Основи психології - Вітенко І. С. - РОЗДІЛ 2. Напрямки, школи та концепції у психологічній науці

Напрямки психології XX століття

Значення суб'єкта наприкінці XIX початку XX століття набуває воля, яка розглядалась як специфічна енергія свідомості, не детермінована зовнішніми впливами. Таку теорію представив В. Вундт( 1832-1920), тим самим продовжуючи започатковану А. Августином волюнтаристичну психологію. У 1879 році він заснував першу в світі експериментальну лабораторію в Лейпцизі (рис. 2.1).

вільхельм вундт (у центрі знімка) заснував першу лабораторію з вивчення психологічних феноменів у 1879 році

Рис. 2.1. Вільхельм Вундт (у центрі знімка) заснував першу лабораторію з вивчення психологічних феноменів у 1879 році

Своєрідний біологічний підхід до пояснення психічних явній і особистості ми знаходимо в американського психолога (.'. Холла (1846- 1924). Він сформулював гак званий біогенний закон рекапітуляції, за яким онтогенетичний розвиток людини повторю становлення суспільства у філогенезі.

Американський науковець Е. Тітченер (1867 1927) вважав, що предметом психології мають бути елементи свідомості. Він розглядав свідомість як таку, що має свою власну структурну організацію, і започаткував інтроспективну психологію. В той час. коли Вундт. Тітченер та інші намагались вивчити структуру свідомості, американський філософ і психолог Уільям Джеймс (1842-1910) почав досліджувати свідомість точки зору її функції в адаптації індивідуума до середовища.

відомі психологи xix і xx століття

Рис. 2.2. Відомі психологи XIX і XX століття

видатний австрійський психіатр зигмунд фрейд - батько психоаналізу

Рис. 2.3. Видатний австрійський психіатр Зигмунд Фрейд - батько психоаналізу

Школа біхевіоризму, започаткована Дж. Уотсоном (1878-1958), предметом психології розглядала поведінкові реакції, дії та вчинки, які можна об'єктивно спостерігати і досліджувати. Прихильники цієї школи вважали, що психологія повинна стати точною наукою і може базуватись на спостереженні за поведінкою. Запропонована Уотсоном схема S-R означає, що будь-якій ситуації (або стимулу - S) відповідає певна поведінка (або реакція - R). Думки і почуття людини мають значення настільки, наскільки вони проявляються у вчинках або якимось чином виражаються у поведінці.

Яскравий вияв біологізму має місце у вченні австрійського психолога Зигмунда Фрейда (1856-1939), який започаткував психоаналіз (рис. 2.3). Книги "Тлумачення сновидінь" (1900), "Психопатологія буденного життя" (1901), "Три нариси про теорію сексуальності" (1905), "Тотем і табу" (1913), "Я і Воно" (1923) та інші принесли йому велику популярність.

3. Фрейд одним із перших при визначенні захворювань людини звернув серйозну увагу на несвідомі явища та їх вплив на виникнення і розвиток психосоматичних розладів.

Основу психічного життя, за Фрейдом, становить Воно (Ig) - осереддя сліпих інстинктів, сексуальних або агресивних, що прагнуть негайного задоволення незалежно від ставлення суб'єкта до зовнішньої реальності. Основними Фрейд вважав інстинкт життя (Ерос) та інстинкт смерті (Танатос). Воно не здатне ні на які оцінки, йому не знайомі добро і зло, будь-яка мораль. Воно несвідоме. Поряд з Воно, твердить Фрейд, у людини існує Его (я) - сфера свідомості. Воно примушує Его спрямовувати свою діяльність на задоволення несвідомих потягів, що відповідало б принципові утіхи, але змушене враховувати особливості зовнішнього світу. Его зазвичай дотримується не принципу втіхи, а принципу реальності. У цьому йому допомагає надія (супер-Его), яке є носієм установок суспільства, моральним цензором.

Оскільки моральна цензура не допускає прямого впливу енергії несвідомих потягів (головним чином сексуальної енергії) на свідому діяльність, ця енергія дістає розрядку у вигляді діяльності, прийнятої для індивіда й суспільства (відбувається сублімація). Різновидом сублімації є творчість.

Проте не завжди конфлікт між Его і Воно розв'язується так благополучно. Фрейд вважав, що саме цей конфлікт є причиною багатьох неврозів, причому початок цих хворобливих конфліктів лежить здебільшого іще в прихованих ранніх дитячих переживаннях. Одним з конфліктів є так званий Едіпів комплекс, що полягає в статевому потягу дітей до батьків протилежної їм статі і прагненні фізично усунути батьків однієї з ними статі. Едіпів комплекс викликає в індивіда почуття провини, яке призводить до конфлікту в сфері несвідомого.

Едіпів комплекс дістав назву від імені одного з героїв давньогрецького міфу, царя

Едіпа, який, за легендою, убив свого батька і одружився із своєю матір'ю, не знаючи, що це його батьки. У дівчинки, за Фрейдом, Едіпів комплекс відповідає комплексу Електри (Електра, за міфом, убила свою матір, помстившись за батька). Концепція едіпового комплексу виражає загальну тенденцію фрейдизму до універсалізації окремих патологічних психічних феноменів.

Жодний напрям в історії психології не викликав стільки протилежних думок і оцінок, як фрейдизм. Психоаналіз у багатьох країнах піддають критиці, прагнучи довести неспроможність його соціологічних і медичних концепцій.

Учення Фрейда привернуло до себе увагу через те, що він перший широко поставив питання про вплив несвідомих форм психічної діяльності на поведінку людини, про роль переживань у ранньому дитинстві для подальшого формування особистості.

Головна помилка Фрейда полягає у тому, що він знижував роль суспільної, соціальної природи свідомості людини. Свідомість - це не лише властивість високоорганізованої матерії, але й продукт суспільно-історичного розвитку і соціальних відносин людини.

У межах "фрейдизму" побудував свою теорію глибинної психології К. Юнг (1875-196 і), стверджуючи, що душа (особистість) складається із трьох окремих, але пов'язаних структур: его, особистісного та колективного несвідомого.

Своєрідним різновидом чи напрямом у психології є неофрейдизм. Лідерами неофрейдизму вважаються К. Хорні (1885-1952), Е. Фромм (1900-1980), Г. С. Саллівен (1892-1949), які намагалися подолати біологізм класичного фрейдизму і ввести основні його положення в соціальний контекст. За Хорні, причиною неврозів є тривога, що виникає в дитини при зіткненні з наперед ворожим їй світом і підсилюється через недостатню любов і увагу з боку батьків, оточуючих. Фромм пов'язує неврози з неможливістю для індивіда досягти гармонії із соціальною структурою сучасного суспільства, яке формує в людини почуття самотності, відірваності від оточуючих, викликає невротичні способи звільнення від цього почуття. Саллівен вбачає витоки неврозів у тривожності, що виникає в міжособистісних стосунках людей.

Приділяючи певну увагу факторам суспільного життя, неофрейдизм вважає індивіда з його несвідомими потягами незалежним від суспільства і таким, що протистоїть йому. При цьому суспільство розглядається як джерело "загального відчуження" і визначається ворожим щодо основних тенденцій розвитку особистості.

Серед соціогенетичних теорій, що пояснюють структуру особистості, виходячи з суспільного ладу, способів соціалізації та взаємовідносин з навколишнім середовищем, слід назвати теорію поля, яку запропонував американський психолог К. Левін (1890-1947). Він твердив, що поведінкою людини керують психологічні сили, які мають спрямованість, величину і точку прикладання в навколишньому полі життєвого простору, тобто поведінку людини визначає замкнене у собі середовище, до якого людина мусить постійно пристосовуватися.

Феноменологія Е. Гуссерля (1859-1938) стала основою для гештальтпсихології (з нім. gestalt - образ, форма) - напрямку у психології, який вивчає цілісні структури свідомості. Ця школа заперечувала виведення цілого з суми елементів і вважала принциповою залежність елементів від цілого.

Прибічники гештальтпсихології порівнюють поведінку із музикою. Якби ми сприймали кожну ноту окремо, то не змогли б відтворити мелодію. Так само людська поведінка втрачає зміст, якщо її розбити на компоненти.

Гуманістична психологія - напрямок у психології, який вивчає духовний розвиток людини, її особистісний ріст і проблеми самовизначення. Даний напрямок виник у СІЛА завдяки працям Карла Роджера (1902-1987) та Абрахама Маслоу (1908-1970) у 40-50 рр. XX ст. Психологи даного напрямку вважають, що людина постійно розвивається, змінюється і намагається досягти максимально повної реалізації своїх здібностей.

Когнітивна психологія (з англ. cognition - пізнання) - напрямок у психології, який вивчає закономірності процесів пізнання. Прибічників цього напрямку цікавить, яким чином ми пригадуємо, вирішуємо проблеми, мислимо, формуємо наші уявлення про себе та оточуюче середовище.

Електичний підхід - напрямок, згідно з яким психолог сам обирає, який метод застосувати у конкретній ситуації.

Характеризуючи психологію як самостійну галузь наукового знання і передусім розглядаючи її предмет в онтогенезі, можна помітити, що зміни, які проходили в логіці його становлення, тісно пов'язані зі зміною уявлень про природу психічного в динамічному розвитку людства.

Схожі статті




Основи психології - Вітенко І. С. - РОЗДІЛ 2. Напрямки, школи та концепції у психологічній науці

Предыдущая | Следующая