Політична економія - Щетинін А. І. - 17.4. Україна та її внесок у розв'язання глобальних проблем

Наша держава - це велика і за територією, і за ресурсами держава світу. Достатньо сказати, що за територією це сам велика європейська держава, якщо не рахувати Росію, яка є євро-азійською країною. Україна займає 2 % світової території. У нашій державі видобувається близько 5 % світового обсягу мінерально-сировинних ресурсів. Зрозуміло, що Україну стосується значна кількість глобальних проблем.

Перш за все, в Україні на сьогодні не краща демографічна ситуація. Вона склалася так унаслідок певних історичних подій, які, на жаль, були спрямовані проти української нації. Уже наприкінці XIX - на початку XX ст. територія нашої держави почала активно заселятись іншими народами. У Галичині тільки за двадцять років (1890- 1910 рр.) кількість поляків збільшилась на 19,4 %. В колишньому Радянському Союзі влада, з одного боку, активно переселяла в Україну росіян. Тільки в 1933 році із Горьківської, Іванівської областей і з Білорусії в Україну було переселено 117тис осіб. З іншого боку, щодо українського народу було розпочато геноцид. Почався голодомор, коли цілі українські села оточувалися більшовицькими кордонами і людей не випускали доти, доки усе населення від чоловіків до жінок і немовлят не помирали з голоду. Водночас до сусідніх російських сіл таких заходів не вживали. За підрахунками істориків, голодомор забрав від 7 до 15млн українців.

Значних втрат завдала нашій нації та її генофонду Друга світова війна, яка охопила всю нашу територію й забрала 6млн життів. Наслідком усіх цих подій стало те, що тільки в 1959 р. населення України досягло свого довоєнного рівня. Пік чисельності населення нашої держави припав на 1993 р. і досяг 52,2млн осіб. Після цього економічна ситуація в країні, демографічні наслідки Другої світової війни, скорочення тривалості життя й інші причини призвели до сталої тенденції зменшення населення України. Однією з найбільш важливих причин стало падіння народжуваності. Якщо в 1985 р. народжуваність дорівнювала 15 осіб на 1000 населення, то в 2001 р. тільки 7,7 осіб. Щоправда, у наступні роки народжуваність почала зростати. У 2010 р. вона вже становила 10,9 осіб. Унаслідок цієї та інших причин населення України в 2010 р. становило всього 45,7млн. осіб.

Таким чином, слід підкреслити, що демографічна ситуація в Україні є складною, і це виявляється в тому, що коли у світі, особливо в слаборозвинених країнах, населення різко збільшується, у нашій державі цей процес відбувається в протилежному напрямі. У цих умовах керівництво держави має докласти максимум зусиль для того, щоб поліпшити ситуацію в демографічному аспекті.

Україна має потужний земельний фонд. На територію нашої держави припадає значна частина світової площі найродючиших земель, а саме чорнозему. Але роки безжальної експлуатації цього безцінного дару призвели до того, що кількість земель, уражених ерозією за останні десятиліття зросла з 13 до 18млн га, а 2млн га мають такий рівень хімізації, що відновлювати їх економічно нерентабельно. Постійно зменшується вміст гумусу в землі, що знижує її продуктивність.

Окрім сільськогосподарських земель, від забруднення потерпає вся територія держави. На сьогодні умовно чисті території становлять усього 8,3 % від загальної площі держави. Частка помірно забруднених становить 24 %. Разом це становить усього 32,3 % території, а інші - це забруднені, дуже забруднені, надзвичайно забруднені території і зони екологічного лиха.

Основні забруднювачі повітря серед стаціонарних джерел - це енергетика (32 %) і металургія (35 %). Застаріле обладнання промислових підприємств і небажання нових власників зменшувати свої прибутки через витрати на охорону довкілля все більше поглиблюють екологічну кризу в нашій державі. Також цьому сприяє невисокий рівень житлово-комунального господарства, яке ми успадкували від Радянського Союзу. На сьогодні 500 селищ міського типу і 27 міст України не мають центральної каналізації, а ті системи очищення побутових стічних вод, що працюють, застаріли й не відповідають новому спектру хімічних речовин, які потрапляють у стічні води. Свою частку в забруднення вносять і військові, через майже регулярні пожежі й вибухи на складах збереження військових арсеналів. У Севастополі, головним чином через функціонування російської військової бази, вміст нафтопродуктів в Севастопольській бухті в 180 разів перевищує норми. Та мізерна плата за оренду нашої території, що умовно платить Росія, не покриває навіть шкоди, яку завдають довкіллю вояки іншої держави.

У великих містах основними забруднювачами повітря є автомобілі. їх кількість постійно зростає, що не тільки створює проблеми з транспортним рухом, але й шкодить довкіллю, а через нього і здоров'ю нації.

Важливою глобальною проблемою людства є загроза виникнення ядерного конфлікту. Україна, як відомо, на момент отримання незалежності мала ядерну зброю. За потужністю це була на початку 90-х рр. XX ст. третя ядерна держава у світі. Але урядом країни було прийнято рішення про добровільну відмову від ядерної зброї. Цей крок і сьогодні викликає різну реакцію. Дехто вважає, що то був поспішний акт, який зменшує небезпеку територіальної цілісності нашої держави. Цей аргумент дійсно є доволі вагомим, оскільки сьогодні у світі стратегічне озброєння виконує і суто політичні функції, а саме забезпечує недоторканність території держав-власників ядерного арсеналу. Але, з іншого боку, слід ураховувати й те, що ядерна зброя - це наддороге задоволення, яке до того ж треба не тільки підтримувати у відповідному стані, а й постійно вдосконалювати. Останнє вимагає певного місця для її випробування, а його в Україні просто немає. Слід ураховувати і той факт, що наша держава не мала власної системи управління ядерним потенціалом і будь-яке використання вимагало певних консультацій з Росією. Отже, зважуючи всі "за" і "проти", слід сказати, що

Україна зробила правильний крок, продемонструвавши світу і, перш за все, ядерним державам шлях до роззброєння й зменшення загрози ядерної війни. У цьому незаперечний і вагомий внесок нашої держави в пом'якшення загрози термоядерного конфлікту.

Проте, безсумнівно, небезпека нашої територіальної цілісності зменшилась. Хоча США та Великобританія взяли на себе гарантії безпеки для України, життя показало слабку дієвість цих обіцянок. Історія з островом Тузлою, де росіяни спробували нахабно, на очах у всього світу, привласнити частину нашої території, пряме підтвердження цьому.

В умовах сучасного стану речей з боку нашого північного сусіда є пряме зазіхання на територію нашої держави. Це виявляється в тому, що окремі політичні діячі й чиновники, як, наприклад, мер Москви, приїздять у нашу державу й відкрито висловлюють територіальні претензії. їх не тільки не осаджують перші особи Росії, а навпаки, захищають. Це свідчить про реальність загрози нашому суверенітету, бо в практиці нормальних відносин між державами це неприпустимо. Ніхто навіть не може уявити собі, щоб хтось з офіційних чиновників Німеччини будь-якого рангу десь би висловився про те, що Калінінград ніколи не був російським містом, що це Кенінгсберг, який завжди належав німецькій державі і що його необхідно повернути німецькому народу. Реальна загроза територіальній цілісності нашої держави йде і від військово-морської бази Росії в Севастополі. Незважаючи на те, що за Конституцією України на території нашої країни не може розташовуватись військова база іноземної держави, Росія, спираючись на ті сили в керівництві нашої держави, які нехтують ії інтересами, вже добились продовження оренди військо-морської бази в Севастополі на 25 років. Вже в жовтні 2010 р. урядом Росії прийнято рішення про оснащення свого Чорноморського флоту шістьма новітніми підводним човнами, двома десантними й іншими кораблями.

Який же вихід з цієї ситуації і чи є він взагалі? Так, досвід розвинених народів Європи вже давно свідчить про наявність такого виходу. Він у колективній безпеці, яка є твердою запорукою територіального суверенітету країн. Цей досвід у членстві в такій організації, як НАТО. Багато десятиліть велика кількість країн Європи входить у цю систему колективної безпеки і ще не було випадку виходу з цієї організації. Навіть Франція завжди була й залишається членом НАТО, хоча з військової організації й вийшла.

Членство в НАТО дасть можливість не тільки надійно захистити територіальну цілісність нашої держави, бо її гарантують усі без винятку члени цього альянсу. Це вигідно нашій державі, бо вона посилить економічні зв'язки з європейськими державами і розбудує свої високопрофесійні, сучасні збройні сили.

Проти членства України в НАТО люто виступає наш північний сусід, і це викликає великий подив. По-перше, у нас немає ніяких територіальних претензій до Росії. По-друге, ми суверенна держава і самі маємо право вирішувати, входити чи не входити нам у той чи інший альянс. По-третє, підгрунтям такого тиску на Україну, мабуть, є бажання декого з російських шовіністів якщо не повернути наш народ у колоніальне ярмо, то хоча б урвати шматок нашої території. Це також підтверджує той факт, що вже 19 років Росія не хоче здійснити демаркацію кордону суходолом, не говорячи вже за претензії на Керченську протоку й значну частину Азовського моря, яка за міжнародним правом належить суверенному народу України. Але Росії, як спадкоємиці колишньої Радянської імперії, ще довго не будуть давати тверезо мислити імперські амбіції певної частини керівництва цієї держави.

Поряд з важливою для України перспективою входження в систему колективної безпеки, суттєве значення для нашої держави має переведення частини підприємств військово-промислового комплексу на випуск цивільної продукції. Конверсія, а саме так визначають цей процес, особливо необхідна, бо в спадщину від СРСР Україна отримала надзвичайно великий військово-промисловий комплекс, який становив 40 % від усього промислового комплексу України. Цей величезний тягар на наших плечах необхідно суттєво зменшити. Тим більше, що в нас оборонна промисловість ще не приватизована (принаймні в більшості її об'єктів), а це означає, що поки немає потужної частини бізнесменів, прибутки яких безпосередньо залежать від його функціонування. Конверсія теж стане одним із реальних внесків України у вирішення глобальних проблем.

Підсумовуючи, слід зазначити, що участь України у вирішенні глобальних проблем людства може бути дуже помітною, і залежить вона, перш за все, у наведенні порядку у власній оселі. Якщо Україна у себе вдома вирішить екологічні, демографічні й інші проблеми - це вже буде вагомим її внеском у розв'язання загальносвітових проблем.

Нові категорії та поняття

Глобалізація Демографічна проблема

Проблема екології Гідросфера

Проблема забруднення повітря

Грінпіс

Теорія ноосфери В. І. Вернадського

НАТО

Конверсія



Схожі статті




Політична економія - Щетинін А. І. - 17.4. Україна та її внесок у розв'язання глобальних проблем

Предыдущая | Следующая