Національна економіка - Савченко В. Ф. - 4.5. Науково-технічний потенціал національної економіки

Свого часу в Україні було нагромаджено потужний інтелектуальний потенціал. За чисельністю студентів, часткою наукових працівників у загальній чисельності населення Україна посідала одне з перших місць у Європі. З початком переходу економіки країни на ринкові засади розвитку загострилась проблема працевлаштування осіб, які здобули вищу або середню професійну освіту, знизився престиж вищої освіти, внаслідок чого значна кількість вищих навчальних закладів (ВНЗ), зокрема технічного профілю, змушена була зменшити випуск фахівців.

У 1990 р. Україна володіла 6,5 % світового науково-технічного потенціалу за чисельності населення близько 0,1% від світового. З кожної 1000 зайнятих 11 осіб працювали у науково-технічній сфері, а в 2007 р. - тільки п'ять осіб. За цей час кількість виконавців наукових та науково-технічних робіт скоротилася з 313 тис. осіб до 102. Відбулося істотне скорочення чисельності науковців найвищої кваліфікації (докторів і кандидатів наук) у науковій сфері.

Частка видатків на науку у ВВП України в 2007 р. становила 0,96 %. Аналогічні витрати спостерігаються у Швеції - 3 %, Японії - 2,97, Швейцарії - 2,86, СІЛА - 2,62, Німеччині - 2,53 %. Така ситуація не може вважатися прийнятною.

Аналіз тенденцій розвитку вітчизняних інновацій свідчить про переважання поліпшених, насамперед, продуктових інновацій, домінування низькотехнологічних, енергомістких та екологічно небезпечних виробництв. Негативною тенденцією є зменшення кількості промислових підприємств, що займалися інноваційною діяльністю та впроваджували інновації (за деяким винятком у 2007 р., табл. 4.2).

Таблиця 4.2. Інноваційна активність підприємств

Рік

Частка підприємств

Які займалися інноваціями, %

Які впроваджували інновації, %

2000

18,0

14,8

2001

16,5

14,3

2002

18,0

14,6

2003

15,1

11,5

Закінчення табл. 4.2

Рік

Частка підприємств

Які займалися інноваціями. %

Які впроваджували інновації, %

2004

13,7

10,0

2005

11,9

8,2

2006

11,2

8,1

2007

14,2

10,8

Незважаючи на різні форми підтримки та розвитку інноваційної діяльності, основним джерелом її фінансування є власні кошти підприємств, тоді як обсяги державної фінансової підтримки незначні (табл. 4.3).

Слід визначитись з довгостроковими головними соціально-економічними цілями та пріоритетами розвитку науки і техніки, галузей економіки відповідно до соціально-політичних завдань та фінансово-економічних можливостей держави і в цьому напрямі здійснювати своєчасне та в достатніх обсягах інвестування.

Таблиця 4.3. Джерела фінансування технологічних інновацій

Показник

Рік

Загальна сума витрат, %

У тому числі за рахунок коштів

Власних, %

Державного бюджету, %

Іноземних інвесторів, %

Інші джерела, %

2000

100,0

79,6

0,4

7,6

12,4

2001

100,0

83,9

2,8

3,0

10,3

2002

100,0

71,1

1,5

8,7

18,7

2003

100,0

70,2

3,0

4,3

22,5

2004

100,0

77,2

1,4

2,5

18,9

2005

100,0

87,7

0,6

2,7

9,0

2006

100,0

84,6

1,9

2,9

10,0

2007

100,0

73,7

1,3

3,0

21,7

Україна має серйозний потенціал у сфері сучасних технологій. Політика структурної адаптації дасть змогу нашій країні збільшити частку у світовому виробництві високотехнологічної продукції. На вирішення цього завдання спрямована широкомасштабна державна програма імпортозаміщення, яка також передбачає захист потенціалу національної економіки. Державі доводиться резервувати ринок за окремими видами продукції для місцевих підприємств, обмежувати іноземну конкуренцію протекціоністськими бар'єрами, використовуючи привабливість своїх досить потужних ринків. Як показує світова практика, провідною галуззю вважається електронне виробництво, яке стає істотним чинником соціально-економічного розвитку і навіть диференціації за ступенем розвитку країни.

Інноваційний розвиток держави - це шлях до створення ефективної та конкурентоспроможної національної економіки.



Схожі статті




Національна економіка - Савченко В. Ф. - 4.5. Науково-технічний потенціал національної економіки

Предыдущая | Следующая