Культурологія - Шейко В. М. - 5.1. Визначення й генеза понять "менталітет", "ментальність"

5.1. Визначення й генеза понять "менталітет", "ментальність"

Поняття "менталітет", "ментальність" широко використовуються в сучасній культурологічній літературі. Увійшло це поняття не лише до складу наукової термінології, але й у розмовне мовлення. Цей термін походить від латинського слова mens, mentis, що означає розум, мислення, напрям думок. Це латинське слово, у свою чергу, походить від індоєвропейського кореня "май". Давньоіндійське "манас" - "розум, дух, розум", авестійське "майнью" - "дух, помисел", слова з аналогічним коренем "мен" трапляються в давньоруській, болгарській, польській, давньопрусській та інших мовах. Вони мають спільне походження - від загального індоєвропейського кореня "мен". Поняття "менталітет" однозначно перекласти на російську та інші мови не можна.

Нині є кілька десятків визначень поняття "менталітет". Воно складне й багатозначне. У наявних із цієї проблеми публікаціях менталітет трактується як рівень індивідуальної й суспільної свідомості (А. Я. Гуревич); людська активність, об'єктивована в пам'яті культури (В. А. Шкуратов); характер інтелекту (Р. Вебстер); соціальний характер (Є. Донченко).

На початку XX ст. цей термін уже вживався в англійській, німецькій та французькій мовах. Поряд із ним виникли й похідні терміни. Широко став вживатися прикметник "ментальний", а від нього був утворений новий термін - "ментальність". Спочатку вів застосовувався в психології й філософії в такому значенні: здатність психіки індивіда зберігати в собі ті чи інші характеристики, що визначають належність його до певного соціуму або певного часу. Іноді терміни "ментальність" і "менталітет" використовують як рівнозначні, а іноді вбачають у них відмінність. Відмінність цих термінів, на думку деяких дослідників, полягає в тому, що менталітет має загальнолюдське значення, а ментальність може стосуватися будь-яких соціальних верст та історичних часів. З подібним поглядом можна погодитися, але доцільніше вживати ці терміни як синоніми.

В етнології поняття ментальності досліджував Л. Леві-Брюль. У його працях "Ментальні функції в первісних суспільствах" (1910) і "Первісна ментальність" (1922) вивчалися способи функціонування культури, які мали емоційну й "дологічну" схильність. У цілому поняття "ментальність" на початку XX ст. відображало поширення в різних галузях знання нових підходів, які були близькими до сучасного антропологічного підходу.

В історичній науці 20-30-х років XX ст. термін був сприйнятий французькими вченими М. Блоком і Л. Февром, засновниками школи "Анналів". Слово "менталітет" стало ключовим для них, центральним в історії ментальностей. Основною дослідницькою проблемою для цього напряму було вивчення й реконструкція картини світу людей минулого. М. Блок і Л. Февр вкладали в поняття "менталітет" певний зміст, що ближче всього передається як "бачення світу". У традиції Февра і Блока історичне дослідження набуло, таким чином, нового змісту. Подібний підхід був цілком закономірним. Існуюче у вивченні історії членування (соціальна історія, економічна історія, історія мистецтва, історія релігії і т. д.) призвело до упущення, за висловом А. Я. Гуревича, "нескінченно малої величини"1. Цією "малою величиною" є людина. Головним досягненням М. Блока та Л. Февра й було відстоювання неможливості "історії без людей". Самосвідомість людини разом з ілюзіями займає законне місце в історичному дослідженні. Програма вивчення ментальностей виникає, за словами Ж. Ревеля, із систематичної критики історії ідей1. Л. Февр критикував історію ідей такою, якою вона викладалася на гуманітарних факультетах, говорив, що цей напрям спотворює "психологічну реальність минулого". Він вважав, що подібна система викладання використовує занадто загальні, "шкільні" поняття - Відродження, гуманізм, Реформація і та ін. Февр намагався, з одного боку, осмислити комплекс фактів культурної історії епохи як одну зі складових "складної й рухливої мережі соціальних фактів", які перебувають у постійній взаємодії. З іншого - він прагнув охарактеризувати кожну культуру як струнку систему інструментів і знаків, яка має бути зрозуміла без викривлення. Центральним поняттям творчості Л. Февра є поняття "ментального інструментарію". Воно охоплює умови виявленої культури й умови, що роблять ці вияви можливими. Вивчаючи цей процес, історик набуває здатності зрозуміти єдність цієї культури, її особливості.

В останні 30 років життя Л. Февр працював над біографіями великих людей XVI ст. - М. Лютера, Ф. Рабле9 М. Наваррської. Л. Февр намагався якнайповніше визначити контури історії ментальностей.

Іншим засновником школи "Анналів" є М. Блок. Основні його праці - "Короліо Чудотворці" (1924) і "Феодальне суспільство" (1939). У своїх працях Блок приділяв увагу соціальній диференціації культурної поведінки. До школи "Анналів" дослідники відносять також книгу Ж. Лефевра "Великий страх" (1932).

Праці французьких істориків були спробою відповісти на два запитання. Перше - як поєдналося індивідуальне й колективне в історії культури? Друге - як поєднати в історії однієї епохи дуже різні способи поведінки? Успіх і поширення поняття "ментальність" і світова популярність школи "Анналів" свідчать про те, що значною мірою французьким ученим вдалося відповісти на ці запитання.

Отже, поняття "менталітет", на думку А. Я. Гуревича, розглядається як "склад розуму", "бачення світу". Однак картина світу - не точний зліпок дійсності. Людська свідомість трансформує дійсність відповідно до закладеної в неї картини світу, що, за висловом А. Я. Гуревича, володіє нею. Народжуючись у ту чи іншу епоху, людина немов би отримує готову картину світу, засоби комунікації, мови, культури, релігію, виховання. Вплив картини світу тим сильніший, чим менше підконтрольна вона свідомості людини. Маються на увазі стереотипи поведінки, мовлення, жестів, звичаї, звички. Ж. Ле Гофф вважає, що картина світу -- найбільша і найконсервативніша сторона соціальної системи1. Вона охоплює позаособистісні автоматизми свідомості, те, що індивід розділяє з іншими членами соціуму. Водночас людина має й простір вільної волі. Межі ж цієї волі визначаються як соціальною системою, у якій перебуває людина, так і його картиною світу. Людина може свідомо або несвідомо змінювати свій світогляд. Таким чином, усі аспекти вивчення ментальностей сконцентровані навколо головної проблеми - проблеми людської особистості, досліджуваної відповідно до типу культури. Дослідження самосвідомості особистості, в яке включені духовні навички, схильності, інтелектуальні звички й нахили, уява, емоції й властиві йому ілюзії, дозволяє дослідникові здійснити діалог культур (Бахтін) і об'єктивніше "розчути" відповідь досліджуваної епохи. Знання про систему цінностей людей минулих років дозволяє побудувати ментальний контекст цього періоду і реконструювати колективну свідомість.

Таким чином, категорія "менталітет" використовується в гуманітарному знанні для позначення надіндивідуальних складових масової свідомості, зумовлених традицією й культурою, що транслюються з покоління в покоління. Менталітет як потаємний пласт образів і уявлень може залишатися незмінним, зберігаючи свої основні параметри, навіть коли одна ідеологія змінює іншу.

Схожі статті




Культурологія - Шейко В. М. - 5.1. Визначення й генеза понять "менталітет", "ментальність"

Предыдущая | Следующая