Культурологія: українська та зарубіжна культура - Закович М. М. - 3. Культ краси та освіченості

Фізично і морально досконала людина, в якій воєдино злилися доброчесність і пропорційна краса тіла, - - такою є модель особистості вільного грека. Ритм тіла виховувався атлетикою, ритм душі - "музикою", що для грека означало мусичні (тобто під знаком муз) мистецтва: триєдність поезії, танцю і власне музики. Це була програма для кожного вільного грека.

Ці три роди творчості в класичній Греції були неподільні. Оди або трагедії (Есхіла, наприклад) співали й танцювали, хоча для нас вони - літературні тексти. Давньогрецька література жила не тільки у слові - вона жила і у звуці, і у німому жесті, і у танці.

Цю стилізацію життя і творчості згодом критикували філософи, тому що вони надавали великого значення виховному впливові мистецтва. Звичайно, античний естетизм був елітарним і гедоністичним. Навіщо людині потрібне естетичне виховання? Щоб розвинути в ній здатність до витонченої насолоди, до "благородного дозвілля" (Арістотель), щоб сформувати в ній здатність діставати насолоду від життя, з одного боку, а з іншого - щоб видати їй, так би мовити, "патент па благородство", зробити повноправним членом культурної еліти, відокремити від "черні" і дати місце серед "найкращих людей".

Історики античного світу неухильно наполягають па значенні художнього елементу в грецькому житті, починаючи з культури тіла, гімнастики і кінчаючи гомерівськими шляхетністю й лицарським кодексом, які вважалися взірцем гідної поведінки. Насичені суспільним змістом, громадянськими мотивами, обряди на тлі великої художньої культури, створеної архітектурою, пластикою та іншими музами, відігравали величезну роль.

За слонами Платона, участь у хороноді робить людину вихованою. Про підготовку хорів в Афінах дбали сисціальпі службові особи - "хорсги". Лиха слава кінетів, одного з племен Аркадії, яке не дотримувалося добрих звичаїв, зв'язувалась у громадській думці греків з незпапням музики. Иадособистий ритм музики, ввійшовши у життя, здатний забезпечити правильний ритм полісної "благозаконності", робить душу і тіло людини "музикальними" (за піфагорійським учснпям, правильна настроєність тіла є здоров'ям, а душа за своєю суттю - не щось інше, як гармонія). На граничному ступені просвітління людині стає зрозуміла "музика сфер", гармонія зоряного неба.

Після свята Великих Діонісій народні збори затверджували премії організаторам та авторам вистав. Ісократ назвав Афіни "вічним всенародним святом". Певна річ, святковість грецького життя не можна трактувати як безпастанні пісні і танці. Просто будні і свята ще не настільки "розбіглися", як надалі. Звичайно, греки не могли жити тільки мистецтвом та врочистостями. Але їхнє життя, навіть чисто матеріальне, виражалося в чуттєвих образах. Порівняймо валютний фонд сучасної держави із скарбницею афінян. Сорок талантів чистого золота, яке мав у своєму розпорядженні уряд Перікла, зберігались у вигляді коштовних шат статуї Афіни-Діви роботи Фідія. Час від часу ці шати доводилося знімати для перевірки готівки.

Звичайно, естетичний елемент найбільший нрояв дістав у архітектурі та скульптурі.

Система архітектурних форм склалася в період архаїки (від гр. агспаіов - давній, 7-6 ст. до н. е.). Грецький храм - сховище казни і художніх скарбів, місце поклоніння богам - був центром усього суспільного життя громадян грецького поліса. Він стояв у центрі акрополя або на міському майдані. Основним типом храму був периптер - храм прямокутної форми, оточений з усіх боків колонами.

В основі грецької архітектури з самого початку лежала певна система співвідношення несених і несучих частин - ордерів (від лат. огао - - стрій). Ордери називали за місцем їх виникнення доричним, іонічним і коринфським.

Доричний храм-периптер з триступінчастою основою, приземкуватими і могутніми колонами був увінчаний двосхилим дахом. Фронтони його заповнювалися скульптурами, скульптурними прикрасами завершувалися й роги даху та його шпиль.

Капітель іонічного ордера, який склався наприкінці 7 ст. до п. е., мала ехін з двох витончених завитків і щедро декорованого карниза.

Коринфський ордер відзначався колонами, стрункішими, ніж іонічні, вони завершувалися пишною капітеллю, складеною зі стилізованого листя.

Грецькі храми архаїчного періоду підмальовували. Фарба підкреслювала архітектоніку будинку, підсилювала святковість образу. Білий з кольоровими деталями храм, для якого грецькі архітектори завжди вміли знайти вдале розташування на пагорбі, на підвищенні, легко "читався" силуетом на тлі неба.

Архаїчна скульптура народилася па стадіонах, у гімпасіях, па олімпіадах. Переможців Олімпійських ігор всенародно прославляли, на їх честь споруджували статуї. Оскільки на змаганнях юнаки виступали оголеними, то й виникли зображения-куроси, які довго називались архаїчними аполлопами: підкреслена атлетична будова, очі широко розплющені, кутки губ трохи підняті. Часом такі статуї сягали трьох метрів заввишки і нагадували давньоєгипетські, але відрізнялися такими рисами, як відкритість людини перед світом, життєрадісність, що виражало гуманістичну ідею грецького мистецтва.

Куроси присвячувалися богам, ставилися на міських майданах. Як матеріал використовували камінь, дерево, мармур, теракоту, а з другої половини 6 ст. до и. е. - бронзу.

Жіночі постаті зображали задрапованими. Вони називалися норами (від грец. кога - - діва). Найчастіше в них поставали жриці богині Афіни. Кори мали широко розплющені подовжені очі, "архаїчну", слабо виражену усмішку (трохи підняті кутки губ).

Обличчя і куросів, і кор не індивідуалізували: у чоловічих постатях - стриманість, мужність, сила; у жіночих - стриманість і благородство при нідкресленій жіночності, ніжності.

Збереглися чудові вази (особливо 6 ст. до н. с.) - живопис вкривав усю їхню поверхню, як килим. Стиль цей називався орієнта-лізуючим, оскільки багато що, особливо в орнаменті, греки перейняли від Сходу: квіти лотоса, мотиви тваринного світу тощо.

Згодом килимовий стиль поступився місцем чорпофігурному. Візерунок наносили чорним лаком на трохи підмальовану вохрою глину посудини - постаті вільно розміщувалися па поверхні стінок. Це були сцени битв, бенкетів, полювання, епізоди з гомерівських поем.

З останньої третини 6 ст. до п. е. чорні фігури па вазах замінили червопі (фігури природпого кольору глини виступали на тлі, повністю вкритому лаком); па них динамічні жанрові сцени межують з міфологічпими.

Поетичністю та емоційністю прославляли богиню Афіпу. Велич людського розуму, сила краси, мужність греків, які перемогли варварів-персів, втілені у глибоко людських образах богів - прекрасного Діоніса (на східпому фронтоні), Афродіти, яка відпочиває па колінах своєї матері Діони, богинь долі Мойр та ін. Тим самим настроєм пройняті і сюжети з життя Афін: завзяті вершники-юнаки, колісниці у нестримпому "леті", музиканти, жертовні тварини, дівчата з дарами для богині. Невичерпна фантазія Фідія створила у фризі 365 людських фігур і 227 фігур тварин, при чому пластика рухів жодного разу не повторюється. Естетичний ідеал епохи виражений у словах Перікла: "Ми любимо прекрасне, поєднане з простотою, і мудрість без розніженості".

Історія Парфенона трагічна. За часів середньовіччя він був перетворений у християнську церкву, потім використовувавсь як пороховий склад. У XVII ст. при облозі Акрополя венеціанцями у Нарфенон влучило ядро, і він був зруйнований. Багато скульптур загинуло.

У скульптурі греків напував образ атлета. Людська краса і досконалість - ось що прагнули втілити вони в образах атлетів. Але йшлося не просто про красу. Головний ідеал полісної класики відображений у слові "калокагатія". Kalos - характеристика тіла, не спотвореного рабською працею або "варварським" неробством: його постава, жести відповідають доброму смакові. Agathes - характеристика душі, пройнятої тим самим ритмом, який втілюється вже у вчинках людини перед обличчям общини і перед обличчям смерті. Не тільки скульптура, а й грецька трагедія наполегливо зображає героїв, які відчайдушно зберігають гідність жесту і ритуальну стрункість мови.

Останньою спорудою Акрополя був храм, присвячепий Афіні, Посейдопу і міфічному царю Ерехтейю - Ерехтейон. Нове в ньому - каріатиди, жіночі фігури, які підтримують на одному з портиків замість іонічних колон перекриття храму. Ерехтейон будували в період боротьби за першість між Афінською державою і Пелопоннеським союзом па чолі зі Спартою, яка дістала в історії назву Пелопоннеської війни.

В 5 ст. до н. е. було створено велику кількість чудових скульптур. Багато з них - анонімні. З відомих скульпторів, крім Фідія, за цих часів в Афінах працювали Міроп ("Дискобол", "Афіна і Марсій" - постаті, в яких передано дію і внутрішні переживання) і Поліклет (стримано могутні, спокійно величні образи "Доріфора" - списоносця і "Діадумсна" - атлета, який увінчує свою голову переможною пов'язкою; "Поранена амазонка", призначена для славнозвісного храму Артеміди в Ефесі). Поліклет прагнув подати образ ідеального вільнонародженого громадянина грецького полісу.

Схожі статті




Культурологія: українська та зарубіжна культура - Закович М. М. - 3. Культ краси та освіченості

Предыдущая | Следующая