Історія України - Литвин В. М. - Демократичні реформи 1860-1870-х рр

З 1862 р. в Російській імперії розпочалася військова реформа, спрямована на модернізацію армії. Здійснено переозброєння та переобмундирування армії, реформовано систему підготовки солдат та офіцерів, постачання та управління збройними силами. З І січня 1874 р. було запроваджено новий військовий статут, згідно з яким колишні рекрутські набори замінялися загальною військовою повинністю для чоловіків, які досягли 20 років. Строк дійсної військової служби становив у сухопутних військах 6, на флоті - 7 років. Для осіб, які мали певний освітній ценз, дозволялося проходження військової служби строком від 6 місяців до 4 років.

Важливим був ряд реформ в соціально-культурній сфері, які сприяли вивільненню особистості, підвищенню рівня освіти, правової культури суспільства. До цієї групи можна зарахувати шкільну, цензурну, судову реформи. Шкільна реформа була спрямована на розвиток системи початкової освіти. Згідно з Положенням про початкові народні училища (1864), дозволялося створювати початкові школи державним, громадським установам та приватним особам. Статут 1864 р. передбачав реформування середньої освіти: створювалися класичні та реальні, чоловічі та жіночі гімназії. В галузі вищої освіти університетським статутом 1863 р. відновлювалася автономія університетів.

У 1865 р. проведена реформа цензури, яка передбачала передачу цензурних установ від Міністерства народної освіти до Міністерства внутрішніх справ і створення Головного управління у справах друку та центральний комітет іноземної цензури. Попередній цензурі підлягала лише друкована продукція для масового читача, а періодичні видання звільнялися від неї за умов грошової застави від 2,5 до 5 тис крб.

У 1864 р. урядом була ініційована судова реформа. Замість закритих станових судів вводилися суди присяжних, де незалежні від адміністративних органів присяжні, дібрані з заможних верств населення, разом з суддею виносили вирок. Завдяки реформі був започаткований новий судоустрій: створювалися окружні суди (відповідно у кожній губернії), що становили першу судову інстанцію. Кілька окружних судів утворювали окружну палату, де можна було оскаржити вирок, винесений без участі присяжних. В Україні було три судові палати - Київська, Харківська та Одеська. Касаційні функції покладалися на сенат, в компетенцію якого входило повернення справ на повторний розгляд.

У 1864 р. розпочата земська реформа, що передбачала створення органів місцевого (земського) самоврядування повітового і губернського рівнів. У земському самоврядуванні брали участь усі стани населення, які мали земельну власність, - дворянство, духовенство, селянство, міщани. У компетенції земств знаходилося економічне та культурне життя в регіонах. Земства опікувалися організацією сільської освіти, медичної допомоги населенню, популяризацією і впровадженням нововведень у сільське господарство, створенням магазинів для продажу новітньої сільгосптехніки тощо. Губернським управам підпорядковувались лікарні, освітні заклади, сільськогосподарські станції, бібліотеки, статистичні бюро тощо. В Україні земська реформа була проведена на Лівобережжі та Півдні, де було утворено 6 губернських і понад 60 повітових земських управ. На Правобережжі земську реформу провели лише у 1911 р., оскільки уряд побоювався, щоб земства не підпали під вплив польського визвольного руху.

Міська реформа 1870 р. була спрямована на реорганізацію та удосконалення самоврядування міських общин. Створювалися міські думи, в обранні членів яких брали участь усі верстви міського населення, що були власниками нерухомого майна, сплачували податки. Нова система міського самоврядування була набагато демократичній^ за міське законодавство часів Катерини II, яке надавало право міського самоврядування лише одному станові - дворянству.

Не завжди послідовні демократичні реформи 1860-1870-х рр. творили в своїй сукупності епоху "великих реформ". Саме ці реформи сприяли розгортанню модернізаційних процесів в суспільстві. В економічній сфері вони створили підгрунтя для динамічної індустріалізації промислового та аграрного секторів, розвитку ринкових відносин на засадах приватної власності та вільної конкуренції. В соціальній сфері "великі реформи" сприяли модернізації системи регіонального самоврядування, судової системи, освіти. Парадокс модернізаційного проекту "великих реформ" полягав у тому, що ініційований "зверху" урядом він не торкався політичних засад суспільства, зберігаючи самодержавство як форму правління та бюрократичний державний апарат без змін, і не дав модернізаційних імпульсів в політичній сфері.



Схожі статті




Історія України - Литвин В. М. - Демократичні реформи 1860-1870-х рр

Предыдущая | Следующая