Конституційне право України - Погорілко В. Ф. - РОЗДІЛ 13. КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

1. Поняття Конституційного Суду України

Проблема правового захисту конституції набула актуальності з часу появи перших конституційних актів. Так, достовірно відомим є судовий прецедент у справі Холмса В. Уолтона. що мав місце у 1780 році у північноамериканському штаті Нью-Джерсі, коли закон штату було визнано таким, що не відповідає конституції штату, а в 1803 році Верховний Суд США вперше прийняв рішення у справі Мербері щодо неконституційності загально федерального закону.

На кінець XIX ст. у ряді європейських країн (Данія, Норвегія. Франція, Швейцарія та ін.) утверджується практика судового і парламентського контролю за дотриманням конституції, а вже на початку XX ст, після Першої світової війни з'являються перші спеціалізовані органи правової охорони конституції - конституційні суди.

На сьогодні у світі сформувалося кілька основних моделей спеціального правового захисту конституцій: 1) американська модель (США, Бразилія, Аргентина та ін.) передбачає здійснення конституційної юрисдикції судами загальної юрисдикції, як правило верховними судами держави; 2) романо-германська модель (Австрія. Німеччина, Польща та ін.) грунтується на формуванні спеціальних органів конституційної юстиції - конституційних судів, конституційних рад тощо; 3) мусульманська та традиційна моделі (Мавританія, Лесото та ін.) передбачає здійснення конституційної юстиції вищими релігійними або традиційними органами (ради духовенства, ради вождів тощо).

Для вітчизняної конституційної теорії та практики спеціальні органи захисту конституції були практично невідомі до 90-х років XX ст. Правова охорона українських радянських конституцій покладалася на вищі органи державної влади та управління, які здійснювали дві основні функції - контроль за дотриманням радянських конституцій і забезпечення відповідності конституцій радянських союзних республік Конституції СРСР.

Спробу формування постійно діючого державного органу правового захисту конституції в колишньому СРСР прийнято пов'язувати з прийняттям 1 грудня 1988 р. Закону СРСР "Про зміни і доповнення Конституції (Основного закону) СРСР", який передбачав створення Комітету конституційного нагляду СРСР. Наглядові та контрольні повноваження цього спеціалізованого органу правового захисту радянської конституції закріплювалося в Законі СРСР "Про конституційний нагляд в СРСР". Але цей Комітет навряд чи можна вважати органам конституційної юстиції, оскільки він існував як своєрідний "додаток" до З'їзду народних депутатів СРСР, який і вирішував основні питання конституційного нагляду і контролю в СРСР. До того ж розпад колишнього СРСР не дав можливості еволюціонувати Комітету конституційного нагляду СРСР в повноцінний самостійний постійно діючий орган конституційної юстиції.

В Україні ж за радянської доби Комітет конституційного нагляду УРСР, передбачений ст. 112 Конституції УРСР 1978 року, після внесення до неї змін 21 жовтня 1989 р., взагалі не був сформований. Натомість після внесення змін до ст. 112 Конституції УРСР в 1990 році передбачалося формування більш прогресивного органу правового захисту конституції - Конституційного Суду УРСР, склад якого мав обиратися Верховною Радою УРСР. Але цей орган так і не був сформований.

Лише після здобуття Україною незалежності в 1991 році вдалося розпочати формування спеціалізованого органу правового захисту Конституції України - Конституційного Суду України. З липня 1992 р. Верховна Рада України прийняла Закон України "Про Конституційні Суд України", який визначив порядок формування і основні функції цього органу конституційної юстиції незалежної України.

Утім діяльність Конституційного Суду України в період 1992-1996 років була малоефективною з огляду на те, що Верховна Рада України обмежилася лише призначенням першого Голови

Конституційного Суду України Л. П. Юзькова. Спроби обрати Верховною Радою України заступника Голови Конституційного Суду України та суддів Конституційного Суду України виявилися безуспішними.

У зазначений період основні функції щодо правового захисту Конституції України здійснювалися Президентом України і Верховною Радою України.

Після прийняття нині чинної Конституції України від 28 червня 1996 p., що чітко визначила систему правового захисту Основного Закону, було прийнято новий Закон України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 р.. який і поклав початок реальної діяльності цього єдиного органу конституційної юстиції в Україні. Тобто відлік правового захисту Конституції України (у його вузькому розумінні) слід вести з 1996 року, коли було сформовано реально діючий Конституційний Суд України.

За час своєї діяльності (1996-2009) Конституційний Суд України став одним із найважливіших Інститутів правової держави, формування якої проголошує Конституція України. Його рішення і висновки сприяли ефективному правовому захисту Основного Закону, вдосконаленню правових механізмів реалізації та гарантування основних конституційних прав і свобод людини і громадянина, упередженню і вирішенню конституційних конфліктів у державі, формуванню позитивного політичного іміджу України як правової держави.

Відповідно до ст. 147 Конституції України, Конституційний Суд України - єдиний колегіальний орган конституційної юрисдикції в України що вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

За своєю сутністю Конституційний Суд України є юрисдикційним судовим органом. Він має правосудну природу і правосудний правовий статус та уповноважений здійснювати конституційне судочинство в Україні. Не випадково саме у розділі VIII "Правосуддя" Конституції України зазначено, що судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України і судами загальної юрисдикції. Це свідчить про пріоритетність Конституційного Суду України в системі судової влади України.

Схожі статті




Конституційне право України - Погорілко В. Ф. - РОЗДІЛ 13. КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

Предыдущая | Следующая