Історія України - Світлична В. В. - 3.1. Українські землі у складі Великого князівства Литовського

Ослаблені золотоординським ігом, українські землі були захоплені сильнішими європейськими державами: Угорщина ще в XI ст. захопила Закарпаття; Литва до 60-70-х років XIV ст. приєднала більшу частину українських земель (Волинь, Ліво - і Правобережну Україну, Поділля) й утримувала їх до 1569 р.; Польща в сер. XIV ст. захопила Галичину, а з 1569 року до неї перейшли всі литовські володіння в Україні; Молдавія в XIV ст. приєднала українську Буковину (в XVI ст. Молдавія разом з Буковиною потрапила в залежність від Туреччини); Московська держава постає з кінця XV ст. і відразу починає просуватися в українські землі, захопивши вже в кін. XV ст. Чернігово-Сіверщину (Москва заявляє про свої права на всі руські землі, посилаючись на історичну традицію). Більша частина українських земель перебувала на той час у складі Литви та Польщі, тому період і отримав назву - литовсько-польська доба.

3.1. Українські землі у складі Великого князівства Литовського

Утворення Великого князівства Литовського

Литовське князівство утворилося в XIII ст. У XIV ст., за князя Гедиміна (1316-1341 рр.) та його синів Любарта і Ольгерда (1340-1377 рр.)

Литва зайняла більшу частину білоруських, українських, частину російських земель. Так утворилося Велике князівство Литовське, у складі якого руські землі становили 9-10 території.

Таке стрімке зростання Литви за рахунок східнослов'янських земель здається парадоксальним і, безумовно, вимагає пояснення. То ж розглянемо причини цього явища.

Причини швидкого підпорядкування Литвою руських земель

Руські землі були ослаблені золотоординським ігом, що поклало початок просуванню литовців на Русь і сприяло їх успіху. Населення руських земель віддавало перевагу Литві перед Ордою, у протистоянні між цими державами виступало на боці Литви. У більшості випадків місцеві князі і боярство добровільно визнавали владу Литви. (Добровільно визнав владу Ольгерда і київський князь Федір у 1362 р.). Історики кваліфікують просування Литви в руські землі не як завоювання, а як "мирне приєднання", як "тиху експансію".

Успішним діям Литви сприяло ослаблення Орди і її розкол на ворогуючі частини внаслідок феодальних усобиць 1360-1370-х рр.

Однак, Золота Орда на той час залишалася ще досить сильною, і без досягнення політичного компромісу з нею Литва навряд чи змогла б закріпитися на землях Південної Русі. В історичній літературі висловлено гіпотезу про можливість угоди між Ольгердом і татарами у сер. 60-х рр. XIV ст. про збирання данини з окупованих Литвою територій татарами. Саме визнання цієї залежності дало можливість Литві дуже швидко підпорядкувати собі землі Русі.

Політика Литви в українських землях

Литовські князі, щоб забезпечити управління величезними завойованими територіями, майже не втручалися у життя українських земель. "Старого не змінюємо, а нового не впроваджуємо" - таким був принцип їх правління.

Литва не змінила адміністративно-територіального устрою українських земель. На чолі удільних князівств замість Рюриковичів були поставлені переважно представники литовської династії Гедиміновичів (сини і племінники Ольгерда).

Так, сину Ольгерда Володимиру дісталося Київське князівство та Переяславщина, другому сину Дмитру-Корибуту - Чернігівське й Новгород-Сіверське князівство, старшому сину Дмитру - Брянське й Трубчевське, племіннику Патрикію Наримуновичу - Стародубське. Племінники Ольгерда Юрій, Олександр, Федір і Костянтин Коріатовичі княжили на Поділлі.

У невеликих князівствах влада належала місцевим українським князям. Удільні князі перебували у васальній залежності від великого литовського князя, несли військову службу, сплачували данину. Повноваження удільних князів на місцях були досить широкими, удільні князівства являли собою справжні автономні утворення.

Литва потрапила під великий культурний вплив своїх слов'янських підданих - литовські князі прийняли православну віру, вживали староруську мову, складали закони на основі "Руської правди". Литовські роди зливалися з руською знаттю. Уряд Великого князівства Литовського не перешкоджав місцевому населенню у збереженні і розвитку національних особливостей. У зв'язку з цим багато істориків називають Велике князівство Литовське литовсько-руським (О. Єфіменко, В. Антонович, М. Брайчевський та ін.).

Київське князівство

З приходом Литви провідну роль в українських землях почало відігравати Київське князівство. З одного боку, влада в Києві перейшла від Рюриковичів до литовської династії Гедиміновичів. Але, з іншого боку, в Київському князівстві збереглися традиції руської державності: київські князі литовського походження, спираючись на руську знать, наполегливо прагнули до утвердження автономії своїх володінь. Вони мали титул "з Божої ласки князів Київських", карбували власну монету, вдавалися до самостійних зовнішньополітичних акцій. Розширилася територія Київського князівства, зросли його авторитет і вплив в українських землях.

Зміна політичного курсу Литви

Як Ви розумієте, автономія українських князівств посилювала сепаратистські тенденції, відкривала перспективи виходу князівств з-під влади литовського центру. Щоб не допустити цього, Литовський уряд у другій пол. XV ст. взяв курс на ліквідацію удільних князівств. Вони перетворювалися на звичайні провінції (воєводства) на чолі з намісниками, що призначалися великим Литовським князем. У 1471 році було ліквідоване Київське князівство.

Схожі статті




Історія України - Світлична В. В. - 3.1. Українські землі у складі Великого князівства Литовського

Предыдущая | Следующая