (за аристократії, олігархії та ін.), а всі громадяни, що користуються рівними правами на управління державою. Демократія - форма устрою будь-якої організації, заснована на принципах рівноправності її членів, періодичної вибірності органів правління і прийнятті рішень у них за рішенням більшості. Демократія визначається як заснований на певній системі цінностей ідеал суспільного устрою і відповідний йому світогляд. Демократичний ідеал цінностей включає: свободу, рівність, повагу прав людини і меншості, народний суверенітет, співучасть громадян в управлінні та ін. В Греції демократичні форми устрою держави тривалий період чергувались із різноманітними формами монократії (тираніями, деспотіями), в Давньому Римі республіканська демократія протягом декількох століть передувала правлінню монархічного, імперського типу. В середньовіччі неодноразово виникали демократичні міста-держави, де в формі народних зборів феодального і феодально-теократичного типу (Голландія, Венеція, Женева, Новгород та ін.) реалізувалися демократичні принципи управління. В Новгороді вічові збори обирали релігійного володаря, республіка носила теократичний характер. Тут же обиралася світська влада і князь. У Галицькому князівстві всі питання економічного і соціального характеру вирішувалися на народному віче. Соціальна і політична свобода, представництво влади і суверенність народу - основні риси демократичного правління державою.

Суть афінської демократії як різновиду організації, що існувала в Давній Греції, полягає в тому, що владою в ній володіла не одна особа - монарх, тиран, і не група осіб - аристократія, еліта, олігархія, а всі громадяни, які вільні і рівні, брали участь в управлінні державними справами, думка ж більшості мала вирішальне значення. На думку Платона, практично єдиною можливою формою демократії стає влада натовпу, який приймає стихійні рішення і діє, виходячи з кон'юнктурних інтересів. Демократія здійснюється тоді, коли бідняки, одержавши перемогу над деякими своїми супротивниками, знищують їх, інших - виганяють, решту - урівнюють в громадянських правах і праві заміщення державних посад. На різних етапах суспільного розвитку демократії в різних країнах не мали між собою нічого спільного, окрім назви. Запозичуючи з античності два пріоритети: "всі рівні" і "всі мають брати участь в процесі прийняття політичних рішень", філософи Джон Локк, Шарль Монтеск'є, Жан-Жак Руссо сформулювали класичну теорію демократії, доповнивши її ідеєю "загального добра для всіх", що створюється на основі загальної волі. Пізніше економіст Йосиф Шумпетер висуває у вигляді суб'єкта політичної дії індивіда, а не більшість або народ. !ндивіди борються за владу, народ - голосує, обираючи гідних. Відповідно, актуалізувалася проблема політичного лідерства. В цій теорії знаходять виправдання політичні партії.

Схожі статті




Політологія: наука про політику - Горлач М. І. - 5. Політичний режим демократії

Предыдущая | Следующая