Культурологія - Безвершук Ж. О. - 7.2. Конфуціансько-даосистська цивілізація

У середні віки - період значних досягнень у науці та мистецтві Китаю - духовне життя китайського суспільства протікало під впливом дзен-будизму, який виник у Китаї в VI ст. від зближення буддизму з даосизмом (найбільшого поширення набув у Японії, куди прийшов у ХПІ ст., де і став своєрідною філософією життя). Філософську основу дзен-буддизму становить уявлення про єдину сутність Будди та всіх істот, а також про дао ("шлях") як природний закон життя та закономірний шлях речей. Істина досягається самозаглибленням, а не знанням. Наставник "дзен" не читає сутр, не виголошує проповідей. Для дзен-буддизму характерне нехтування зовнішнім життям, заглиблення в особисті проблеми та ту "істинну людину", яка ховається в кожному всередині. Учень має сам осягнути себе і знайти своє місце у духовному світі, наставник допомагає йому лише парадоксальними притчами і коанами (запитання-загадки). У найвідомішому з коанів йдеться про те, що оплеск - це звук двох долонь, і запитується, який звук дасть одна долоня. Учень перебирає різні звуки (спів гейш, дзюркіт води тощо) доти, доки не відчує, що "так звучить сама тиша". Самозаглиблення приводить до певної внутрішньої рівноваги. Учень роками розв'язує коани, зосереджуючись на своєму внутрішньому стані, при цьому робить вправи для сповільнення дихання та ін. У такий спосіб він абстрагується від усього, що не стосується проблеми, яка його хвилює. І в певний момент настає "миттєве просвітлення" - саторі. Дзен-буддизм вимагає релігійно-містичного розчинення індивідуальної свідомості у безособистісному, океаноподібному Абсолюті, а через відчуття злиття зі світом викликає байдужість до смерті. Тим-то дзен-буддизм прижився в Японії, адже відповідав духовним потребам самураїв, які постійно мали справу зі смертю (у зв'язку з постійними міжусобицями і готовністю до самогубства), а також завдяки твердженням, що самурай може досягти просвітлення швидше, ніж ченець, а воїнське мистецтво - більш прямий і швидкий шлях до досконалості, ніж традиційна практика. У середині XX ст. дзен-буддизмом зацікавилося багато західних філософів і письменників.

Ще з часів династії Хань (П ст. до н. е.) офіційною ідеологією в Китаї проголошено конфуціанство. Відтоді і "десять зол" - класифікація найважчих злочинів, - і "китайські церемонії" - канонізовані норми та стереотипи спілкування - спираються на конфуціанство, як і багато чого іншого протягом середніх віків.

У Китаї перших століть нашої ери вже було зроблено низку винаходів, які значно випередили аналогія ні європейські: так, у 105 р. уперше у світі виготовлене папір, у 182 р. - винайдено сейсмоскоп. Високого рівня досягла математика. З V ст. починається розроблення фонетики китайської мови із систематичним виданням римічних словників.

Великі успіхи мала китайська наука і за доби Танської династії (618-907 pp.), значно вплинувши на культуру Японії, Кореї; Індокитаю. Саме тоді виникли центри фарфоро-фаянсового виробництва, розвивалася культура чаю. У IX ст. було винайдено перший китайський фонетичний алфавіт, а в XI ст. - книгодрук рухливим шрифтом. З Танської доби почалася традиція коментування давніх пам'яток (низка глосів, наприклад, Куі Ін-да або Чжоу-Сі е класичними і нині). Інтенсивне мореплавство вплинуло на науки, що його стосуються. В книгах з медицини цього періоду є вказівки на способи лікування за допомогою голковколювання та припікання. Досягнення історичної науки були викладені у низці енциклопедій; до XV-XVI ст. відносять створення енциклопедичного словника "Юн-ле да дянь", який містить відомості з гуманітарних та природничих наук. У цей період набули майстерності поезія та новела (Бо Син-цзянь, Лі Гун-цзо, Шень Ці-Цзи та ін.), в XI ст. з'явилися жанри біографічної та історичної прози. У цей самий час відбувається розквіт китайської драми.

В архітектурі в середні віки визначилися традиційні типи планування міст і жилих ансамблів, що зберігалися до XIX ст. Характерні чотирикутні одноповерхові павільйони ("дянь") з високим, вигнутим на кутах дахом, що спирається на стовпи; дерев'яні споруда на високій кам'яній - підставі ("тай"); багатоповерхові палаци з відкритими терасами по фасаду ("лоу"); бесідки ("тин"). Громадські споруди ставилися на високих кам'яних терасах з балюстрадами і сходами, прикрашалися різьбленням, яскравими розписами, кольоровою черепицею. У Пекіні XV ст. будувався ансамбль імператорського палацу - "Заборонене місто", чітко спланований і ошатний, та "Храм неба". Велика досконалість характерна для паркової архітектури.

Дуже своєрідним було китайське образотворче мистецтво. З IV-VI ст. відомий живопис на сувоях з шовку та паперу, з VI-VIII ст. - гравюра на дереві. З Х ст. у живописі з'являються портрет, побутовий жанр, пейзажі з тонким відчуттям простору і світла, а також монохромний пейзаж. Значне місце посів живопис "квітів і птахів" та "трав і комах", який виконується на шовку чи папері. Цей унікальний жанр зародився у IX ст. Він передає красу і гармонію світу, відчуття естетичної невичерпності будь-якого явища буття. У давньому трактаті "Слово про живопис із Саду як гірчичне зерно" йдеться про те, що світ реалізується через єдине - дерево, квітку. Інакше кажучи, крізь химерні переплетення прожилок пелюстків квітки просвічуються грандіозні контури світобудови. Квіти такі ж живі, як люди. У них своя ієрархія, вони підкорюються і приязно спілкуються. Людина скоріше слуга квітки, аніж й володар. Китайський імператор Танської доби запрошував весняної пори у свій сад музикантів, щоб вони тішили слух квітів. У класичному китайському живописі пейзажний простір зображується за принципом "зірваного даху", тобто пейзаж бачиться з різних точок водночас.

У монументальній скульптурі середніх віків цікавими були рельєфи поховання імператора Тай-цзуна (636 р.), поховальна глиняна пластика - зображення знатних жінок, слуг, воїнів, музик, фігури тварин. У XI-XIII ст. розквітло керамічне виробництво (посудини, що вирізняються красою форм і відтінків глазурі) та ін. Китайська музика протягом усієї своєї історії тісно пов'язана з театром, в якому інструментальна музика, спів і танок є провідними елементами сценічної дії.

Схожі статті




Культурологія - Безвершук Ж. О. - 7.2. Конфуціансько-даосистська цивілізація

Предыдущая | Следующая