Історія України - Лазарович М. В. - Громади

Важке економічне становище, політичне безправ'я, національне гноблення викликали посилення національно-визвольного руху в Україні. До нього прилучилася переважно інтелігенція, національні почуття якої завдяки освіченості, природно, посилювалися. Багато наукових та культурно-освітніх діячів надавали важливого значення формуванню національної свідомості співвітчизників, пробудженню у народу почуття самоповаги.

Громади

У 60-ті роки XIX ст. внаслідок реформ царського уряду дещо зростає хвиля громадянської активності. Повернувшись напри-кін. 50-х років із заслання, провідники Кирило-Мефодіївського братства - Т. Шевченко, М. Костомаров, П. Куліш, В. Білозерський осіли в Санкт-Петербурзі, де політичний режим був дещо м'якшим, ніж у провінції. Тут вони продовжили національно-визвольну пропагандистську діяльність, але вже не в політичному конспіративному, а в культурно просвітницькому легальному руслі. Для поширення своїх ідей ця петербурзька група в 1861 р. започаткувала, правда з великими труднощами, перший в Російській імперії український часопис "Основа", що виходив українською і частково російською мовами. У ньому друкувалися твори художньої літератури, історичні праці, документи, спогади, літературна критика і публіцистика тощо. Тут було вперше опубліковано низку поезій Т. Шевченка. Незважаючи на своє недовге 22-місячне існування, часопис істотно позначився на культурно-літературному процесі, сприяв зростанню національної свідомості та національно-визвольного руху в Україні. Значною мірою під його впливом у Києві, Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі українська інтелігенція почала гуртуватися в громади - самодіяльні напів - чи цілком нелегальні організації.

Громади, як правило, не мали якихось програм чи статутів, але проводили значну культурно-освітню діяльність серед, широких народних мас, спрямовану проти антиукраїнської політики царату. Громадівці організовували недільні школи, видавали підручники та популярні брошури українською мовою (лише за 8 місяців 1861 р. їх було розповсюджено більш як 12 тис. примірників), популяризували історію й етнографію України, займалися укладанням українсько-російського словника. За народницьку позицію та орієнтацію на національні традиції їх називали "українофілами". Серед найактивніших діячів громадівського руху були В. Антонович, М. Драгоманов, П. Чубинський, Т. Рильський, М. Лисенко, М. Старицький та ін.

Валуєвський циркуляр

Попри культурно-освітницьку спрямованість громад, їхня діяльність дедалі більше непокоїла правлячий режим. З України в Петербург ішли доноси охранки, що громадівці прагнуть "здійснення виплеканої ними думки про свободу Малоросії" і, навчаючи простий народ грамоти, намагаються "поступово прищепити йому думки про колишню славу Малоросії! переваги свободи". "Височайше " затверджена комісія у справі громадівського руху дійшла висновку, що його мета - "під виглядом поширення грамоти сіяти в народі антиурядові ідеї". Як наслідок, у липні 1863 р. міністр внутрішніх справ П. Валуєв видав таємний циркуляр про заборону українських наукових, релігійних і особливо педагогічних публікацій. Навчання українською мовою визначалося ним як політична пропаганда, а ті, хто за це брався, звинувачувалися "у сепаратистських задумах, ворожих Росії". Друкувати "малороссийским наречием" дозволялося лише художні твори. Валуєв заявив, що української мови " ніколи не було, нема і бути не може "(до речі, на конкур сі, який відбувся у 1934 р. в Парижі, українська мова посіла трете місце, після французької та перської). Незабаром після цього громади було розпущено, а деяких українських діячів заслано у віддалені частини імперії.

Наслідком цих дискримінаційних заходів царату було скорочення кількості друкованої продукції, яку видавали українською мовою в Російській імперії: у 1864 р. -12 книжок і брошур, 1865 - 5, 1866 - жодної, у наступні три роки - по 2 книжки, у 1870 р. - 5. В Україні ж з 1863 по 1872 р. вийшла лише одна книжка українською мовою! У скрутному становищі перебувала й періодична преса. Намагання діячів української культури організувати стабільне видання періодики на національній основі наштовхувалося на традиційний опір самодержавства.

Схожі статті




Історія України - Лазарович М. В. - Громади

Предыдущая | Следующая