Історія України - Лазарович М. В. - Становлення багатопартійності

Новий етап розвитку демократичних процесів в Україні був пов'язаний з початком формування багатопартійності. Першим широкомасштабним всеукраїнським політичним об'єднанням був Народний рух України за перебудову (згодом словосполучення "за перебудову" було вилучено з назви організації). Його поява відображала об'єктивну необхідність економічного і політичного реформування суспільства, національного відродження України. У лютому 1989 р. "Літературна Україна" опублікувала проект програми НРУ, розроблений ініціативною групою, до якої увійшли представники Спілки письменників України та Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР. А вже у вересні того ж року, незважаючи на шалений опір властей та цькування ними ініціаторів, відбувся Установчий з'їзд Народного руху (його чисельність у той час становила 280 тис. чол., а через рік - 633 тис), головою якого було обрано поета І. Драча, а головою Секретаріату - одного із лідерів УГС М. Гориня. Цей широкий суспільно-політичний рух об'єднав різні політичні сили: від комуністів-реформаторів до членів УГС та інших організацій, що виступали з позицій анти комунізму. То був час консолідації суспільно-політичних організацій, груп і окремих громадян на грунті боротьби за національне, духовне, економічне і політичне відродження України.

Після того, як у березні 1990 р. з Конституції СРСР було вилучено положення про "керівну і спрямовуючу" роль КПРС, партійне будівництво прискорилося. У квітні 1990 р. на базі Української гельсінкської спілки була створена Українська республіканська партія (УРП), мета діяльності якої - Українська незалежна соборна держава. Очолив УРП відомий правозахисник Л. Лук'яненко. У наступні місяці відбулися установчі з'їзди Української християнсько-демократичної партії (лідер - В. Січко), Соціал-демократичної партії України (А. Павлишин, А. Носенко), Української селянсько-демократичної партії (С. Плачинда, В. Щербина) та ін. У вересні 1990 р. створено Партію зелених України, очолену Ю. Щербаком, яка виступала за збереження природи, культурної та історичної спадщини українського народу. Наприкінці того ж року оформилися Демократична партія України (Ю. Бадзьо) та Партія демократичного відродження України (В. Гриньов, О. Ємець, В. Філенко). Всього до 1991 р. утворилося понад 20 політичних партій та об'єднань, переважна більшість яких або стояли на державницьких позиціях, або еволюціонували до них.

Нові партії були слабкі організаційно та матеріально і не могли реально конкурувати з КПРС: якщо загальна кількість членів усіх не комуністичних партій у 1991 p. становила 35-40 тис. осіб. (Рух не був політичною партією), то КПУ - 2,9 млн {щоправда, значна частина з них лише формально числилась у партії, оскільки не сплачувала членських внесків і не брала участі в роботі парт організацій). Значно послаблювала демократичні партії боротьба за лідерство, невизначеність ідеології, соціальної бази тощо. Разом з тим, саме вони стали силою, яка повела рішучу боротьбу проти монополії компартії на владу.

Виборчі кампанії

Значний вплив на розгортання демократичних процесів в Україні, зростання національної свідомості мали вибори до союзної, республіканської та місцевих Рад, які відбувалися у 1989-1990 рр. Першими в часі були вибори народних депутатів СРСР у березні - травні 1989 p., які, незважаючи на всілякі обмеження (третина депутатів, по суті, призначалася компартією та залежними від неї громадськими організаціями), стали першими альтернативними виборами за весь час існування радянської системи. Хоча компартійний апарат та чиновники на місцях розгорнули несамовиту кампанію проти демократичних кандидатів, всіляко обливали їх брудом, відмовляли у реєстрації тощо, народними депутатами все ж було обрано багатьох прихильників рішучих змін, серед них письменників Р. Братуня, Д. Павличка, Ю. Щербака, В. Яворівського, професора Р. Гром'яка, журналістку Л. Ярошинську та ін. За прямою трансляцією з Москви першого 3' їзду народних депутатів СРСР із затамуванням подиху спостерігала вся країна. Інколи до мікрофона вдавалося пробитися українським депутатам з демократичного табору. їхні виступи, як і виступи депутатів-реформаторів з інших республік, були нещадним звинуваченням комуністичного режиму, який понад 70 років проводив злочинну політику щодо своїх громадян. Все це не могло не вплинути на світогляд навіть найлояльніших до тодішньої влади громадян.

Наступного року (березень 1990-го) відбулися вибори до Верховної Ради УРСР. Український виборчий закон був значно демократичніший за союзний і передбачав обрання депутатів прямим, таємним голосуванням з альтернативних кандидатур. У ході передвиборної кампанії демократичні сили республіки - бл. 40 неформальних організацій - згуртувалися в Демократичний блок. Він виступав за реальний суверенітет України, багатопартійність і політичний плюралізм, рівноправність і різноманітність форм власності, національне відродження українського народу, за необхідність прийняття нової Конституції. У цілому по Україні Демблок, в якому найпотужнішим був Рух, добився непоганих результатів, завоювавши 1/4 мандатів. Однак вибори показали, що позиції демократичних сил на півдні і сході республіки ще доволі слабкі. Значну роль у перемозі консерваторів відіграли виборчі зловживання влади та її монопольний контроль над державними засобами масової інформації. Та, незважаючи на ці порушення, Україна все ж отримала перший у своїй історії відносно демократично обраний парламент. Його головним завданням мало стати перебрання на себе всієї політичної влади, що досі належала ЦК КПУ.

Одночасно з виборам и до Верховної Ради УРСР відбулися вибори до місцевих Рад. У більшості з них перемогу здобув компартійний апарат. Зате в трьох галицьких областях - Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській - він зазнав нищівної поразки і вперше змушений був перейти в опозицію. По всій Галичині над приміщеннями місцевих органів влади замайоріли синьо-жовті прапори. Демократичні сили перемогли також у ряді східноукраїнських міст, зокрема в Києві, де 24 липня 1990 р. над будинком Київської міської ради було піднято національний стяг.

Отже, в історії України розпочався заключний етап боротьби за здобуття державної незалежності.

Схожі статті




Історія України - Лазарович М. В. - Становлення багатопартійності

Предыдущая | Следующая