Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях - Козак Ю. Г. - 3.1.13. В чому полягають основні економічні проблеми країн, що розвиваються?

Модель наздоганяючого розвитку, має явні хиби: прагнення забезпечити свою економіку одними промисловими товарами, неминуче викликає необхідність імпорту інших товарів і засобів їх виробництва. Щоб задовольнити ці все зростаючі потреби, необхідно постійно збільшувати експорт або брати кредити. Розширення експорту, починаючи з 50-х років, виявилося проблематичним, тому що світові ціни на сировину і сільськогосподарську продукцію постійно падають за рахунок застосування в розвинутих країнах енерго - і матеріалозберігаючих технологій. Це призвело до росту зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються, і збільшенню залежності від нових видів імпорту.

Хронічне відставання експорту країн, що розвиваються, від потреб в імпорті особливо гостро проявилося під час енергетичної кризи 70-х років. У зв'язку з багаторазовим ростом цін на нафту в країнах, не забезпечених цією сировиною, різко скоротився імпорт інших видів товарів, знизилися обсяги промислового виробництва, виріс товарний і грошовий дефіцит. Це викликало інфляцію, спад виробництва, зростання зовнішньої заборгованості. Коли ціни на нафту на світовому ринку стабілізувалися, то накопичилися борги й економічні проблеми стали стримувати темпи розвитку країн. Так за 1952-1970 рр. питома вага країн, що розвиваються, у світовому експорті знизилася з 33 до 19%.

Уникнули економічного спаду лише ті країни, що до цього часу зуміли диверсифікувати свою економіку за рахунок промислового виробництва. Це Південна Корея, Тайвань, Сінгапур і Гонконг. Темпи їхнього промислового росту з 70-х років були вище не тільки країн, що розвиваються, але і більшості розвинутих, за що вони стали називатися чотирма "драконами" Південно-Східної Азії. Порівняно швидко оправилися від кризи і такі країни як Таїланд, Малайзія, Індонезія, на дешеві трудові ресурси котрих стали з 70-х років орієнтуватися "дракони" Південно-Східної Азії.

У міжнародному поділі праці також виділилася високими темпами розвитку ще одна досить різнорідна група країн, економіка яких розвивалася високими темпами з різних причин: Індія - за рахунок значного природно-ресурсного потенціалу й акценту на розвиток національної важкої промисловості; Туреччина - за рахунок своєчасного використання спаду виробництва в країнах СНД; Пакистан - за рахунок економічної допомоги США, що значно збільшилася під час присутності в сусідньому Афганістані радянських військ; Шрі-Ланка - за рахунок розширення експорту чаю.

Здійснення деколонізації економіки, аграрних реформ, імпортозамінної та експортоорієнтованої індустріалізації, створення економічної і соціальної інфраструктур, налагодження й удосконалювання моделей макроекономічного регулювання, мобілізація національних ресурсів, а також широке залучення капіталу, досвіду і високих технологій розвинутих країн, сприяло модернізації соціально-економічних структур периферійних країн. При цьому даний процес охопив не тільки "тигрів" ІІСА, але й ряд великих країн - Мексику, Індію, Бразилію, Індонезію та ін. Це викликало значне прискорення динаміки і слаборозвинених країн. Якщо приріст їх ВВП на душу населення в 1900-1938 pp. складав 0,4-0,6%, то за 1950-1999 р. - 2,6-23%.

За період із 1800 по 1998 роки абсолютний розмір розриву між розвинутими і країнами, що розвиваються, виріс у 50 разів.

З 80-х років вперше в історії розвитку Периферії проявилася тенденція скорочення розриву між розвинутими і країнами, що розвиваються. Темпи щорічного приросту ВВП за 1991-2000 pp. по розвинутих країнах склали 2.2%, а по країнах, що розвиваються - 5,0%. У той же час, якщо в розвинутих країнах у повоєнний період посилилися процеси конвергенції - зближення рівнів розвитку, то в країнах, що розвиваються, продовжилося розшарування країн за рівнем розвитку: до розвинутих наблизилося 27 країн, а слаборозвиненими стали вважати 50.

Для більшості країн Азії економічний зріст був викликаний виходом із фінансової кризи в НІК. У Латинській Америці уповільнення темпів розвитку пов'язано з наслідками валютної кризи в Бразилії і промисловим спадом в Аргентині. Найближчим часом цей спад буде усунутий за рахунок зовнішньої торгівлі, поліпшення загальної кон'юнктури ринку і пожвавлення туризму.

Таблиця 1.55. Зростання питомої ваги країн, що розвиваються, у світовій торгівлі, (%)

Країни

1950

1970

1980

1990

1998

Країни, що розвиваються

34,84

18,99

30,05

23,70

27.84

Чотири "дракони" ПСА

2.83

2.13

3.81

7.65

9,72

Чотири "тигри" ПСА

3,93

1.44

2.29

2,51

3,78

Мексика

0,86

0,44

0.77

1.17

2.17

Індія

1.85

0.64

0.38

0.52

0.61

Туреччина

0,43

0,19

0.15

0.38

0,48

Аргентина

1.90

0,59

0,41

0.37

0,47

Збереження за країнами, що розвиваються, репутації "сировинних придатків" або "бананових республік" згодом ще більш гостро позначиться на зниженні темпів їхнього росту через несприятливу кон'юнктуру на світовому ринку: на сільськогосподарському ринку стабільно відзначається перевищення пропозиції над попитом і далі ця тенденція буде зберігатися. Подальше впровадження матеріало - і енергозберігаючих технологій знижує попит на сировину для промисловості.

Країни, що розвиваються, не мають достатніх засобів для проведення наукових досліджень і впровадження новітніх досягнень науки і техніки. Вони змушені або купувати не зовсім нові технології, або постійно знаходитися в положенні наздоганяючих, що також ніяк не сприяє їхньому розвитку і скороченню розриву між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються.

Рівень науково-технічного прогресу в цих країнах стримується також за рахунок людського потенціалу. Тут відзначається низька кваліфікація кадрів, висока неписьменність, у тому числі функціональна, що унеможливлює швидкий перехід на високі технології. Крім цього, висока народжуваність постійно випереджає темпи економічного росту. ВВП надушу населення, при відносному зростанні виробництва; все одно падає. У даний час в країнах, що розвиваються, мешкає 4,8 млрд людей, а до 2025 року очікується 7,8 млрд.

Низький рівень інтенсифікації сільськогосподарського виробництва як однієї з головних сфер зайнятості і джерела їжі більшості країн, що розвиваються, продовжує істотно залежати від погодних умов і стримує розвиток країн.

Слабкий рівень розвитку інженерної, соціальної і ринкової інфраструктур, низький рівень освіти й охорони здоров'я, нерозвиненість або слабка розвиненість транспортної, телекомунікаційної, фінансової інфраструктури, зародковий рівень комп'ютеризації стримує приток іноземних інвестицій як одного з джерел росту.

Постійно виникаючі внутрішні і зовнішні конфлікти, процвітання наркобізнесу, торгівлі зброєю і людьми, підтримка світового тероризму, розквіт тіньової економіки, відмивання "брудних грошей" знижують привабливість країн для солідного довгострокового значного і середнього бізнесу, що в черговий раз призводить до залучення цих країн у бізнес дрібних ділків, що роблять швидкі гроші за рахунок сумнівних фінансових операцій.

Схожі статті




Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях - Козак Ю. Г. - 3.1.13. В чому полягають основні економічні проблеми країн, що розвиваються?

Предыдущая | Следующая