Менеджмент у галузі охорони здоров'я - Баєва О. В. - Етико-правові засади профілактики, примусового лікування та надання інформації при соціально-небезпечних захворюваннях

Незважаючи на право кожного громадянина України на поінформовану згоду на медичне втручання або відмову від нього, існують випадки, коли стан здоров'я одного громадянина може загрожувати благополуччю іншої особи, групи громадян, суспільству. В таких випадках держава вважає за обов'язок кожного громадянина в проведенні профілактики, діагностики та лікування захворювання.

Законодавство України за обов'язкові вважає дії, що необхідні для забезпечення благополуччя суспільства і кожного громадянина при:

O забобіганнінні, лікуванні і локалізації масових інфекційних захворювань;

O лікуванні осіб, які вживають наркотичні або психотропні речовини;

O при наданні психіатричної допомоги.

Виходячи з вищезазначених принципів, до соціально небезпечних захворювань відносять:

-туберкульоз;

-психічні захворювання;

- венеричні захворювання; - СНІД;

- лепру;

- хронічний алкоголізм;

- наркоманію.

Існує думка юристів, що цей перелік слід розширити і до соціальнонебезпечних захворювань відносити також і токсикоманію.

Порядок здійснення госпіталізації і лікування таких осіб, у тому числі і в примусовому порядку, встановлюється законодавством і зазначений у декількох нормативно-правових актах:

1. Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" від 19.11.1992 р.

2. Закон України "Про психіатричну допомогу" від 22.02.2000 р.

3. Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 6.04.2000 р.

4. Закон України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення" від 3.03.1998 р.

5. Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24.02.1994 р.

6. Закон України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" від 24.01.1995 р.

7. Закон України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними" від 15.02.1995 р.

8. Закон України "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз" від 5.07.2001 р.

9. Кримінальний кодекс України від 5.04.2001 р.

10. Спільний Наказ МОЗ України, МВС України, Генеральної прокуратури України, Міністерства юстиції України "Інструкція про порядок виявлення та постановки на облік осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби та психотропні речовини" № 306/680/66/5 від 10.10.1997 р.

11. Наказ МОЗ України та МВС України "Порядок проведення медичного огляду та медичного обстеження осіб, які зловживають наркотичними засобами або психотропними речовинами" № 158417 від 16.06.1998.

Психічні захворювання

У переважній більшості випадків особи, що потребують психіатричної допомоги, є недієздатними або обмежено дієздатними.

Згідно зі статтями 12 та 14 Закону України "Про психіатричну допомогу", прийнятому Верховною Радою України 22 лютого 2000 року, зазначено, що особам, які страждають на психічний розлад, може надаватись амбулаторна медична допомога або проводитись їх госпіталізація до психіатричного закладу без їх усвідомленої згоди або без згоди їх законного представника.

Амбулаторна психіатрична допомога особі без її усвідомленої згоди надається в разі встановлення у пацієнта тяжкого психічного розладу. Тобто медична допомога надається в тих випадках, коли ненадання такої допомоги завдасть шкоди психічному здоров'ю хворого.

Госпіталізація до психіатричного закладу без усвідомленої згоди хворого або його законного представника проводиться в таких випадках:

O Коли обстеження пацієнта або лікування можливі тільки в умовах стаціонару.

O При встановлені у хворого тяжкого психічного розладу, внаслідок якого вона:

- вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих;

- неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.

Помилково думати, що особи, які потребують психіатричної допомоги, не мають права на інформацію про стан свого психічного здоров'я. Згідно статті 26 Закону України "Про психіатричну допомогу" лікар-психіатр зобов'язаний пояснити особі, якій надається психіатрична допомога, з урахуванням її психічного стану, в доступній формі інформацію:

-про стан її психічного здоров'я;

- прогноз можливого розвитку захворювання;

- про застосування методів діагностики та лікування;

- альтернативні методи лікування;

- можливий ризик та побічні ефекти;

- умови, порядок і тривалість надання психіатричної допомоги;

- права та передбачені законодавством можливості обмеження цих прав при наданні психіатричної допомоги.

Право на одержання зазначеної інформації щодо неповнолітнього віком до 15 років та особи, визнаної в установленому законом порядком недієздатною, мають їх законні представники.

Особа при наданні їй психіатричної допомоги або її законний представник має право на ознайомлення з історією хвороби та іншими документами, а також на отримання в письмовому вигляді будь-яких рішень щодо надання їй психіатричної допомоги.

У випадках, коли повна інформація про стан психічного здоров'я особи може завдати шкоди її здоров'ю або призвести до безпосередньої небезпеки для інших осіб, лікар-психіатр або комісія лікарів-психіатрів інформує законного представника особи, враховуючи особисті інтереси особи, якій надається психіатрична допомога. Про надану інформацію або її обмеження робиться запис у медичній документації.

Похожие статьи




Менеджмент у галузі охорони здоров'я - Баєва О. В. - Етико-правові засади профілактики, примусового лікування та надання інформації при соціально-небезпечних захворюваннях

Предыдущая | Следующая