Основи охорони праці - Березуцький В. В. - Суб'єкти зобов'язань щодо відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки

Поняття та види джерел підвищеної небезпеки

Стаття 450 Цивільного Кодексу (ЦК) України регулює зобов'язальні відносини, що виникають із факту заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Норма цієї статті відрізняється від інших норм, що передбачають зобов'язання щодо заподіяння шкоди, тим, що в ній ідеться про особливий засіб заподіяння шкоди - про джерело підвищеної небезпеки. У зв'язку з цим за статтею 450 ЦК України використовуються три взаємопов'язані категорії:

1) підвищена небезпека для оточення;

2) діяльність, пов'язана з підвищеною небезпекою;

3) джерело підвищеної небезпеки.

Сучасний рівень розвитку народного господарства нашої країни характеризується значним технічним потенціалом - машини, механізми, виробниче устаткування, різні знаряддя праці, будівельні конструкції. їх експлуатація, як свідчить досвід, пов'язана з можливістю заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, їхньому майну, а також майну організації. Унаслідок цього законодавством у зазначених нормах передбачено відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки. Водночас стаття 450 ЦК України не розкриває суті підвищеної небезпеки. Це - завдання цивільної науки. Розроблено кілька теорій, у яких відбито погляди на сутність джерела підвищеної небезпеки. Найбільшого визнання у науці й судово-арбітражній практиці набули теорії діяльності (М. М. Агарков, Б. С. Антимонов) та об'єктів або предметів матеріального світу (О. О. Красавчиков, М. А. Малеїн).

Аналіз основних положень теорії діяльності дає змогу сформулювати три висновки: по-перше, під джерелом підвищеної небезпеки слід розуміти діяльність, яка пов'язана з використанням певних предметів, головним чином техніки; по-друге, підвищену небезпеку створює не "мертвий об'єкт", а пов'язана з ним діяльність; по-третє, діяльність із підвищеною небезпекою характеризується тим, що вона пов'язана з такими видами техніки, в яких закладена рухома система та експлуатація яких при сучасному рівні розвитку техніки безпеки повністю не виключає можливості заподіяння непередбаченої (випадкової) шкоди.

Зміст теорії об'єктів або предметів матеріального світу складається з таких положень:

- джерелом підвищеної небезпеки є те, що її створює;

- матеріальне вираження джерела підвищеної небезпеки слід шукати у вивчені елементів виробничих сил - знарядь і засобів виробництва;

- знаряддя і засоби виробництва створюються людським розумом і руками. Людина використовує їх у своїй цілеспрямованій свідомій діяльності. Водночас ці предмети матеріального світу пов'язані з дією об'єктивних законів природи - механічних, фізичних, хімічних, біологічних, які існують поза свідомістю людини і не залежать від неї;

- сутність джерела підвищеної небезпеки полягає в тому, що предмети, створені людиною, залишаються під дією законів природи;

- предмети - джерела підвищеної небезпеки - мають специфічні особливості або властивості, які можуть шкідливо впливати на навколишнє середовище, в тому числі й на людину. За допомогою цих теорій і запропонованого розуміння джерела підвищеної небезпеки можна визначити наступні цивільно-правові категорії, що містяться у статті 450 ЦК України:

1) підвищена небезпека для оточення - це діяльність, яка створює високий ступінь вірогідності заподіяння непередбаченої (випадкової) шкоди;

2) діяльність, пов'язана з підвищеною небезпекою" - це така діяльність із використання, транспортування, зберігання предметів та речовин, яка не піддається безперервному і всеосяжному контролю людиною;

3) джерело підвищеної небезпеки - це будь-яка діяльність, у тому числі діяльність із використання, транспортування, зберігання предметів матеріального світу (наприклад, техніки), яка створює високий ступінь вірогідності заподіяння непередбаченої (випадкової) шкоди через неможливість безперервного і всеосяжного контролю за нею людиною.

Суб'єкти зобов'язань щодо відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки

Зобов'язаною стороною у відносинах щодо відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, є організації та громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточення (ст. 450 ЦК України). Зазначені організації та громадяни на практиці і в літературі називаються власниками джерел підвищеної небезпеки. У Постанові Верховного Суду України від 27 березня 1992 року передбачається приблизний перелік власників джерел підвищеної небезпеки. До них, зокрема, належать:

1) власники джерел підвищеної небезпеки (кооперативи, акціонерні товариства, громадяни тощо);

2) організації, що є власниками джерел підвищеної небезпеки на праві повного господарського видання або на праві оперативного управління (державні підприємства та установи);

3) організації та громадяни, що є власниками джерел підвищеної небезпеки на підставі відповідних договорів (договору оренди, підряду тощо);

4) громадяни, які мають доручення на управління транспортним засобом;

5) організації, що є власниками джерел підвищеної небезпеки на підставі адміністративного акта про передачу їх у тимчасове користування (п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 р.).

Власник джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну цим джерелом, якщо доведе, що володіння джерелом було втрачене не з його вини, а в результаті протиправних дій постраждалих осіб, наприклад, унаслідок угону транспортного засобу. У подібних випадках до відповідальності за статтею 450 ЦК України притягаються особи, які фактично володіли джерелом підвищеної небезпеки в момент заподіяння шкоди. Коли володіння джерелами підвищеної небезпеки було втрачене не тільки в результаті протиправних дій інших осіб, а й із вини самого власника, тоді відповідальність за заподіяну шкоду може бути покладена як на особу, що протиправно заволоділа джерелом підвищеної небезпеки, так і на його власника відповідно до ступеня вини кожного з них. Відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки може настати, якщо з його вини не була забезпечена належна охорона джерела підвищеної небезпеки.

2.5.6. Відповідальність за порушення законодавства з охорони праці

За порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної та кримінальної відповідальності згідно із Законом про охорону праці. Це передбачає наступні дії при:

- дисциплінарній відповідальності - догану, у подальшому звільнення з роботи;

- адміністративній відповідальності - штрафні санкції до юридичних та фізичних осіб, які використовують найману працю, посадових осіб та працівників відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення (80731-10, 80732-10). Максимальний розмір штрафу не може перевищувати 5% місячного фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю. У разі несплати юридичними та фізичними особами штрафу проводиться нарахування пені на суму штрафу у розмірі 2% за кожний день прострочення. Особи, на яких накладено штраф, вносять його в касу підприємства за місцем роботи. Рішення про стягнення штрафу може бути оскаржено в місячний строк у судовому порядку;

- матеріальній відповідальності - вимоги регламентуються ст. 130-188 Кодексом законів про працю України;

- кримінальній відповідальності - згідно з Кримінальним кодексом України (вимоги ст. 271, 272, 273, 273, 274, 275 розділу X "Злочини проти безпеки виробництва") передбачається, враховуючи тяжкість злочину, покарання штрафом у 50 мінімальних неоподаткованих доходів громадян, виправними роботами на строк до 2-х років, обмеженням чи позбавленням волі на строк від 2-х до 7-ми років тощо. Кошти від застосування штрафних санкцій до юридичних та фізичних осіб зараховуються до державного бюджету України.

Контрольні запитання та завдання

1. Які завдання виконує працеохоронний менеджмент?

2. Назвіть складові елементи системи працеохоронного менеджменту.

3. Що таке система управління охороною праці?

4. Яку характеристику має система управління охороною праці на державному рівні?

5. Які функції виконує Держнаглядохоронпраці в державі?

6. Управління охороною праці на регіональному рівні.

7. Управління охороною праці на галузевому рівні.

8. Характеристика функцій управління охороною праці на підприємстві.

9. Правове регулювання з питань охорони праці в державі.

10. Обов'язки роботодавця з організації безпечних умов праці на виробництві.

11. Питання соціального захисту працівників на виробництві.

12. Права та обов'язки працівників з охорони праці на підприємстві.

13. Фінансування охорони праці на підприємстві.

14. Відповідальність за порушення законодавства з охорони праці в державі.

15. Види нагляду і контролю за охороною праці.



Схожі статті




Основи охорони праці - Березуцький В. В. - Суб'єкти зобов'язань щодо відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки

Предыдущая | Следующая