Основи літературознавства - Ференц Н. С. - 9.3. Рима і її різновиди

Рима (нім. reim, анг. rhyme, франц. rime, польське rym, рос. рифма, від грец. rhytmos - узгодженість, сумірність) - композиційно-звуковий прийом суголосся закінчень, що має фонетичне і метричне значення, об'єднує суміжні та розташовані близько слова віршових рядків (починаючи з останнього наголошеного складу) для організації їх у строфи, впорядкування поетичного мовлення, його евфонічного римотворення. Такс визначення рими подає "Літературознавча енциклопедія" (автор-укладач Ю. І. Ковалів). Подібні визначення є у книгах Галини Сидоренко ("Основи літературознавства", 1962), П. Волинського ("Основи теорії літератури", 1962), В. Ковалевського ("Рима. Римічні засоби українського вірша", 1965).

Найдавніші вірші були не римованими. Антична література використовувала риму в ораторській прозі та комедії, у віршах рими не було. У європейське віршування риму запровадили пізньолатинські поети (християнські гімни IV-VI ст., зокрема твори Августина Блаженного, Венанція Фортуната, папи Григорія Великого). У IX-XII століттях рима набула поширення у візантійській, давньонімецькій, давньороманській, києво-руській літературах. В епоху класицизму у XVII століття були спроби відмовитися від рими у зв'язку з тим, що її не було в античній поезії. Сьогодні співіснує римована і неримована поезія.

Рима найчастіше - це суголосся закінчень віршових рядків, рідше використовується початкова і внутрішня. Це явище звукове, тут збігаються не букви, а звуки. Рима робить вірш красивим, римовані вірші легше запам'ятовуються. Співзвуччя посилює зміст, емоційне і ритмічне звучання твору, надає йому музикальності. Рима виконує інструментаційну, строфотворну, стилістичну, евфонічну, семантичну функції. Талановиті поети постійно оновлюють свої рими. Вірші без рими називаються білими.

Закінчення віршового рядка називають клаузулою (лат. clausula - закінчення) - фінальна частина ритмічного врегульованого віршового рядка, починаючи з останнього, або константного, наголошеного складу. У випадку суголосся клаузули говоримо про риму. Для розрізнення рими і клаузули А. Ткаченко пропонує за старою термінологією виділяти 1-складову, 2-складову, 3-складову і т. д. На його думку, для рими ця кількісна характеристика не є актуальною, можна обходитися без характеристики рими з погляду наголошеності.

Частина вірша до клавзули називається корпусом. У залежності від місця наголосу в повторюваних словосполученнях розрізняють рими:

Окситонні, чоловічі - односкладові - з наголосом на останньому складі рядка: добра - гра, коса - росa;

Паракситоині, жіночі - двоскладові - з наголосом на передостанньому складі: опадають - літають, посуд - сосуд;

Пропаракситонні, дактилічні - трискладові - з наголосом на третьому від кінця складі: чесності - чудесності, зоряна - зморена;

Гіпердактилічні - чотирискладові - з наголосом на четвертому від кінця складі: насичуючись - перехлюпуючись, огниками - кониками.

За якістю співзвучності рима буває точною або глибокою, насиченою і неточною, неглибокою, неповною. Коли в словах, що римуються, збігаються всі звуки після останнього наголошеного - рима точна: благородний - народний. Культ чистої (точної) рими плекали "неокласики", не трималися точної рими поети "празької школи".

Рима, у якій співзвучність приблизна, називається неточною: лине - турбіни. Неточні рими поділяються на два підвиди:

1) рима-асонанс (співзвучні лише голосні): слова - німа;

2) рима-консонанс (співзвучні лише приголосні): кедр - кадр.

Відкрита рима - слово закінчується голосним звуком: літо - налити.

Закрита - слово закінчується приголосним: туманом - лиманом.

У залежності від кількості складів, які збігаються, розрізняються рими багаті, що характеризуються значною кількістю співзвуч у словах, які належать до різних частин мови, різних граматичних категорій: упокорив

- осокорів, і бідні (співзвучні останні голосний і приголосний): сівба - боротьба.

Усі рими можуть бути оригінальними (свіжими, оказіональними - від лат. оссаsіоnаlis - випадковий, індивідуальний) і банальними (затертими). Банальними є рими іменників, дієслів, прикметників, числівників, де римуються тільки закінчення, а кореня слова рима не заторкує. Банальною є рима, яка виникає внаслідок переліку однорідних імен або прізвищ: сонце - віконце, співають - вітають.

Одногрупна рима - римування однакових граматичних форм: прикметника з прикметником, дієслова з дієсловом: німа - голосна, рубати - дбати.

Різногрупна рима - римування слів, які є різними частинами мови: бою - мою, гармати - зламати.

Рівноскладова рима - охоплює однакову кількість складів: світи - борти.

Нерівноскладова рима - охоплює неоднакову кількість складів: розцвіло - було.

Омонімічна рима - римуються омоніми: "Діти, діти, де вас діти?!"

Каламбурна рима - побудована на каламбурі, на словах-омонімах, близьких за звучанням, але різних за значенням. Вона створює комічний ефект.

Коли знайомлюсь з твором я,

Дивлюсь спочатку на їм я:

Чи молодий це, чи мастистий,

Щоб знати - бити чи мастити.

(В. Дубовик)

Нарощена та усічена - рими з додаванням і відніманням звуків: дере - дерев, січень - січе.

Йотована рима - з нарощенням або усіченням й: імена - не минай, не куняй - на коня.

Анаграмна рима - однакові літери різні слова: шапки - шпаки, літо - тіло.

Тавтологічна рима - - повторюються слова у незмінному значенні: Роки молоді, поки молоді.

І день іде, і ніч іде.

І, голову схопивши в руки,

Дивуєшся, чому не йде

Апостол правди і науки?

(Т. Шевченко) Коренева рима: веселка - весна.

Внутрішня рима - римуються слова в рядку: "Все йде, все минає, і краю немає" (Т. Шевченко).

Проста рима - римуються два слова: руки - круки.

Складена рима - в одну риму входить два-три слова: пророки - про роки, колисці - колись ці.

Рима-луна. Суть її у тому, що перше римоване слово є часткою Другого. Засіб рими-луни використовує М. Кузьменко:

Раз я в волості судився

З нашим сільським адвокатом,

Катом, катом, катом, катом.

З нашим сільським адвокатом.

Нас судили судді, вбрані

В сукні й чоботи сап'янці,

П'яні, п'яні, п'яні, п'яні...,

В сукні й чоботи сап'янні.

Схожі статті




Основи літературознавства - Ференц Н. С. - 9.3. Рима і її різновиди

Предыдущая | Следующая