Історія українського літературознавства - Наєнко М. К. - Утвердження традиції вивчення фольклору та давньої української літератури

Відкриті Дж. Віко, Й. Гердером і романтиками генетичні зв'язки професійної творчості з фольклором та буттям певного народу (національною своєрідністю його) зумовили, як уже наголошувалось, інтерес науки до першовитоків фольклору і генезису художньої свідомості загалом. Старішими за фольклор (чи його предтечу) витрактовувалися міфи, які у давні часи були і мистецтвом, і наукою. Вони народилися як словесний вияв людських вірувань, структурною основою яких було дуалістичне уявлення людини про існування в світі двох непримиренних начал: добра і зла. Перше підтримувалось "позитивними", а друге - "негативними" богами. У християнській (єдинобожній) міфології ці функції були віддані відповідно богу і дияволу. Відтворюючи чи пояснюючи життєві ситуації, людина тому й звеличувала божі (добрі) діла та вчинки і таврувала всяку диявольщину. Такий "сюжет" характерний, як з'ясувалося, для міфів усіх народів, але з певними (національними, сказати б) відмінностями: в мові, образній символіці, формах персоніфікації злих і добрих сил тощо. Для вивчення всього цього й народжується відповідна наука - Міфологія.

Перший етап розвитку цієї науки дістав назву символічного, оскільки природа міфа трактувалась як символізація навколишніх явищ, котрі фіксувались у людській психіці у вигляді двох протилежностей: світло й пітьма, сонце й зоряне небо, холод і тепло, чергування пір року та ін. Наочні наслідки цих психологічних розмежувань позначалися насамперед на мові, яка на зорі людського мислення була єдиною і лише з часом почала зазнавати діалектних відгалужень. Такі ж відгалуження характерні і для образної мови, першовитоки якої прийнято шукати у східних народів. Звідти вони поширилися на Захід, набуваючи відповідно західної специфіки, яку можна помітити інколи тільки завдяки інтуїції дослідника, отого "здорового глузду", про який говорив не раз Дж. Віко. Його ідею на якомусь етапі розвитку естетичної думки підхопив німецький учений Г. Крайцер (1771-1858). Він назвав інтуїцію специфічною духовною організацією в людині, був основоположником символічного напряму в міфологічній галузі історичної школи. Крайцер доводив, що названа духовна організація в людській психіці є основою і міфологічної, і професійно-художньої творчості (головна його праця з цієї проблеми "Символіка й міфологія давніх народів, особливо греків" вийшла 1810 p.).

З'ясувати відмінність між єдиними в основі своїй міфами різних народів можна вже не тільки шляхом інтуїції, а й шляхом історичних порівнянь. Відтак народжується порівняльно-міфологічний напрям в історичній школі, для якого основним матеріалом є мова міфів. Що далі в глибину віків, то в мові тій спостерігається більше спорідненого, ніж відмінного. Отже, існувала-таки в минулому єдина прамова, залишки якої в діалектних та образних формах дають змогу пояснити природу пракультури різних народів. Про окремі риси цієї пракультури можна судити, аналізуючи вцілілі міфи, які передавалися від покоління до покоління шляхом усної традиції. Щоб порівняти їх, треба насамперед порівняти їхню мову. Німецькі дослідники Боп, Шляйхер і пізніше один із братів Грімм - Яків - довели, що мова (і в лінгвістичному, і в художньому розумінні) є не застиглим конгломератом, а живим організмом, що розвивається так, як і будь-яка жива істота, котра перебуває в певному історичному середовищі. Зайнявшись порівняльним мовознавством, Я. Грімм встановив зв'язки між мовою, віруваннями і міфами, в яких і формувався той вид творчості, що пізніше буде названий поезією, тобто продукт власне художньої творчості. Порівняльна методика дає змогу виявити національну специфіку цієї поезії в різних народів.

Схожі статті




Історія українського літературознавства - Наєнко М. К. - Утвердження традиції вивчення фольклору та давньої української літератури

Предыдущая | Следующая