Педагогіка - Фіцула М. М. - Сутність мети виховання

Сутність мети виховання

Виховання як цілеспрямований процес завжди підпорядковане конкретній меті.

Мета виховання - сукупність властивостей особистості, до виховання яких прагне суспільство.

Мета виховання має об'єктивний характер і узагальнено виражає ідеал людини. Вона об'єктивно відображає вимоги конкретного суспільства. З розвитком суспільства змінюється і мета виховання. Актуальність мети і завдань виховання підкреслював К. Ушинський: "Що сказали б ви про архітектора, який, закладаючи нову будівлю, не зумів би відповісти вам на запитання, що він хоче будувати? Те саме повинні ви сказати й про вихователя, який не зуміє чітко й точно визначити вам мету своєї виховної діяльності... Ось чому, ввіряючи вихованню чисті й вразливі душі дітей, ввіряючи для того, щоб воно провело в них перші, а тому й найглибші риси, ми маємо цілковите право спитати вихователя, якої мети він добиватиметься в своїй діяльності, і вимагати на це питання ясної й категоричної відповіді". Програмою людської особи, людського характеру вважав виховання український педагог Антон Макаренко (1888-1930).

Загальною метою виховання є всебічний і гармонійний розвиток дитини. Такий ідеал цивілізованого суспільства діє впродовж століть, починаючи з а фінської системи виховання, де й народилося розуміння гармонійності людини (калокагатія - ідеал фізичної та моральної досконалості). В епоху Відродження ідея всебічного розвитку особистості знайшла відображення в педагогічних поглядах французьких письменників, педагогів-гуманістів Франсуа Рабле (1494-1553) і Мішеля Монтеня (1533-1592). Ф. Рабле пропагував гуманістичне виховання людини, в якому б гармонійно поєднувалися фізичний і духовний розвиток. На його думку, з цією метою в школі слід вивчати мови, математику, астрономію, природознавство, історію, право. Важливою складовою всебічного розвитку він вважав мислення. М. Монтень передусім позитивно оцінював в античному вихованні його різнобічність. Серед складників всебічного розвитку особистості він виокремлював розумовий розвиток, моральне і фізичне виховання.

Ідеї всебічного розвитку особистості предметніше висвітлюються у працях соціалістів-утопістів: англійських філософів Томаса Мора (1478-1535), Роберта Оуена (1771- 1858), італійського філософа Томаса Кампанелли (1568- 1639), французьких мислителів Клода-Анрі Сен-Симона (1760-1825), Франсуа-Марі-Шарля Фур'є (1772-1837). Вони уявляли всебічний розвиток як процес поєднання навчання з працею, в якому беруть участь усі члени суспільства. Німецький філософ Йоганн-Фрідріх Гербарт (1776- 1841) метою виховання проголошував розвиток різнобічних інтересів, спрямованих на гармонійний розвиток усіх здібностей людини. За Гербартом, створювана у процесі виховання гармонія здібностей особистості підпорядкована вищому ідеалу - підготовці "доброчесної" людини. Ідеал доброчесності як мета виховання був ідеалом "доброчесного" німецького бюргера, здатного пристосовуватися до існуючого суспільно-політичного ладу і підкорятися йому.

"Педагогічна система кожної історичної епохи, - за словами сучасного вітчизняного вченого Михайла Стельмаховича, - висуває свій оригінальний чи актуальний уже знаний образ людини. Кардинальні зміни в житті суспільства вносять відповідні корективи у виховний ідеал. То ж цілком закономірно виникає питання про сучасний педагогічний ідеал національного родинно-громадсько-шкільного виховання в Українській державі".

В Україні, як і в інших країнах світу, історично склалася система виховання, що грунтувалася на національних рисах і самобутності українського народу, але тривалий час вона нехтувалась і заборонялася. Нині, спираючись на глибинні національно-виховні традиції народу, поступово відроджується національна система виховання, яка враховує такі особливості сьогодення, як перехід України до ринкових відносин, відродження всіх сфер життя українського суспільства і процес розбудови незалежної держави. В її основі - український виховний ідеал.

Національне виховання - передавання молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду й на основі цього формування особистісних рис громадянина своєї країни (національної самосвідомості, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, фізичної, екологічної культури), розвиток індивідуальних здібностей І талантів.

Поняття "національне виховання" охоплює всі особливості виховання загалом. Воно рівнозначне державному, яке є вужчим, одиничним щодо виховання як загального поняття. Однак у жодній країні світу не існує виховання "взагалі". Воно завжди має конкретно-історичну національно-державну форму і спрямоване на формування громадянина конкретної держави, яка не може бути безнаціональною. Національне виховання найбільше відповідає потребам відродження України. Воно однаково стосується як українців, так і інших народів, що проживають в Україні. Саме принцип етнізації виховного процесу передбачає надання широких можливостей представникам усіх етносів для пізнання своєї історії, традицій, звичаїв, мови, культури, формування власної гідності й через пізнання власної історико-культурної спадщини допомагає пізнати глибинність взаємозв'язків кожного з них з українською нацією, її державою, переконатися, що саме українська суверенна держава охороняє національні права всіх громадян України.

Сучасна національна система виховання покликана передати підростаючому поколінню все багатство генетичного коду народу, його мову, національний характер, своєрідність світовідчуття і світосприймання, національний спосіб мислення і на цій основі формувати соціально значущі особистісні риси громадянина України, які включають в себе національну свідомість, глибоку духовність, трудову активність, морально-етичну, фізичну, екологічну й правову культуру.

Зміст виховання повинен наповнюватися національними духовними цінностями, до яких належать народний до інтернату, всі до мене чіплялися, а він заступився за мене"; "Я не знаю, що він там написав про себе, але я гадаю, що він тільки про себе й думає".

Аналіз цих характеристик і спостереження стали підставою для висновків, що Володя тягнеться до людей, хоче уваги, тепла, ласки, але приховує це. Важко переживає відчуження від товаришів, неповагу до нього дорослих, хоча сам дає для цього привід. Він вимогливий до інших, але менше до себе, не визнає своїх недоліків. Це спричинює конфлікти з товаришами і дорослими. Не впевнений, що до нього добре ставляться. Прагне визнання в колективі, проте йому бракує сили волі, щоб добре вчитись і поводитися; хоче бути кращим, але не намагається змінити себе. У виховній роботі з ним виходили з бажання хлопця утвердитися в колективі, відчути увагу до себе, стати кращим.

При зіставленні незалежних характеристик деякі риси можуть не збігатися через необ'єктивність того, хто характеризує, поспішність, помилковість висновків. У такому разі з'ясовують причини розбіжностей, аналізують чинники, що зумовили їх. Розбіжності можливі й тоді, коли характеристики складали в різний час, упродовж якого поведінка вихованця змінилася.



Схожі статті




Педагогіка - Фіцула М. М. - Сутність мети виховання

Предыдущая | Следующая