Національна економіка - Мельникова В. І. - ГЛАВА 12. ІНСТИТУЦЮНАЛЬНІ ФОРМИ ІНТЕГРАЦІЇ У СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

12.1. Суть, особливості й структура розвитку світового господарства

Світова економіка являє собою сукупність національних економік, які взаємодіють на основі міжнародного розподілу праці.

Головною метою розвитку економіки є максимальне використання переваг сукупного потенціалу світового співтовариства. Сучасне світове господарство нараховує близько 200 суверенних держав, у яких проживає 6 млрд людей, які розмовляють 2796 мовами. Ці держави відрізняються:

- рівнем економічного розвитку;

- системою державного управління;

- належністю до певних політико-географічних угруповань;

- ходом історичного розвитку.

За рівнем економічного розвитку країни поділяються на групи.

Перша група - країни з розвинутою ринковою економікою. У цю групу входять близько 30 розвинених індустріальних країн (США, Японія, країни західної Європи). Ці держави беруть активну участь у міжнародних економічних відносинах, тому що мають ефективну ринкову економіку, мобільні продуктивні сили й, відповідно, характеризуються високим рівнем життя населення. Провідне становище у світі займають сім країн - США, Японія, Канада, ФРН, Франція, Великобританія, Італія. На них припадає більше 80% промислового виробництва розвинених країн і близько 60% усього світового промислового виробництва; відповідно 70 - 60% виробництва електричної енергії, 60 - 50% експорту товарів і послуг. Розвинені індустріальні країни виробляють більше половини світового ВНП, впливають на роботу міжнародних економічних організацій.

Друга група - країни, що розвиваються. У цю групу входять близько 140 держав. Вони займають приблизно 62 % території земної кулі й містять 51% від кількості населення землі [5]. Серед держав, що розвиваються, можна виділити такі підгрупи країн:

O перша підгрупа - нові індустріальні країни: Сінгапур, Південна Корея, Тайвань, Бразилія;

O друга підгрупа - виробники і експортери нафти; для цих держав характерним є профіцит платіжного балансу;

O третя підгрупа - це найменш розвинені країни (близько 50 держав), в основному - країни Африки.

За даними ООН за останнє десятиліття співвідношення рівнів доходів багатих і бідних на нашій планеті не тільки не скоротилося, але значно збільшилося: з 13:1 до 60:1 [5];

Третя група - це країни з перехідною економікою: Східна Європа й країни СНД, у тому числі й Україна.

Становлення світового господарства пройшло тривалий історичний шлях. Об'єктивною основою формування світового господарства був суспільний поділ праці, що вийшов за межі національних господарств. Основою поступального формування світового господарства був міжнародний ринок, створення якого відбулося поетапно в XV-XVII століттях. На рубежі ХІХ-ХХ століть сформовані спочатку торгово-економічні зв'язки між державами активно доповнювалися виробничими й фінансово-економічними, що привело до утворення системи світового господарства.

Світове господарство - це система господарств окремих країн, об'єднаних міжнародним поділом праці, торгово-виробничими, фінансовими й науково-технічними зв'язками.

Кінець XX століття є початком нового періоду в розвитку сучасного світового господарства. Його особливістю є цілісність усього світового господарства, зумовлена такими чинниками:

- прагненням народів світу вижити в умовах нарощування ядерних потенціалів і загрози можливої ядерної війни;

- використанням досягнень НТП, освоєння яких від багатьох країн потребує координованих дій;

- розширенням і поглибленням інтернаціоналізації виробництва й всього економічного та духовного життя ;

- необхідністю об'єднання зусиль багатьох країн для вирішення глобальних проблем (екологічних, виробничих, освоєння глибин світового океану, космосу й ін.), потребою у взаємодопомозі в екстремальних ситуаціях (землетруси, ядерні аварії й ін.)

Формування цілісного світового господарства сприяє розвитку відповідної інфраструктури: будівництву транснаціональних залізниць, поширенню міжнародних систем зв'язку й ін. У світовому господарстві міжнародні економічні відносини здійснюються в таких формах: міжнародна торгівля, міжнародний рух капіталів, міжнародна міграція робочої сили, міжнародні валютні відносини, міжнародні науково-технічні відносини.

Схожі статті




Національна економіка - Мельникова В. І. - ГЛАВА 12. ІНСТИТУЦЮНАЛЬНІ ФОРМИ ІНТЕГРАЦІЇ У СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

Предыдущая | Следующая