Культура міжособистісних стосунків - Сайтарли І. Л. - 4.2. Культура взаємин у сучасній сім'ї

Сучасній сім'ї притаманні різні форми лідерства: ділове, емоційне, виховне, культурне, комунікативне, що створює однакову можливість для самоствердження подружжя. Рівність статусів, баланс влад, висока культура спілкування є передумовами сприятливого емоційно-психологічного мікроклімату в сім'ї. Жінка досягає апогею у 24-27 років, чоловік - у 35-40, коли досягає успіху в професійній діяльності. Усе це обумовлює особливості міжособистісних стосунків у сім'ї.

Серед багатьох функцій сучасного шлюбу провідною є комунікативна, а це означає, що низька культура спілкування серйозно загрожує гармонії у стосунках, нерідко руйнує їх. За спостереженням російського дослідника сімейних стосунків І. Дорно, емоційна взаємодія подружжя переживає п'ять основних фаз (етапів):

1) глибока закоханість - коли партнери ідеалізуються, спрацьовує ефект ореолу;

2) зниження гостроти почуттів, внаслідок чого за відсутності партнера його образ не виникає у свідомості, але його поява спричинює наплив позитивних емоцій, ніжності до партнера тощо;

3) відчуття психологічного дискомфорту у зв'язку з відсутністю партнера, переживання різних емоцій, думок, пов'язаних із ним. Для виникнення теплих і ніжних почуттів до нього потрібен стимул (відповідний його вчинок);

4) звикання. На цьому етапі важливо зменшити інтенсивність спілкування;

5) часте виникнення негативних установок стосовно партнера. За таких умов жіночий і чоловічий дискурс оперують категоричними судженнями та інтонаціями, які натякають партнеру на те, що як повноцінний співрозмовник він не сприймається. Чоловік і дружина все менше спілкуються між собою, рідко звертаються одне до одного з проханнями, відчувають обопільну негативну упередженість, вдаються до дріб'язкових прискіпувань тощо. Загострення стосунків може призвести до посилення конфліктів, навіть до розлучення. Запобігти конфліктним ситуаціям може дотримання таких рекомендацій:

- постійно вивчайте одне одного, дізнавайтеся про те, що подобається вашому партнерові, а що ні;

- намагайтеся зняти з партнера психологічну напругу;

- не захвалюйте себе;

- якщо ви помітили у партнера певні вади, не акцентуйте на них увагу і не перебільшуйте їх;

- не мрійте про ідеального чоловіка (дружину), не плекайте ілюзію, що з іншим (іншою) вам було б краще;

- стежте за інтонацією, тоном (ваше роздратування може спричинити ефект бумеранга). Поважайте одне одного. Чим більше ви поступаєтеся своїм, тим більшу підтримку отримаєте;

- ніколи не з'ясовуйте стосунки при сторонніх. Не дозволяйте, щоб інші (батьки, друзі) втручалися у ваші сімейні справи. Особливо будьте обережними з дітьми, не маніпулюйте ними;

- при суперечках не користуйтеся вольовими аргументами, не вдавайтеся до лайки або бійки, оскільки це лише погіршить ситуацію.

Усвідомлення обов'язків перед сім'єю, виконання їх є важливим критерієм культури сімейних стосунків.

У розподілі домашніх обов'язків українська моральна культура наближена до патріархальної моралі, вона грунтується на чіткому розрізненні чоловічої і жіночої моделей сімейної поведінки, стереотипом поведінки чоловіка у сім'ї, тобто Конструкцій маскулінності (англ. masculine - чоловічий), є розвинене почуття сімейного обов'язку, відповідальність за сім'ю, її матеріальне забезпечення і захист, емоційна стриманість, вірність слову, мужність, чоловіча гідність. Жіноча модель поведінки, або Конструкт фемінності (англ. feminine - жінка), передбачає піклування про побут і членів родини, їх психологічну та емоційну підтримку, доброту, ніжність, поступливість тощо. Це означає, що сімейні обов'язки подружжя гендерно зумовлені, тобто моральна культура сім'ї детермінована соціально-рольовими стереотипами.

Патріархальний устрій сімейних стосунків був обумовлений економічними, політично-правовими чинниками, зокрема матеріальною залежністю жінки та дітей від чоловіка, які традиційно вважалися утриманцями, позбавленими будь-яких прав. Якщо раніше сім'я виконувала переважно економічно-господарську функцію, сутність якої полягала у веденні спільного господарства і співпраці на тлі спільного матеріального добробуту, то на сучасному етапі економічно-побутова функція сім'ї витісняється емоційно-психологічною (психотерапевтичною) функцією. На першому плані фігурують позитивний емоційний клімат, емоційно-психологічний захист і підтримка чоловіком дружини, батьками дітей тощо. Тому, крім матеріальних потреб, сім'я задовольняє і потребу індивіда в любові, захисті, піклуванні та ін.

Витіснення економічно-побутової функції сім'ї психологічно-терапевтичною, поширення нуклеарних сімей дітоцентричної орієнтації (надання пріоритету здоров'ю, вихованню і розвитку дітей) є чинником і моральною цінністю, що формують сучасну сім'ю, обумовлюють високий рівень культури міжособистісних стосунків.

Нуклеарна (лат. nuclear - ядро) сім'я - сім'я, в якій подружжя має або не має дітей, проживає окремо від інших родичів і є цілковито самостійним щодо планування власного життя.

Чим сильніший емоційний зв'язок між батьками і дітьми, тим краще відбувається виховання, засвоєння ними норм і цінностей культури, навичок поведінки та спілкування, підготовка до виконання певних соціальних ролей, тобто тим активніше відбувається їх соціалізація.

Соціалізація - активна взаємодія людини із соціальним оточенням, яке впливає на формування її соціальних якостей та рис; процес включення індивіда до системи суспільних відносин через засвоєння ним культурно-історичного досвіду суспільства.

Емоційна близькість між подружжям, батьками і дітьми насамперед виявляється у любові. У міжстатевому сенсі любов народжується на тлі кохання. Однак любов не тотожна йому. Вона є синтезом емоційної прихильності (залежності) і морального почуття, яке скеровує пристрасть. Тому любов у сім'ї постає як сильна емоційна прихильність між батьками, батьками і дітьми, між дітьми. Подружня (сімейна) любов, крім емоційної залежності, передбачає почуття вірності. Всупереч пристрасній, часом маніакальній несамовитості кохання любов між чоловіком і жінкою вимагає дисципліни почуття, поваги до партнера. За словами німецького філософа Г.-В.-Ф. Гегеля (1770-1831), кохання е "найстрашнішим із протиріч, яке розум не спроможний розв'язати, оскільки немає нічого некерованішого, як оця пунктирність свідомості", а любов має найвищу моральну цінність. Завдяки їй людина долає свою природну егоїстичність, набуває сенсу існування. Любов - це "морально-правове кохання", і лише воно може слугувати надійним фундаментом сім'ї та шлюбу. Отже, поряд із визнанням принципу рівності між подружжям, яке виявляється у справедливому розподілі влади і обов'язків, важливою складовою гуманістичної культури сімейних стосунків є культура почуття -- взаємна любов між членами сім'ї, яка уможливлює турботу, чуйність у ставленні одне до одного. Сім'я, побудована на засадах рівності, поваги і любові, є найвищим досягненням суспільного поступу.

Фундаментальним чинником, який уможливлює емоційну близькість партнерів, впливає на тривалість любові і шлюбу, є уміння цінувати почуття гідності партнера. Потреба людини у збереженні й підтримці почуття власної гідності за корі н єн а в такі риси її характеру, як гордість, природний егоїзм, марнославство, які утворюють особистісний центр у психіці. Люди шукають визнання цінності своєї особистості переважно у своїх близьких, а не знаходячи його, відчужуються, відсторонюються, впадають у депресію. Почуття гідності е надто уразливою структурою людської душі, посягання на нього може спричинити згортання, навіть розрив стосунків. Це відбувається внаслідок брутального нехтування партнером, його приниженням, маніпулюванням почуттями тощо. Збереження і підтримання у партнера почуття власної гідності є важливою складовою міжособистісних стосунків, що запобігає формуванню комплексу неповноцінності у людини, сприяє збереженню душевної рівноваги. Така людина легше долає життєві труднощі.

У сім'ях, де зневажливо, презирливо ставляться одне до одного, принижують почуття гідності, неодмінними є ворожнеча, ненависть, конфлікти. Незадоволення в сім'ї морально-психологічних потреб у любові, душевному теплі, часто спричинює самотність у шлюбі (збереження шлюбу з огляду на майнові інтереси, задля виховання дітей, за автономії особистого життя, наявності позашлюбного партнера), навіть розрив його.

У моногамних сім'ях важливим морально-етичним виміром культури міжособистісних стосунків є Концепт вірності - система моральних шлюбних зобов'язань перед партнером, розуміння вірності як морального механізму, що цементує шлюбні стосунки, долає людську егоїстичність.

Трансформація традиційних моральних цінностей не змінила уявлень про сімейну мораль. І в сучасному світі зрада сприймається як образа почуттів партнера, є одним із руйнівних чинників шлюбу і сім'ї. На основі аналізу мотивів американські дослідники виокремили такі психологічні типи людей, схильних до подружньої зради:

1. Донжуан - недозріла особистість, яка прагне завжди подобатися, отримуючи від цього нарцисичне задоволення.

2. Розпусник - чоловік проміскуїтетного типу (який не обмежує себе в міжстатевих стосунках), позашлюбна статева активність якого зумовлена постійною потребою у нових враженнях, який маскулінність ототожнює з великою кількістю любовних пригод.

3. Вічно невдоволений - чоловік, який постійно шукає кохання, до жодної жінки не відчуває емоційної прихильності.

4. Звабниця - жінка, яка прагне мати багато прихильників, однак в інтимних стосунках не виявляє палкості.

5. Любителька пригод - жінка, яка шукає нетривкі, малоемоційні зв'язки. У сім'ї вона турботлива дружина і мати, кохає чоловіка, але дисгармонія в інтимних стосунках з ним підштовхує її до адюльтеру.

6. Беззахисна - жінка, нездатна відмовити, оскільки чоловіча пристрасть породжує в неї відповідне почуття.

7. Невдоволена - жінка, неспроможна знайти задоволення ні в чоловікові, ні в роботі, ні в друзях, вагається у правильності вибору партнера, навіть маючи з ним тривалі стосунки. Швидко закохується в іншого, переоцінюючи об'єкт кохання. У стосунках із чоловіками часто відчуває провину і швидко стає нестерпною.

Необхідною складовою культури міжособистісних стосунків у родині є вияв особливої пошани до старших - дідуся, бабусі та ін. У багатьох народів особливо поціновуються їхні думки, досвід, вік. Однак в індустріальних, постіндустріальних суспільствах криза у соціальній сфері негативно позначилася на ставленні до літніх людей.

Отже, поряд із усвідомленням необхідності виконання сімейних обов'язків засадничою основою культури сімейних стосунків є культура почуття, яка виключає емоційну розпусту і вимагає вміння зважати на почуття близьких людей і здатності заради них поступатися власними інтересами.


Схожі статті




Культура міжособистісних стосунків - Сайтарли І. Л. - 4.2. Культура взаємин у сучасній сім'ї

Предыдущая | Следующая