Місцеві фінанси - Сунцова О. О. - Місцеві запозичення

Більшість місцевих органів влади надає послуги, які вимагають значних попередніх інвестицій. Загальновизнано, що, оскільки ці послуги забезпечують отримання благ у майбутньому впродовж тривалого часу, для їх фінансування варто залучити запозичення, щоб розподілити вартість активів серед їх періодичних користувачів. Однак можливості місцевих органів влади позичати й погашати свої борги тісно пов'язана із загальною системою міжбюджетного фінансування. Наявність міцної системи міжбюджетного фінансування є важливою передумовою розвитку ринку кредитів для структур місцевого рівня.

Одним із таких ефективних джерел для міст обласного значення є запозичення, до яких можуть вдаватися міські органи влади. Згідно з Кодексом, "виключно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради мають право здійснювати внутрішні запозичення", а "міські ради з чисельністю населення понад вісімсот тисяч мешканців" - і зовнішні запозичення.

Нерозвиненість практики муніципальних позик в Україні, яка успішно застосовується в західних країнах, пояснюється кількома факторами. Щонайперше питання здійснення запозичень органами місцевого самоврядування в Україні тривалий час залишалося законодавчо неврегульованим. Чи не єдиним нормативним актом, в якому було зроблено кволу спробу хоч якось упорядкувати систему запозичень місцевих бюджетів, стало "Положення про порядок випуску та обігу облігацій місцевої позики", затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 13 жовтня 1997 року. За невизначених правил держава не дуже стимулювала розвиток муніципальних запозичень, а органи місцевої влади не вважали це надійним джерелом фінансування капітальних видатків.

З другого боку, досвід польських і чеських міст доводив, що запозичення є дієвим важелем органів місцевого самоврядування у здійсненні довгострокової програми соціально-економічного розвитку. Скажімо, запозичення у формі облігацій, здійснені польським містом Островом Великопольским, дозволили місту побудувати 50 км доріг із твердим покриття. Компанії та працівники (платники податків), задіяні в будівництві сприяли, поліпшенню економічних показників місцевого бюджету, а змінена місцева інфраструктура призвела до збільшення вантажоперевезень та туристичної діяльності.

У багатьох країнах запозичення здійснює не лише муніципалітет, а й окремо муніципальні підприємства, що використовують ці кошти на розвиток власної інфраструктури та інфраструктури міста. Наприклад, в місті Де Мойн, штату Айова (США) місцевий водоканал випускає власні облігації муніципальної позики, які й сам погашає. При цьому чверть свого річного бюджету (30 млн. доларів) водоканал спрямовує на розвиток інфраструктури міста.

Стимули до заощадження коштів і мобілізації доходів

Важливою особливістю формульних трансфертів є те, що в основі трансфертів лежить різниця між розрахунковою видатковою потребою та розрахунковою дохо-доспроможністю. Однак ані розрахункова видаткова потреба, ані розрахункова по-даткоспроможність не визначаються фактичними обсягами доходів та видатків, які спостерігаються в процесі виконання бюджетів. Натомість, показник розрахункової видаткової потреби спирається на розрахунок видаткових нормативів, а розрахункова доходоспроможність - залежить від ефективності та потенціалу збирання доходів. Як наслідок, формула створює важливі стимули до заощадження коштів і мобілізації додаткових доходів де тільки можливо.

Дотація, обчислена за формулою, має сприйматись як фіксований, одноразовий платіж, на обсязі якого не можуть позначитися зусилля місцевого самоврядування, спрямовані на заощадження видатків або нарощення бази оподаткування. Тому, якщо місцеве самоврядування в змозі знайти ощадливіший спосіб надання соціальних послуг, воно не втрачає нічого із заощаджених коштів.

Аналогічно, якщо місцеве самоврядування докладає зусиль до розширення бази оподаткування і досягає в цьому успіху, в нього залишається левова частка приросту доходів. Це пов'язано з тим, що відносний індекс податкоспроможності фіксується на тривалий період часу, і будь-яке нарощення доходів у наступному періоді впливатиме на обсяг трансферту лише тією мірою, якою воно впливатиме на прогноз сумарних середньодушових доходів в наступному бюджетному періоді.

Що ж до власних доходів, то якщо місцеве врядування зможе розширити свою базу власних джерел надходжень, то в його розпорядженні залишаються всі додаткові доходи. Це пов'язано з тим, що власні доходи виключено з обрахунку кошика доходів, тож рівень трансфертів жодним чином не залежить від суми зібраних власних доходів.

Загалом, формула не винагороджує місцеві самоврядування, які від самого початку мали велику базу оподаткування, а натомість прагне спонукати до нарощування цієї бази. Наявність великої початкової бази оподаткування є переважно історичним фактом, тож нема жодних обгрунтованих причин необхідності врахування у формулі таких випадків. Однак формула має елемент гнучкості, який дозволяє встановити певне обмеження в прагненні досягти вирівнювання. Оскільки встановлено, що ступінь вирівнювання має бути не більшим за 100 %, але не меншим за 60 %, Міністерство фінансів може дозволити "заможнішим" місцевим самоврядуванням за згодою законодавців залишити в себе більшу частку свого кошика доходів, зменшивши обсяг трансферту, який вони мають переказати до держбюджету. Вибір рішення в цьому напрямку рівною мірою визначатиметься як політичними, так і економічними міркуваннями.



Схожі статті




Місцеві фінанси - Сунцова О. О. - Місцеві запозичення

Предыдущая | Следующая