Культурологія: українська та зарубіжна культура - Закович М. М. - 3. Архітектура і мистецтво Візантії V-VIII ст

Під тиском варварів впала у 476 р. лише Західна Римська імперія. А Східна - Візантія, названа так за ім'ям давньогрецької колонії, па місці якої був заснований Константинополь, продовжувала ще існувати в могутності і славі, займаючи велику територію, куди входили Балкани, Мала Азія, Сирі я, Єгипет. Там, па березі Босфору, у повій блискучій столиці, розпоряджались прямі нащадки античної культури. Хоча візантійська краса склалася переважно як занеречення античної краси з її тілесною розкішшю, Візантії судилося народити нову форму духовності, нове мистецтво.

В історії культури навряд чи можна знайти мистецтво складніше, піж візантійське - перш за все за поєднанням основ, які здавались непоєднуваними, оскільки тут схрещувались найрізноманітніші художні традиції. Труднощі становлений такого мистецтва, важкі пошуки нового стилю випливали також із складності тих завдань, які християнська церква, що утверджувалась, ставила перед мистецтвом.

Константинополь вбирав у себе все - і абстрактний орнамент Сходу, і те живе, що уціліло від важкої застиглої сили Риму, і нову архітектуру храмів та багатообіцяючі досягнення мозаїчного мистецтва, лінійну виразність сірійської художньої школи та шляхетне відлуння еллінізму - словом, всі пошуки і всі впливи, що переплітались у багатонаціональному світі, - а потім поступово переплавляв це все у струнку художню систему.

Гармонія нового мистецтва виявляла себе в хоровому співі християнських церков, у світлі, яке, завдяки особливостям знайденої конструкції храму, пронизувало цілком його простір і осявало все під його склепіннями. Недарма найзнаменитіша з візантійських церков, Свята Софія, яка втілювала концепцію "Храм - земне Небо", була такою переконливою, що посли київського князя Володимира відчули себе і справді "на Небі".

Щоб храм вмістив якнайбільше мирян, християнське зодчество взяло за зразок античні прямокутні споруди - так звані базиліки, розділені па кілька повздовжніх частин-нефів. Такий тип храму із середнім просторим і високим нефом, а надалі - па Сході - і поперечним, що надавав храмові форми хреста, одержав назву базилікального. Виник й інший тин храму з куполом у центрі, зобов'язаний появою, напевне, зодчим Грузії та Вірменії. Якщо храм був місцем молитовного спілкування, його внутрішня будова і оформлення набували першостуненевого значення. Сорок вікон "Святої Софії", прорізаних під паї півсферичним куполом у товщі стін та ніш, заливали світлом оздоблений мозаїками внутрішні^ простір храму, а у великі свята тут запалювались канделябри у вигляді дерев, срібні панікадила й лампи. Світле, золотаве тло мозаїк, свого роду "кам'яного живопису", запалювало серця і своїм сяянням викликало етап екстазу. Мозаїки сприймалися не як площина і не як глибина, а як якийсь інший світ, надчуттєвий, потойбічний, трансцендентний, в якому фігури наче висять у нематеріальному, пронизаному світлом середовищі.

Більша увага до художнього оздоблення інтер'єру, аніж екстер'єру храму, пояснювалась уявленням про ідеальну людину - скромну зовні і насичену багатим внутрішнім життям.

Першого розквіту візантійське мистецтво досягло у VI ст. при імператорі Юстиніані. Величезна імперія була найбільшою і найсильнішою державою Європи. Тут існувала величезна кількість ремісничих майстерень, безліч купців. В одній лише столиці в цей час було споруджено тридцять церков, які сяяли золотом, сріблом і різнокольоровими мармурами. Свята Софія постала серед них найпершою. Для неї Рим постачав колони з порфіру, взяті з храму бога сонця, Ефес - колони із зеленого мармуру, усі кінці імперії - мармур рідкісних порід. Відоме й візантійське срібло VI ст. - багато прикрашені хрести, чаші, ковші, тарелі, позначені великою майстерністю. Процвітало у Візаптії різьблення по слоновій кістці. Зразок його мистецтва - трон архієпископа Максимі ліана в Архієпископському музеї у Равенні. Дуже цікавий і диптих із зображенням циркових сцен (V ст.), який характеризується яскравістю і тонким виконанням фігур звірів.

Ще однією видатною пам'яткою Візантії того часу є пікійські мозаїки з церкви Усніння у Ніксї (Мала Азія), в образах яких стільки багатства та емоційної сили, овіяної еллінською красою, що вона могла б налякати догматиків християнства.

Однак у VII ст. візантійська культура пережила тривалу кризу, пов'язану з виникненням іконоборчого руху, представники якого вважали зображення Бога у людській зовнішності профанацією релігії. Імператорська влада, підтримавши цей рух, почала масово знищувати ікони, натомість прикрашаючи церкви рослинними орнаментами. Коли ж врешті-решт перемогли прихильники ікон, вони у свою чергу нищили ці орнаменти, не рахуючись з їх художньою цінністю.

Після певних вагань художня творчість цілеспрямовано обрала свій шлях. Однак тепер мозаїки, фрески та ікони мусили виражати найглибшу духовність, щоб не виникало сумніву в їх праві передавати сутність божества. Спіритуалізм стає переважаючим, фігури втрачають свою матеріальність, обличчя набувають аскетичного характеру, ггоостір спрощується і схематизується. У мистецтві вводяться суворі канони, воно передає лише духовну сутність світу і людини.

Мозаїки монастирської церкви у Давні (біля Афін) - можливо, вершина зрілого візантійського стилю XI-XII ст. - другий період підйому візантійського мистецтва. У цей час відбувається розквіт станкового живопису - іконопису із застосуванням вже не воскових барвників, а яєчної темпери. На жаль, невідомо, хто є автором однієї з н ай відоміших і най прекрасніших ікон, що називається у пас Во-лодимирською Богоматір'ю. Вже у 1155 р. вона була у Києві, а нині знаходиться в Москві. Прекрасний образ виражає світову скорботу - таку ж велику і довічну, як радість буття.

Є у візантійській культурі, крім ікон, майстерні декоративні філігранні заставки, книжкові ілюстрації, зразки емалі.

У 1453 р., після довгих років процвітання і випробувань, Константинополь був захоплений турками-османами. За наказом турецького султана Храм Святої Софії перетворено на мечеть, і місто стало столицею зовсім іншої держави.


Схожі статті




Культурологія: українська та зарубіжна культура - Закович М. М. - 3. Архітектура і мистецтво Візантії V-VIII ст

Предыдущая | Следующая