Культурологія - Безвершук Ж. О. - 9.2. Блиск класицизму і просвітницький раціоналізм

"Вища верства" у добу абсолютизму

Часом абсолютної" необмеженої монархічної влади в Західній Європі були XVI-XVII ст. та країнами, де абсолютизм виявився у класичній формі, в Європі була Франція, в Азії - Японія. Абсолютна безконтрольність і необмеженість влади деформували особистості монархів, примхи, забаганки і страхи яких призводили до граничної сваволі. Так, за правління французького короля Людовіка XIV (друга половина XVII - початок XVIII ст.) надзвичайно суворо дотримувалися етикету і придворного-церемоніалу. Зокрема, досить принизливою для придворних була обов'язкова присутність на мало не щоденних прийомах і до того ж у своїх найдорожчих сімейних коштовностях - у такий спосіб король перевіряв, чи не відправили про всяк випадок потенційні "змовники" власні коштовності за межі Франції. При дворі цього короля не стало дивиною, що метрдотель покінчив життя самогубством у зв'язку з допущеним ним відхиленням у подаванні страв до столу. Але навіть за найдеспотичніших королів, царів й імператорів дворяни, пов'язані з монархами васальними відносинами, залишалися вищим і привілейованим станом у феодальному суспільстві. Дворянськими привілеями були вільне від податків землеволодіння, майже безмежна влада над селянами, державна служба - офіцерські і генеральські чини в армії та всі вищі пости у цивільній службі. Велике значення мала придворна служба, яка наближала дворянина до джерела владиці давала можливість тією чи іншою мірою впливати па хід державних справ.

Станові честь і слава - основні моральні принципи дворян - орієнтували па такий спосіб життя і вчинки, які б не принижували особистої гідності та гідності стану (чим пояснюється дуель як вимога сатисфакції, оскільки образа дворянина могла бути змита лише кров'ю; "борги честі" тощо). Принцип честі був пов'язаний і а вірністю сюзерену: князю, королю, царю (і "слову дворянина''). При цьому князі і графи не падали ниц перед монархами (як в азіатських деспотіях) і розмовляли з тими, хто на троні, як рівні. Дворянство як клас, що протягом віків очолював інші суспільні стани, виробило віру у власні можливості, мужність, відповідальність за країну, певну шляхетність (закономірно, що саме у цьому суспільному прошарку в Англії виникло позастанове згодом поняття "джентльмен").

Джентльмен - спершу найнижча сходинка в ієрархії дворянських титулів і звань в Англії (далі есквайр, лицар, баронет та ін.). В історичній літературі згадується, що з 1414 р. цим словом називали особливу соціальну категорію - молодших синів іменитих дворян-землевласників, позбавлених земельної спадщини внаслідок дії принципу єдиноспадкування. У XIX ст. і юридичного поняття слово "джентльмен" трансформується в образ добре вихованої та порядної людини і стає своєрідним зрівнювачем: джентльменом міг називатися і пер Англії, і простий фермер, якщо він задовольняв певні вимоги щодо поведінки: стриманість, вишукана простота тощо. Це поняття вживалося й у Європі. Джентльменом зазвичай називали людину, яка має пристойний вигляд, вирізняється культурою мовлення. Нормативні риси джентльмена у 1713 р. сформулював Р. Стіл: "Під досконалим джентльменом ми розуміємо людину, яка здатна добре служити суспільству й оберігати його інтереси, а також бути його окрасою... Я б додав ясний розум, вільний від забобонів, і грунтовні знання.., він стоїть на своєму і вільний від надмірних пристрастей, чуйний, сповнений співчуття і доброзичливості".

Схожі статті




Культурологія - Безвершук Ж. О. - 9.2. Блиск класицизму і просвітницький раціоналізм

Предыдущая | Следующая