Педагогіка - Пальчевський С. С. - Дидактичний принцип художності

Спроби поєднання звільняючої і стимулюючої функцій мистецтва з навчальним процесом спостерігалися в історії педагогіки з давніх часів. Відомі випадки використання засобів драматизації під час вивчення грецької граматики у Давній Греції. У "Граматичній трагедії"" Каллія (початок IV ст.) дійовими особами виступали букви, які в умовах поєднання виконували "пісні", що відкривало шлях до засвоєння простих складів.

У свій час Аристотель відводив художньому чиннику основне місце у навчанні. Таких прикладів можна навести чимало. Сприяло цьому те, що в епохи античності та Відродження надзвичайно близькою до мистецтва була сама наука. У той час учені займалися мистецтвом, а діячі мистецтва одночасно були вченими. Таким чином, наука і мистецтво, розум і почуття, раціональне та ірраціональне спільними зусиллями творили цілісну картину світу. У XIX ст. прискорений розвиток техніки здійснив поворот від гуманітарного мислення до технократичного. Наука поступово ставала в основному раціональною, а мистецтво почало віддалятися від цивілізації, нерідко зображаючи її в калікуватих формах. Криза наростала. З часом усвідомлення цього призвело до ситуації, коли наука і мистецтво знову почали шукати точки дотику. А це відповідним чином відбивається на навчанні. Зміни в ньому, очевидно, пов'язуватимуться з гуманітаризацією мислення, яка, як стверджує Д. С. Михачова, ознаменує XXI сторіччя.

Протидією технократизму мислення у юнці минулого століття були визнані процеси гуманізації та гуманітаризації в освіті. Однак, як попереджував у той час академік Б. М. Неменський, намагання гуманізувати та гуманітаризувати навчальний процес без визнання дидактичного принципу художності як рівнозначного дидактичному принципу науковості неможливо, оскільки ".. .будь-яка система пізнання, побудована не на фундаменті емоційного вживання у мистецтво з дитинства, приречена на провал" (Йеменский Б. М.. Пути очеловечевания школы //Новое педагогическое мышление/ За ред. А. В. Петровского. - М, 1989. - С. 123). Мистецтво, на думку вченого, велика і незрозуміла поки що школою сила творчості. Виховання мистецтвом покликане формувати творчі здібності людини, оскільки воно здатне до цього краще, ніж інші засоби педагогіки. Адже мистецтво постає у справжньому своєму значенні як одна з важливих форм самосвідомості та самоорганізації людського колективу, як вироблена за мільйони років людського існування, нічим не замінима форма мислення, без якої людське суспільство взагалі не могло б відбутися.

Схожі статті




Педагогіка - Пальчевський С. С. - Дидактичний принцип художності

Предыдущая | Следующая