Історія України - Левицька Н. М. - Переяславська угода

Для юридичного оформлення цього акту в Україну виїхало посольство В. Бутурліна, й у січні 1654 р. зустрілося з гетьманом, його полковниками та генеральним штабом Війська Запорозького в Переяславі, біля Києва. 18 січня 1654 р. Переяславська Рада ухвалила рішення про прийняття протекції царя. А 21 березня 1654 р. цар Олексій Михайлович і Боярська дума затвердили "статті Богдана Хмельницького" (так звані "Березневі статті"), які визначали становище України у складі Російської держави. Цей документ по суті визнавав існування автономної Української держави. Республіканська політична система, власна територія, територіально-адміністративний поділ, нову систему соціально-економічних відносин, судова влада, організація війська, в документі визначалась загальна кількість козацького реєстрового війська у 60 тис. осіб, право самостійних зовнішніх зносин, своя фінансова система - все це було зафіксовано у згаданому документі. Під актом Переяславської Ради Б. Хмельницький і старшина розуміли насамперед рівноправний військово-політичний союз, який дасть змогу нарешті закінчити тяжку боротьбу за незалежність від Польщі. Український уряд вважав найважливішим втягнути Москву якомога швидше у війну з Польщею. В історичних умовах середини XVII ст. рішення Переяславської Ради відповідало інтересам України.

Щодо розуміння цього акту Москвою, то вона використовувала кожне необережне слово, кожну нечітку фразу в зверненнях гетьмана до московського уряду, щоб реалізувати якомога ширше свій вплив на українське життя. Натомість, обидві сторони урочисто декларували про необхідність виконання взятих на себе зобов'язань.

Історики і досі не дають однозначної оцінки суті Переяславської угоди та Березневих статей. Одні вбачали в ній унію двох держав (В. Сергеєвич); другі - васальну залежність України від Росії (В. Мякотін, М. Грушевський), треті як автономію України у складі Росії; четверті - військовий союз двох держав (В. Липинський), п'яті - возз'єднання українського та російського народів (більшість радянських істориків). На думку українського історика О. Алановича, договір не був для нас "ні трагедією, ні ганьбою". О. Бойко, даючи свою оцінку цій події, робить висновки, що "як би не оцінювався українсько-російський договір 1654 р., цілком очевидно, що кожна із сторін бачила в ньому ефективний засіб для реалізації власних планів".

Одним із перших наслідків Переяславської угоди стала радикальна зміна політичних союзів у регіоні. Польща реагувала на союз України з Москвою об'єднанням своїх сил з татарами. Воєнні дії ввійшли в нову фазу. У 1654 р., тоді, коли українсько-московські війська успішно наступали у Білорусі, поляки, а особливо татари, спустошили Правобережну Україну. Роком пізніше Польща вже сама зазнала нападу шведів, що скористалися її ослабленням у війні з Україною. У серпні-жовтні 1656 р. за спиною Б. Хмельницького відбулися мирні переговори Москви з Польщею. Це ускладнило українсько-російські відносини. Б. Хмельницький мав претензії до Росії. Але підкошений невдачами, важко хворий, він помирає 6серпня 1657р. на 62 році життя у Чигирині, похований у Суботові.

Зі смертю Б. Хмельницького Україна втратила одного з найвидатніших своїх діячів. Історики порівнюють його здобутки з досягненнями таких велетнів XVII ст., як Олівер Кромвель в Англії та Валенідтайн у Богемії. Дослідник доби Хмельниччини О. Оглоблін про роль Б. Хмельницького в історії української держави пише так: "Яку б ділянку громадсько-політичного життя не взяти - Хмельницький скрізь виступає як державний діяч великого формату". М. Грушевський називає Хмельницького "великим діячем, людиною дійсно великою своїми індивідуальними здібностями і можливостями... Від Хмельниччини веде свій початок нове українське життя, і Хмельницький як головний потрясатель зістанеться героєм української історії". "Хмельницький став керівником Визвольної війни завдяки тому, що здобув довір'я мас. Він ріс і жив серед козацтва, розумів його прагнення й інтереси. Народні маси зустріли Хмельницького з цілковитим довір'ям, розуміючи, що він є справжнім захисником їх інтересів" - писав Іван Крип'якевич. А Д. Дорошенко зазначав, що "він поводився так, неначе був монархом суверенної держави, й розвинув широку дипломатичну акцію на міжнародному полі для зміцнення свого становища".

Є й інші, не зовсім позитивні, оцінки. Наприклад, письменник і громадський діяч XIX ст. Пантелеймон Куліш гадав, що діяльність Б. Хмельницького - це "один руїнницький вибух темних соціальних сил, викликаний купкою егоїстів-авантюристів, котрим народні маси послужили тільки знаряддям, "гарматним м'ясом", обдуреним свободолюбними гаслами, а в результаті - руїна України, занепад культурного життя.. > На думку П. Куліша, "наш квітучий край обернув у пустиню, засипану попелом і засіяну квітками наших предків".

Суперечливу оцінку діяльності Б. Хмельницького дав у своїх поетичних творах і видатний поет Т. Шевченко. Він дорікав Б. Хмельницькому за те, що той віддав Україну під зверхність російського самодержця:

Ой, Богдане!

Нерозумний сину!

Подивись тепер на матір,

На свою Вкраїну,

Що, колисаючи, співала

Про свою недолю,

Що, співаючи, рішала.

Виглядала волю.

Ой Богдане, Богданочку!

Якби була знала,

V колисці б задушила,

Під серцем приспала. Проте в інших рядках Кобзар віддавав шану талантові Б. Хмельницького:

Згадайте праведних гетьманів. Де їх могили? Де лежить

Останок славного Богдана?

Про роль гетьмана Б. Хмельницького в українській історії найкраще написав видатний філософ Г. Сковорода:

Будь славен вовік, о муже ізбранне, Волности отче, герою Богдане!

Безперечно, Богдан Хмельницький був видатним політичним діячем, який об'єднав у єдиному визвольному русі різні суспільні сили, він ніколи не відмовлявся від своєї мети - звільнення України від іноземного поневолення. Тому головним здобутком Богдана Хмельницького була Українська держава.

Схожі статті




Історія України - Левицька Н. М. - Переяславська угода

Предыдущая | Следующая