Козацькі вожді України - Сушинський Богдан - Оліфер Голуб, гетьман реєстрового козацтва

З перших днів гетьманування (1622-1623) Оліфер Голуб заявив про себе, як про яскраво вираженого послідовника П. Сагайдачного. Він досить мудро оцінював співвідношення сил, що склалося на той час між Польщею і козацтвом, реалістично сприймав настрої селянства та міщан і дійшов висновку: на певний час треба припинити боротьбу з Річчю Посполитою і повернути зброю тільки проти зовнішніх ворогів.

Чи мала така позиція гетьмана підтримку українського народу? Безперечно. Люд уже потомився І від безперервних повстань, і від руйнацій та релігійного протистояння. Особливо активно підтримували Оліфера Голуба заможні селяни, яким треба було давати лад господарству, і дрібна українська шляхта, яка завжди мала збитки і від поляків, і від єдинокровних повстанців, і від козаків. Потяглися за новим гетьманом і козацька старшина та міщанство.

Однак така державна поміркованість Голуба не подобалася певній частині "козацької сіроми", отого з правіку незаможного, щодень невдоволеного, зарозумілого й бунтівливого люду, що не уявляв собі життя без колотнечі - в мирі та злагоді - а завжди націлювався тільки на бунт і боротьбу. Коли ж заходило про щось більше, скажімо, про лад у війську чи питання державної ваги, цей люд покладався тільки на силу, на емоції і тверду переконаність: тільки він і є справжнім захисником віри і правди, а всі навколо - як не вороги, то якісь непевні.

У цій атмосфері гетьман Голуб намагався вести далі лінію Сагайдачного: залагоджувати релігійні та мирські справи, грунтуючись на домовленостях з польським урядом, на дипломатії, запозиченій у попередника. Ситуація ускладнювалася тим, що, як пише в своїй "Історії України" І. Крип'якевич: "Тисячі учасників хотинського походу, здемобілізовані після війни, опинилися без будь-якого забезпечення і заробітку. Частина їх подалася на Запоріжжя, на степові промисли, збільшуючи кількість "неслухняних". Ці козацькі маси не довіряли ніяким переговорам з урядом, не хотіли визнавати шляхетської влади і поривались на різні воєнні виступи, шукаючи виходу зі становища". Щоб якось пригасити пристрасті, гетьман організовує морський похід до кримського узбережжя, а згодом і до берегів Туреччини. Та ці дрібні рейди не могли задовольнити козацтво. Ось чому воно активно втрутилося у внутрішні справи Кримського ханства. Козацька розвідка доповіла гетьманові Голубу, що до Кафи підійшов турецький флот, з допомогою якого султан має намір придушити антитурецьке повстання хана Мухаммед-Гірея і, скинувши його, передати трон Джанібек-Гірею. Але хан та його брат, принц Шагін-Гірей, вчасно звернулися по допомогу... до козаків. А до кого ще мали звертатися? Адже виступали тепер проти спільного ворога - Османської імперії.

У червні козаки спромоглися спорядити флот майже зі ста чайок і рушили до Кафи. І тут Голуб показав свій хист флотоводця. В морському бою він розгромив турецький флот, підвів свої чайки під місто й, узявши його в облогу та обстрілюючи з гармат, примусив турків і їхніх прибічників примирятися з існуванням на троні хана Мухаммед-Гірея.

Маючи такий великий флот, гетьман Голуб вирішив, що повертатися з ним на Дніпро нераціонально, і скерував сили до столиці Туреччини Стамбула. Дісталися без перешкод, зупинились на рейді, тримаючи султана і весь гарнізон у лабетах страху, і... зникли. Турків така тактика здивувала, але вони вирішили, що сталося щось надзвичайне, і козаки змінили свої наміри або ж просто не наважилися штурмувати столицю. Та щойно вони заспокоїлися, як за кілька днів козаки знову вигулькнули з-за обрію і дуже швидко висадили десант. Турки вважали, що козаки зважилися на генеральний штурм. Але вони пограбували кілька прибережних поселень - тобто запаслися продовольством - та визволили бранців, що працювали в місцевих багатіїв, а ще зруйнували Босфорський маяк і знов розтанули в морських просторах.

У Стамбулі полегшено зітхнули: кілька зруйнованих та пограбованих селищ - то ще не найгірше, чого можна було сподіватись від козаків. Ось лишень тактика непокоїла: невже треба було двічі підходити під стіни столиці, щоб обмежити себе такими дрібними наскоками? Та як же були вражені правителі Туреччини, коли за два місяці, вже восени, щойно почалися такі небезпечні для чайок осінні шторми, а отже, козаків у Стамбулі не чекали, вони з'явилися знову. Та сама сотня чайок. Гетьман Голуб і його козацько-морська піхота ніби знущалися з султана та його флоту, демонструючи і туркам, і цілому світові, хто тепер справжній господар на Чорному морі. Турецькі кораблі, що мали б протистати чайкам, не зважувалися навіть стріляли в їх бік - просто втікали.

А щоб остаточно показати світові хто є хто, козаки запливли у Босфор, зруйнували приміське селище Єнікьой та кілька дрібніших поселень, попалили всі кораблі та суденця, які не встигли втекти, і, вітаючи стамбульський гарнізон залпами своїх легких гармат, взяли курс на Дніпро. Якби козаки виявились наполегливішими в своїх чорноморських амбіціях, вони б зібрали трохи більше війська і збудували та зміцнили фортецею порт у гирлі Дніпра, відтак питання про український флот іще тоді перестало б бути полемічним. Але я вже казав, що козацьким вождям, принаймні більшості з них, значно легше було здобути будь-яку військову перемогу, ніж закріпити її дипломатично або подбати про те, щоб закріпитися на відвойованій території.

Тож чи варто дивуватися, що, покидавши на Січі свої чайки, козаки значною масою посунули на Молдову - громити тамтешні турецько-молдавські гарнізони та загони буджацького мурзи Кантеміра. Цей похід теж виявився надзвичайно вдалим. Повернулися козаки в Україну переможцями.

Навіть ті факти - далеко не всі - з буремної гетьманської біографії Оліфера Голуба, що дійшли до нас, переконують: в його особі український народ мав талановитого полководця і флотоводця, і не менш здібного дипломата. І якщо він не влаштовував значну частину козацтва, то тільки тому, що не хотів знову розпалювати українсько-польську ворожнечу. Саме це, на мій погляд, і стало причиною того, що десь наприкінці 1623, або на початку 1624 року, козацька рада усунула його від гетьманства. Як склалася його доля - чи то він залишився на Січі і загинув в одному з походів, чи, може, перейшов у городове козацтво - невідомо. Але слава цього козацького лицаря повинна жити в нашій пам'яті.

Схожі статті




Козацькі вожді України - Сушинський Богдан - Оліфер Голуб, гетьман реєстрового козацтва

Предыдущая | Следующая